Степан Процюк: Колись я сприймав письменників як небожителів-олімпійців

 

/data/blog/57038/b310a03340ba729cd011492d8190be5c.jpg

 

Степан Процюк народився 13 серпня 1964 року на Львівщині. Літературна біографія розпочалася 1991 році утворенням літгурту «Нова дегенерація».

 

Автор більше двадцяти книг, зокрема, таких книжок повістей,  як «Шибениця для ніжності», «Бийся головою до стіни», есеїстики «Аналіз крові» і «Тіні з′являються на світанку», романів «Інфекція», «Жертвопринесення»,  «Тотем», «Руйнування ляльки», «Троянда ритуального болю» (про Стефаника), «Маски опадають повільно»(про Винниченка), «Чорне яблуко» (про Тесленка).

 

Лауреат кількох літературних премій. Твори Степана Процюка перекладені і перекладаються кількома іноземними мовами.

 

Критики і читачі називають Степана Процюка «найконтроверсійнішим» українським письменником-інтелектуалом, автором «тонко нюансованої» психологічної прози, «найвідомішим представником екзистенційно-психоаналітичного напрямку» в  українській літературі.

 

Степан Процюк: Мене, Анатолію, по-своєму напружує і навіть трошки лякає ця дата. У моєму романі про Володимира Винниченка «Маски опадають повільно» чимало йдеться про страх фізичного вянення. Для мене ця дата має гіркуватий екзистенційний присмак. Загалом такі відчуття характерні для багатьох людей. Лише чимало замовчують їх, соромляться чи бояться…

        Я є автором більше двадцяти книг. До форуму у київському видавництві «Український пріоритет» вийде мій новий роман «Десятий рядок». Думаю, що трохи непристойно розповідати самому про зроблене (посміхається). Зараз, помимо певних нелегких екзистенційних переживань,  мій вік є чудовим для письменника. Але, як і кожну адекватну людину, мене ще безперестанку хвилює стан війни із російським агресором, смерті і горе громадян України….

        Також мені вдалося позбутися декількох шкідливих пристрастей. Я їх позбавлявся не тому, що нарцисично  переймаюся власним здоровям, а через те, що вони поволі ставали руйнівними….

Степан Процюк: Навіть слово «письменник»  я почав вживати стосовно себе кілька літ назад. У молоді роки мав неймовірний комплекс перед письменниками, тобто почуття святобливої шани. Колись я сприймав письменників як небожителів-олімпійців.

        Потім, із віком, романтизму та ідеалізму ставало трохи менше, але відчуття того, що справжній письменник –це мольфар, шаман, жрець(вибирайте слово, яке більше вам до вподоби) залишилося . Бо талановита книжка залишає після прочитання відчуття  спілкування із чародієм  слів.

Степан Процюк: Я написав три романи-про Стефаника, Винниченка і Тесленка -  для видавництва «Академія». Василь Теремко, директор видавництва, не  втручався у мій вибір персоналій.

        Мені було важливо написати про людей, близьких мені, кожен по-своєму, психічним чи ментальним складом .Також було важливо вирватися із тенет егоцентричних «я», що починали паралізувати мене. Я віддав цим трьом романам чотири роки свого життя. Це також важко –жити іншим, поринути в іншого. Але я вмію слухати і вслухатися, хоча дехто дорікає мені егоцентризмом. Що ж, не дорікають лише тим, які нічого н е роблять.

        Поки що я не планую продовжувати писати свої психобіографічні романи, хоча чимало читачів хотіли би нових романів серії «Автографи часу» від Степана Процюка.  Повірте, я не перебільшую .

 

Степан Процюк: Якби ж я знав ті секрети.. Часто у таких випадках згадую геніальну строфу Богдана –Ігора Антонича:

Я простий собі піїта, кожен мене радує день,

 не розумію світу, не розумію власних пісень.

        Значна частина моєї прози чи есеїстики написана наче диктант. Я відчуваю певні енергії, не знаючи, як і звідки це приходить, і записую їх. Коли такого стану немає, але треба працювати, намагаюся принаймні бути голодним, адже той, хто наївся або обпився, не відчуває тонких енергетичних полів.

