Таємниця ордену тамплієрів

 

Про тамплієрів ходить багато легенд, написано безліч книг та знято десятки фільмів. Проте, деякі таємниці залишаються нерозгданими до сьогодні

Перший хрестовий похід завершився в 1099 році взяттям Єрусалима і утворенням на Святій землі християнського Єрусалимського королівства. Більшість лицарів-хрестоносців, порахувавши своє завдання виконаним, повернулися на батьківщину. Однак завоювання в Палестині потрібно було захищати. Так в 1118 році, при королі Балдуїні II в Єрусалимі виник чернецький лицарський орден, що став згодом відомим як орден тамплієрів (храмовників)

Засновники ордена і перші його члени – Гуго де Пейн, лицар з Шампані, і вісім його товаришів – у присутності короля Балдуїна і патріарха Єрусалимського дали клятву захищати християнське королівство в Палестині. Король прийняв їх послуги і відвів лицарям ту частину свого палацу, яка безпосередньо примикала до єрусалимського храму. Звідси і народилася назва ордена: «Pauvres chevaliers du temple» – «Бідні рицарі храму».

x_107713ed

У перші роки свого існування орден дійсно був дуже бідним. Дев’ять лицарів жили виключно милостинею, а єдиною їхньою службою була охорона паломників, що відправлялися з Єрусалиму до берегів Йордану.

220px-Cross_Templar.svgПерший час тамплієри не мали ні статуту, ні відмінних одягів. І засновник ордена Гуго де Пейн відправився до Європи, щоб заручитися допомогою церкви. На соборі в Труа (1128) тамплієри, що отримали гарячу підтримку абата Бернара Клервоського (1090-1153) – найбільшого в ту пору церковного авторитету – прийняли статут Св. Бенедикта, що передбачав суворі правила чернечого гуртожитку, і одягалися в білий одяг цистерціанців, додавши до них червоний хрест – символ хрестоносців.

Становлення нового ордена було стрімким. Незважаючи на суворість статуту, до лав тамплієрів вливалися все нові і нові добровольці. З самого початку орден міцно влаштувався на землях Західної Європи. До початку XIV століття храмовники володіли майже десятьма тисячами земель, з яких близько тисячі знаходилися у Франції. Орденські замки густою мережею покрили Європу.

Орден охоче брав під своє заступництво сеньйорів, які виявляли по відношенню до нього вірнопідданість; торговців, які користувалися його комерційними послугами; ремісників, які влаштувалися на його землях. У самому низу цієї ієрархічної піраміди знаходилися селяни, прикріплені до землі феодальної залежністю, і раби, вивезені з Палестини, а на вершині панував великий магістр, який обирається зборами представників дев’яти орденських провінцій Західної Європи. Великий магістр володів абсолютною владою, за винятком питань, пов’язаних з прийомом нових лицарів, продажем майна ордена і призначенням вищих керівників провінцій, – цим відали збори.

Тамплієри не визнавали над собою ніякої іншої влади. Орден користувався правом екстериторіальності і не підпадав під юрисдикцію влади тих країн, на території яких знаходилися його володіння, не платив ніяких податків, у тому числі і церковну десятину, а також митних зборів. У нього була своя поліція і свій трибунал. Формально великий магістр підпорядковувався лише батькові, в реальності ж – нікому.

789ed226-180b-11e4-b43d-22000ad04020.870x490

Військова міць ордена була значна. У його рядах було близько 15000 лицарів і 45000 сержантів, не рахуючи васалів. Ця армія була розсіяна по всій Європі і не могла вести масштабні військові дії, але зате могла контролювати цінності ордена, розкидані на величезних територіях. Свої багатства тамплієри збирали з неймовірною жадібністю, використовуючи методи, доти невідомі в середньовічній Європі. Дуже швидко релігійно-лицарський дух ордена був витіснений духом низинного користолюбства, користі, лихварства …

Як всі ченці, тамплієри давали обітниці особистої бідності. Але сам орден, як організація, міг мати майно. Його статут прямо зобов’язував накопичувати цінності і забороняв продавати майно без дозволу вищої ради. Скупість храмовників доходила до того, що вони відмовлялися викуповувати своїх братів з полону, як це було прийнято повсюди в той час.

