Ворохтянська дитячо-юнацька спортивна школа колись на всю Україну славилася своїми учнями. Нині вона, як і тамтешні найвищі у країні трампліни, просто у жахливому стані.
Тренуватися дітям немає на чому, комбінезони латані-перелатані, а черевики підбиті болтами. При цьому у школі ще й пересварилися частина тренерів і директор — звинувачують одне одного у неробстві.
База «Авангард» розташована на самому початку Ворохти, тут же й дитяча школа. Три високі трампліни, здається, скоро розсипляться від часу. Навколо — болото, пишуть “Вікна”.
«Розумієте, по списках у нас багато дітей, але забезпечити інвентарем не можуть навіть десятьох. От прийшли діти і сидять, чекають, поки інші потренуються, аби перевдягтися, а то вже все мокре, — каже тренер Тарас Попович. — Директор багато чого обіцяв — і інвентар, і автобус, дітей возити, нічого нема, лиш погрожує, що як буде все іти такими темпами, то школу закриють».
Ще один тренер — Василь Мегащук додає, що все у них тримається на ентузіазмі, мовляв, хоче тренер, аби його учень чогось добився, то сам купує лижі, шоломи, комбінезони. А коштує це по кількасот євро. Самі возять на змагання закордон, самі й візи відкривають. А в школі, каже, нічого не робиться.
Сама школа також не ліпша. Тут навіть немає роздягалки для дітей — перевдягаються у тренерській, холодно, стіни потріскані, підлога прогнила. Нема й санвузла, аби діти могли помити руки чи сходити в туалет. Тренери вкотре повторюють — усе обіцяли. Навіть кажуть, що була домовленість здавати зі своїх премій, аби щось ремонтувати чи купувати. Гроші здали — результату ніякого. Показують черевики, які підкручені болтами, і комбінезони, де латка на латку вилазить. Мовляв, іншого нема, доводиться ремонтувати самим. При тому жаліються на безініціативність директора: в того лиш обіцянки і погрози — звільню, зменшу ставку і т.д.
Кажуть, у нього конфлікт чи не з половиною тренерів. Дмитро Дутчак на посаді директора школи майже два роки, і сам він говорить, що у школу його призначили на чотири роки — з умовою, якщо зможе виправити ситуацію, то працюватиме, а ні — то до побачення. Він визнає, що проблем чимало, та найбільша у відсутності фінансування та інтересу держави до цього виду спорту.
Хоча сама школа є на балансі фізкультурно-спортивного товариства «Україна», але грошей вони звідти не бачать, фінансуються лиш з обласного управління спорту і то вистачає лиш на зарплату. Ще одна біда у тому, що в школі мало дітей — якщо у списках 220 учнів, то по факту займаються десь 20. Все ж каже, справа потроху іде. Детальніше про ситуацію — у матеріалі видання ”Репортер”.