Раніше мені було ще легше, бо я майже тридцять літ курив. Війну із нікотином я проваджу після 42 років, коли у мене був так званий тромбоз артерії.  І тепер «розширенню» мого мислення підчас писання сприяють лише порожній шлунок і медитації, медитації, медитації….

 

Степан Процюк: Думаю, кожен погодиться із тим, що провінційну вузьколобість чи  широкі погляди ми носимо всередині. Якщо би я був оперним чи естрадним  співаком , принаймні, актором театру і кіно, тоді Івано-Франківськ  знищив би мене, як митця.

        До речі, в Івано-Франківську живе кілька талановитих письменників, відомих широкому загалу  шанувальників літератури. Це  Юрій Андрухович, і Тарас Прохасько, Володимир Єшкілєв і Євген Баран. І навіть Степан Пушик, значно старший за віком(посміхається).

        Для письменника важливий Інтернет вдома і тиша в душі. Іноді потрібне середовище, але.. Не видам великого секрету, коли скажу, що часто українське літературне середовище, поділене на кілька агресивних «тусовок», нагадує серпентарій – прихований літературний тоталітаризм, якась маніакальна, майже психопатична,  упередженість до творчості літераторів не із власної «пісочниці»… Хочу вірити, що Майдан і жертовна кров лицарів Небесної сотні та воїнів за  цілісність держави  поволі знівелює це ганебне і кумедне явище, зробить його маргінальним, а не достеменним, що маємо нанині..

 

 6. Ви викладаєте в університеті українську літературу. Чи знаходить це свій відбиток у Вашій творчості? Наскільки викладацька діяльність пов’язана з письменництвом?

Степан Процюк: Навряд чи знаходить, адже викладання, як не крути, ближче до педагогіки. Хоча я часто повторюю студентам, мовляв, я не Сухомлинський, і вони, здається, вже розуміють, що це направду так(посміхається). Переважно  студенти є моїми приятелями. Я не відгороджуюся від них непроникною стіною. Вони бачать мене частіше, ніж деякі навкололітературні персони, що пліткують про мій «нестерпний» характер і «гіпертрофовані» амбіції.

        До речі, Анатолію, можна зіграти роль надто амбітного, просто, для приколу. Але коли бути цілком відвертим, то відчуваю певну втому від брехні і правди, від патріотичного шапкозакидання і отруйного  нігілізму багатьох вічних інфантилів з-під спідниці української держави.

        І, повертаючись до запитання, думаю, що викладацька діяльність із письменництвом  повязана хіба тим, що читаю спецкурси із сучасної української літератури. Суть письменництва і викладацтва –із різних джерел. Якби я міг цілковито заробляти своїми книгами, то залишив би собі в університеті кілька годин, щоб хоч два рази на місяць зустрічатися із талановитими дівчатами і хлопцями, яким імпонує моя манера і стиль спілкування. Але маємо те, що маємо.

 

 7. Як Ваші рідні ставляться до Вашої творчості? Чи прислухаєтесь до їхніх критичних зауважень?

 Степан Процюк: Моя дружина Люба фактично врятувала мене від морального зламу у другій половині 90-их років. Це був час, коли мої книги не хотіли друкувати, вважаючи їх занадто складними. Я почав гостро відчувати власну зайвість.

Навіть думав якийсь час виїжджати до Португалії на фізичні роботи. Але у таких випадках завжди подавалися долею  якісь дрібні знаки(колись опишу це), щоб я залишався і писав.  Почалися проблеми із алкоголем, які, щоправда, не стали незворотніми завдяки тому, що я завжди розумів, попри свою любов до психоаналізу : «Лікарю, зцілися сам!». У збереженні цілісності моєї особи того часу  велика роль дружини.