Орден мав власний флот. Його кораблі перевозили війська хрестоносців, паломників, що відправлялися на Святу землю. Торговці також використовували флот тамплієрів для перевезення своїх товарів. З Європи на Близький Схід везли зброю, коней, продовольство, в Європу – вино з Палестини, прянощі і цукор з Індії, тканини з Дамаска, килими з Персії, шовк з Китаю … Участь у цій торгівлі приносила ордену чималі прибутки.  Щоб заручитися підтримкою могутнього ордена, монархи і багаті феодали дарували тамплієрам землі. Так в руках ордена опинилися цілі графства з їх землями, ріками, лісами, полями і селянами.

Однією з найприбутковіших статей доходів ордена було лихварство. Тамплієри створили свій банк з відділеннями в багатьох європейських країнах. Комерсанти поміщали в банк золото та інші дорогоцінні метали, а натомість отримували обмінні векселя. Банк тамплієрів приймав на зберігання скарби монархів, сеньйорів і єпископів. Орден пускав це золото в оборот, пропонуючи його під великий відсоток королям, феодалам, міським комунам і торговцям. Незабаром орден став найбільшим лихварем в Європі.

 

Тамплієри чеканили свою власну монету. Протягом XII-XIII століть ними було вироблено таку кількість срібних грошей, що вони стали звичайним платіжним засобом. Але звідки з’явився метал? Всі срібні рудники в Європі перебували під контролем, а з Палестини храмовники зуміли вивезти лише невелика кількість срібла. Ті, хто знав цей секрет, мовчали. Тамплієри взагалі багато про що мовчали. Так, статут ордена був відомий тільки лицарям, а й ті не могли його зберігати у себе, щоб він не потрапив в руки непосвячених, навіть з числа членів ордену.

Протягом 200 років тамплієри не боялися нікого і нічого. Могутність ордена росла. Але водночас зростало і невдоволення цим транснаціональним спрутом, який користувався непомірними привілеями і намертво присмоктався до фінансів всіх європейських країн. Та мета, заради якої створювався орден, давно пішла в минуле. Залишилася лише замкнута на собі, обслуговуюча лише свої власні інтереси корпорація, існування якої не мало сенсу ні з моральної, ні з політичної, ні з економічної, ні з військової точок зору.

У 1307 року папа римський видав указ про розпуск ордена. Французький король Філіп Красивий здійснив раптову і добре підготовлену операцію проти керівників тамплієрів. Лицарі-лихварі були звинувачені в єресі, їх володіння розгромлені, майно конфісковане. Багато із заарештованих «братів» були страчені. З цього часу з’являються чутки про те, що головні багатства ордена вислизнули з рук французького короля і досі залишаються прихованими в тайниках, розсіяних по всій Європі, а можливо, і по всьому світу.

У 1745 році німецький архіваріус Шітман опублікував знайдений ним документ, в якому стверджувалося, що великий магістр ордена Жак де Моле напередодні страти зумів передати юному графу Гішару де Боже наступне послання:

«У могилі твого дядька, колишнього великого магістра ордену де Боже, немає його останків. У ній знаходяться таємні архіви ордена. Разом з архівами зберігаються реліквії: корона єрусалимських царів і чотири золоті фігури євангелістів, які прикрашали Гроб Господній в Єрусалимі і не дісталися мусульманам. Решта коштовностей знаходяться всередині двох колон, проти входу до крипту. Капітелі цих колон обертаються навколо своєї осі і відкривають отвори схованки».

Жак де Моле вимагав від графа де Боже врятувати скарби та архіви ордену і «зберегти їх до кінця світу».

Після того як Жак де Моле був спалений, граф де Боже виклопотав у короля Філіпа Красивого дозвіл відвезти з Тампля прах свого родича. Він нібито вийняв з колон золото та дорогоцінні камені і разом з труною переніс архіви і цінності в новий тайник.

Незабаром версія Шітмана отримала непряме підтвердження: одна з колон в церкві тамплієрів у Парижі виявилася  порожнистою. Куди ж переправив скарб Гишар де Боже? Одні вважали, що золото було вивезено на Кіпр – єдине місце, де суд над тамплієрами закінчився їх виправданням, – і нині зберігається в старому орденському замку в Лімасолі (його безуспішно шукають тут вже два століття). Інші запевняли, що скарб повинен знаходитися в колишніх володіннях графів де Боже: найприродніше було б перенести труну з уявними останками великого магістра у фамільний склеп його родини. Останнє припущення вважалося настільки ймовірним, що в часи революції 1789 року замок де Боже був розібраний і перекопаний. Але ні в склепі, ні в підвалах скарбів не виявилося.

У 1870-х роках при реконструкції Парижа церква тамплієрів була знесена. Виявилося, що одна з могил в підземеллі порожня. Не виключено, що це і є та сама уявна могила магістра де Боже, в якій Жак де Моле зберігав архів і скарби ордену.

Це відкриття дало поштовх новим пошукам. В кінці XIX століття були знайдені документи, що свідчать, що графам де Боже, крім родового маєтку, належав і замок Аржіньі в департаменті Рона. Ця середньовічна фортеця з вежами, склепінчастими воротами і глибокими ровами, заповненими водою, прекрасно збереглася до наших днів. Особливо хороша вежа, складена з добре обтесаних брил місцевого каменю. Вона має нагорі вісім амбразур і називається вежею Восьми Блаженств.

У 1952 році французька дослідниця де Грація, яка довгий час займалася вивченням тайнопису тамплієрів, заявила: «Я виявила в Аржіньї” знаки-ключі “. Ці знаки фігурують і на гербі біля входу, і на стінах, усюди. Я дізналася “єгипетський знак”, вказує на існування тут скарбів мирського і одночасно духовного ». Дійсно, замок Аржіньї весь поцяткований дивними знаками. Чи це ключ до скарбів або магічні заклинання – невідомо. У всякому разі, поки нікому не вдалося підняти завісу таємничості, що огортає скарб тамплієрів, можливо, що зберігається в Аржіньї …

В історії ордена існує безліч поки ще не пояснених фактів. Деякі з них стосуються флоту тамплієрів.

Так, для зв’язки з Англією і Португалією у них були порти на узбережжі Атлантичного океану. Розташування портів не можна логічно пояснити, виходячи з потреб тамплієрів у Європі. Головною базою орденського флоту був Ла-Рошель, розташований в 150 кілометрах на південь від Нанта в гирлі річки Жиронда, на узбережжі глибокої бухти. Він був добре укріплений і неприступний як з моря, так і з суші. З цієї точки зору вибір тамплієрів нас не дивує. Незрозуміло інше: навіщо потрібен був ордену порт, що знаходиться далеко на південь від Англії і далеко на північ від Португалії, дорога в яку була більш безпечна і зручна по суші? Однак Ла-Рошель аж ніяк не був для ордена другорядним пунктом. З усіх боків до нього сходилися сім «доріг тамплієрів».

Серед безлічі зізнань, зроблених заарештованими тамплієрами на слідстві, цікавий протокол показань лицаря Жана де Шалона. Він стверджував, що в ніч перед арештами з Парижа вийшли три криті вози, навантажені скринями зі скарбами ордена. Вози супроводжував конвой із сорока двох лицарів на чолі з Гуго де Шалоном і Жераром де Вільє. Лицарі і вантаж повинні були прибути в один з портів на атлантичному узбережжі, де їх чекали сімнадцять кораблів ордену.

Впадає в очі непропорційність кількості кораблів і вмісту трьох возів. Але, можливо, існували й інші обози, що прямували в цей порт? Ми не знаємо і того, що насправді було в скринях. Слово «скарби» може бути оманливим. Сьогодні воно означає «зібрання золота, срібла та інших коштовностей». У Середні століття його застосовували і для позначення таємних архівів. Цілком можливо, що скарби, вивезені з Парижа, це секретні архіви ордену, які треба було заховати в надійному місці.

У який порт могли податися лицарі в ту тривожну ніч? Звичайно, в порт, що належав тамплієрам, тобто в Ла-Рошель. До нього вела охоронювана тамплієрами дорога, на якій можна було знайти змінних коней. Ми не знаємо, чи досяг вантаж пункту призначення. Відомо тільки, що архіви ордену не значаться в списках експропрійованого людьми короля майна, а імена лицарів, які супроводжували вантаж, названі в числі тих, хто сховався від арешту. У той же час серед кораблів храмовників, які знайшли притулок в Португалії, не було кораблів з Ла-Рошелі. Вони зникли.

Логічно буде зв’язати все сказане вище в єдиний ланцюжок. Тоді перед дослідником неминуче встають три питання:

1. Звідки тамплієри брали срібло – метал, яким вони в якийсь момент буквально наводнили Європу?