        Сини –Антон і Захар –читали мої книги для підлітків. Антон серйозно займається всесвітньою історією,два рази  вигравав республіканські олімпіади для юних істориків, у серпні їде до Талліна на міжнародну. Захар любить мистецтво і тайський бокс. Але мої книги для дорослих хлопці, природно, поки що лише переглядають.

        Дружина  і сини переважно не роблять мені критичних зауваг. Для цього є інші люди. Також у мене завжди є перший читач рукопису , до прикладу, нового роману, серед моїх друзів.

        У мене нема хворобливого ставлення до критики. Але вмію чітко відрізняти критику від упередженості, або прихованої чи неприхованої  неприязні.

 

 8.  Нерідко вас можна побачити у фб. Часу не шкода?

  Степан Процюк: Так, я доволі часто  появляюся у фейсбуці, розуміючи ілюзорність тепла у віртуальному просторі. Для мене фейсбук є одним із способів спілкування із своїми читачами. Там можна розмовляти у чаті навіть із людьми з інших континентів Землі…

Також на фейсбуці –признаюся вам –іноді проводжу психологічні експерименти чи актуалізую свої , так би мовити, рецесивні, недорозвинені «Я», адже маю чимало різних «я».

Одна  начебто дрібна історія. Я переважно підтверджую запит на дружбу кожній людині,окрім відверто фейкових або таких, чиї погляди не співпадають із моїми(переглядаю коротко стіну кожного гіпотетичного френда).  Сам кілька разів висилав запит начебто відомим, але я, як на мене, посереднім літераторам  Ми ж особисто знайомі .Із пяти таких випадків –прізвища вже називати не буду –троє не підтвердило мій запит протягом двох тижнів. А потім, так трапилося, дізнався, що  у декого  була повна тарілка  амбіцій, ось, мовляв,  Процюк хотів зі мною дружити, але я відмовив/ відмовила.

 Але  Процюк, дорогі, лише випробовував себе і вас із цікавими очима експериментатора, ліквідовуючи  ті запити через два тижні. Літературні ревнощі і кумедні уявлення про свою персону посередніх літераторів і літераторок виявилися сильнішими, ніж навіть віртуальна письменницька солідарність . Це був для мене вагомий штрих . Так що фейсбук мені ще потрібен для  певних психологічних експериментів, де у мене теж є значні ризики отримати неприємні   емоції… 

 

Степан Процюк: Не знаю, Анатолію. Думаю, швидше ні, ніж так. Хіба  навчила людство світова класика? Були жахіття першої світової  війни  і другої….

        Література може впливати лише на людей чутливих, тонкого душевної складу. Коли на Майдані стріляли в активістів, коли ми пережили ці всі звірства, то хіба література могла щось зарадити?

Знаєте, один  приятель, шанувальник моєї прози, сказав, що не може зараз писати сильветку про мою творчість, хоч сам дуже хотів цього раніше.  Він недавно пережив Майдан, де бував дуже часто . Якоюсь мірою я його розумію –література не змогла нічого відвернути….

        З іншого боку, якщо би не було літератури, переконаний, що замість Землі  була би чорна космічна діра. Між цими двома правдами треба шукати відповіді….

 

Розмовляв Анатолій Власюк


11.08.2014 1715 0
Коментарі (0)

13.03.2026
Павло Мінка

Лісова мафія та злочини проти природи: ексклюзивні дані від поліції та прокуратури — спеціально для Фіртки.  

2320
09.03.2026
Вікторія Матіїв

У розмові з Фірткою Надія Левченко розповіла про шлях до сцени, пам’ятні ролі, режисерський дебют та те, як війна змінила її творчість і ставлення до мистецтва.  

1134
04.03.2026
Вікторія Косович

Від оборони Києва до боїв на Донбасі, від поранень і втрат до психологічної реабілітації та роботи в Офісі Омбудсмана — ветеран Максим Кремінь в інтерв'ю розповів Фіртки про службу, труднощі повернення та те, що справді потрібно ветеранам після війни.