2. Навіщо їм був потрібен порт Ла-Рошель?

3. Куди пішли кораблі, навантажені «скарбами» ордена, які вдалося врятувати в 1307 році?

Французький історик Жан де ля Варанді відповідає на ці питання так: тамплієри вивозили срібло з … Америки! Головним пунктом їх трансатлантичної торгівлі був Ла-Рошель, звідки кораблі храмовників йшли до берегів Нового Світу. Туди ж, в Америку, вцілілі лицарі переправили скрині зі скарбами ордену.

На жаль, Варанді не називає джерел своїх відомостей. Тому спробуємо самі знайти підтвердження цій гіпотезі.

Одне зі свідчень можна знайти, уважно розглянувши розпис фронтону церкви, побудованої тамплієрами в місті Везле в Бургундії, яка датується XII століттям. Серед людей, що оточують Христа, можна ясно бачити чоловіка, жінку і дитину з непропорційними довгими вушними раковинами. Чоловік одягнений в оздоблення з пір’я, схожий на одяг північноамериканських індіанців. Жінка – з оголеними грудьми і в довгій спідниці. Сьогодні нам відомо, що доколумбові жителі Перу мали звичай відтягувати вуха, вставляючи в мочки кільця з золота, міді або каменю.

Ще одним доказом того, що тамплієри могли знати про існування Америки, служать друки ордена, що зберігаються в Національному архіві Франції. На одній з них, прикладених до документа, відносяться до особистого ведення великого магістра, видно напис «таємниця Храму». У центрі зображена фігура людини, схожої на американського індіанця. Він одягнений на стегнах у пов’язку, на голові у нього убір з пір’я, такий же, який носили індіанці Північної Америки, Мексики і Бразилії, в правій руці він тримає лук.

Тамплієри, можливо, дійсно знали про існування Нового Світу. І це була їхня велика таємниця – настільки важлива, що її збереження було доручено лише вищим ієрархам ордена і самому великому магістрові. Це була таємниця таємниць, в яку не були втаємничені навіть лицарі 1-го рангу.

Але чи справді тамплієри добували своє срібло на американських копальнях?

Відомо, що мексиканські індіанці, особливо тольтеки, були майстрами золотих і срібних справ. У Перу металургія була ще більш розвинена, ніж в Центральній Америці. Тут обробляли золото, срібло, шампу – сплав золота і міді, бронзу і навіть платину. Індіанці вміли плавити, кувати, зварювати метали, відливати їх у форми. На жаль, від чудових виробів доколумбових мешканців Нового Світу мало що залишилося, так як конкістадори переплавляли в злитки всі дорогоцінні метали, які потрапляли їм у руки.

Мідь була самим рідкісним і цінним металом. І срібло вважалося більш цінним металом, ніж золото. Однак індіанці не знали заліза і не користувалися ім. У той же час в мовах деяких індіанських народів – інків, кечуа, гуарані – малися слова, що позначали сталь і залізо! Можна припустити – але не більше того, – що якісь вихідці з Європи (тамплієри?) Принесли з собою залізні інструменти, але за час свого перебування в Новому Світі так і не змогли навчити індіанців мистецтву отримання та обробки заліза – ремеслу більш складному, ніж обробка кольорових металів. До моменту прибуття іспанців в Перу, як і в Мексиці, не могло залишитися сталевих інструментів. Але назва заліза збереглося.

Протягом принаймні ста п’ятдесяти років злитки срібла доставлялися тамплієрами з Південної Америки до Європи. Правда, зовсім незрозуміло, чому разом з сріблом не вивозилася і золото? Адже після відкриттів Колумба саме золото на перших порах стало головною статтею іспанського вивозу з Америки в Європу.

 

informal.com.ua


28.10.2015 28671 0
Коментарі (0)

23.04.2025
Дарина Кочержук-Слідак

Прокуратура вважає, що ділянки закладу незаконно передали підприємцям нібито для практичних занять учнів, але насправді їх використовували для вирощування врожаю на продаж. Фіртка провела журналістське розслідування щодо цих випадків, зокрема розглянула судові документи. З цими ексклюзивними матеріалами ознайомимо читачів.

551
21.04.2025
Лука Головенський

Де саме в Мюнхені були вбиті агентом КДБ Степан Бандера та Лев Ребет, де знаходилися офіси ОУН, Антибільшовицького Блоку Народів, газетні редакції та проживали Ярослав та Ярослава Стецьки, — про все це у нашому сьогоднішньому дослідженні.