1429 1
01.03.2026
Вікторія Матіїв

«Він був неймовірно цілеспрямованим. За що б не брався — усе в нього виходило. Прекрасно малював, обожнював читати. Займався спортом», — згадує Наталія Погоріла свого чоловіка, полковника Повітряних сил Юрія Погорілого.  

2311
22.02.2026
Павло Мінка

Ексклюзивні дані поліції — спеціально для Фіртки.  

3781
18.02.2026
Діана Струк

В інтерв'ю журналістці Фіртки Тарас Прохасько розповів про дитинство, вибір біології замість радянської літературної школи, роль письменника під час війни та значення премій для творчого життя.

2729

Конфесійні зміни у Красноїльській церкві почалися з поминання російського патріарха та розповсюдження нових, друкованих Церковних календарів.

795

Згідно Книги Пророка Ієзеркіля (книги 38, 39) «Остання Битва Кінця» має відбутися між Ізраїлем та «Гогом з землі Магог (Півночі) та полчищами персів, ефіопів і лівійців при ньому».

2523

Багато людей використовують мобільні застосунки, щоб підтримувати релігійні практики, молитися, читати священні тексти або отримувати духовну підтримку щодня. Кожна із відомих церков чи відомих релігій створює мобільні застосунки для своїх вірян.

941

«12 лютого сего року відбуло ся інавгурацийне представленє нового нашого «Товариства «Українського народного театру ім. І. Тобилевича». Йшла вистава столітньої, та мимо сього все сьвіжої і молодої «Наталки Полтавки», - свідчить 42-е число газети «Діло» 1911-го року.

1390
10.03.2026

Сіль супроводжує людство тисячоліттями. Колись вона була «білим золотом», за яке воювали й платили цілими статками, а сьогодні часто стає об’єктом звинувачень у шкоді для здоров’я.  

2485
04.03.2026

Добра тарілка — це не дієта, а насолода: страви, які радують очі, душу і живлять тіло. Навіть простий перекус може стати маленьким ритуалом, що заряджає позитивом на кілька годин уперед.  

2551
27.02.2026

Люди часто звикли пов’язувати втому з недосипанням чи стресом, але не менш вагомим чинником є харчування. Те, що ми кладемо на тарілку, безпосередньо впливає на рівень енергії, концентрацію та працездатність.  

3140
10.03.2026

Священник наголошує: християнство завжди існувало як спільнота, а не індивідуальна релігія.

19927
05.03.2026

Зустріч відбудеться у першу суботу місяця, 7 березня, біля чудотворної ікони Богородиці. Мета заходу — духовно об’єднати вірян у молитві за Україну, за подолання особистих труднощів та довірити їх Непорочному Серцю Богородиці.

1461
03.03.2026

Перша заповідь Божого Закону нагадує: не можна ставити на місце Бога ні людей, ні речі, ні будь-які сили.    

21456
27.02.2026

Церква критично ставиться до ворожіння та будь-яких чарів. Усі вони — тяжкий гріх.

9264 1
10.03.2026

Письменник і журналіст Олег Криштопа став лауреатом Шевченківської премії. Також у номінації «Театральне мистецтво» нагороду отримала режисерка Оксана Дмітрієва.  

807
12.03.2026

Опитування проводилося з 2 по 6 березня. В ньому взяли участь 1200 осіб.  

736
09.03.2026

В Угорщині 12 квітня вибори до парламенту. Останні соціологічні дослідження свідчать, що партія антиукраїнського та антиєвропейського прем’єр-міністра Віктора Орбана «Фідес», яка багато років при владі, має реальні шанси вибори програти.

1471
02.03.2026

Колишній спеціальний посланець Трампа генерал Кіт Келлог розповів, чому Путін насправді в пастці і чому підхід Білого дому до російсько-української війни як до бізнес-угоди є стратегічною помилкою.  

1246
22.02.2026

«Поки Путін у відчаї зволікає, час на боці України. Росія зазнає непомірних втрат наближаючись до четвертої річниці війни», — так описує ситуацію в російсько-українській війні британська The Telegraph статтею колумніста Самуеля Рамані.

1622