1482
16.04.2025
Тетяна Ткаченко

Про свій шлях у війську, байдужість тилу, сучасні методи мобілізації, терміни служби та історії з війни, які залишили глибокий слід у пам’яті, капітан медичної служби, командир кейсевак-групи 1 батальйону 93-ї бригади Олександр Соколюк розповів  журналістці Фіртки.

3053
12.04.2025
Вікторія Матіїв

Про шлях до Христа, як розрізняти Божу волю від власних бажань, сумніви щодо віри, значення Пасхи та як зберігати духовний спокій під час війни, журналістка Фіртки поспілкувалася зі священником Василем Савчином, який служить в парафії святих Кирила і Методія, Лемківської церкви в Івано-Франківську.

2085 3
09.04.2025
Діана Струк

Про  долю малокомплектних шкіл на Івано-Франківщині, освітню реформу, інклюзивне навчання, виклики та перспективи в освіті, Фіртка поспілкувалася з директором Департаменту освіти і науки Івано-Франківської ОВА Віктором Кімаковичем.

4173
07.04.2025
Олег Головенський

З аналізу декларацій народних депутатів з Івано-Франківщини сьогодні Фіртка розпочинає цикл матеріалів про декларації депутатів, політиків, службовців, силовиків та суддів Прикарпаття.  

5941

Гори не знають політики. Живуть вони поза категоріями лівих і правих, в тих краях, де закінчується система політичних координат, і де розквітає гірський едельвейс, де живуть часи лицарської величі Німеччини, що лише чекають свого часу.

406

Хто уникає позиції перед лицем зла — вже займає позицію. І не на боці добра.

410

Нам фактично  все відомо про смерть Ісуса Христа. А як закінчилось життя його найближчих учнів відомо дуже мало. Хоча кожен з них суттєво доклався до проповіді християнської віри та її поширення.  

402

В цікаві часи живемо. Яке покоління могло ще б спостерігати «Армагедон онлайн» (або ж сингулярний перехід) — хто його знає що вийде? Щодня новини, яких колись вистачало б на десятиліття…

524
18.04.2025

Порівняно з 2024 роком, більшість товарів подорожчали.

848
16.04.2025

Від початку року ціни зросли на 3,4%. Для порівняння, по Україні в цілому інфляція у березні становила 1,5%, а з початку року — 3,5% (без урахування тимчасово окупованих територій та зон бойових дій).  

809
11.04.2025

Здоров’я кишківника є надзвичайно важливим для загального самопочуття. Правильна робота травної системи впливає не лише на обмін речовин, але й на імунітет, настрій і навіть стан шкіри.  

1092
22.04.2025

Видання The Week UK з посиланням на колишнього секретаря померлого папи Франциска включило 45-річного кардинала-українця Миколу Бичка з Австралії в перелік кандидатів на посаду нового Папи Римського.

540
19.04.2025

Які продукти обов’язково мають бути у великодньому кошику, а що освячувати не варто, журналістка Фіртки розпитала у священника Василя Савчина.

2404
17.04.2025

Сьогодні, 17 квітня, християни відзначають Чистий четвер — особливий день у Страсному тижні, який символізує очищення тіла й душі напередодні Великодня.  

845
13.04.2025

Квітна неділя — останній день перед Страсним тижнем. Щороку навесні християни святкують особливий день — Вербну неділю.  

1169
23.04.2025

Мурали або стінописи сьогодні не є чимось незвичним. У містах України, зокрема й в Івано-Франківську, на вільних стінах будинків час від часу з'являються різноманітні нові прояви вуличного мистецтва.  

34126 1
21.04.2025

Наступного тижня команда американського президента Дональда Трампа вирушить до Лондона для перемовин щодо перемир’я в Україні.  

393
18.04.2025

Президент Володимир Зеленський застерігає, що держава-агресор готується до завдання нових ударів по українській енергетичній інфраструктурі.  

732 2
16.04.2025

Президент США Дональд Трамп відмовився передати Україні системи Patriot, навіть попри пропозицію придбати зброю за 50 мільярдів доларів.    

922
13.04.2025

Президент США Дональд Трамп продовжив дію санкцій, які Байден запровадив проти РФ з 2021 року.

696