Україна - країна садо-мазохістів

 

 

Ещё в далёком 1941 году Эрих Фромм написал свой фундаментальный труд «Бегство от свободы». В нём он исследовал причины возникновения нацизма и фашизма, а также задавался более общим вопросом, почему различные диктаторы так легко получают широкую поддержку масс. Этот труд актуален и сейчас, но уже несколько в ином аспекте.

 

Если я не стою за себя, то кто встанет за меня?

Талмуд

(из предисловия к оригинальному «Бегству от свободы»)

 

Базовыми положениями «Бегства от свободы» были скрытые садо-мазохистские комплексы и инфантилизм большинства населения и, как следствие, делегирование ответственности посторонним субъектам.

Рассмотрим их последовательно. Главным аспектом, характеризующим садо-мазохистские отношения, является отнюдь не причинение боли друг другу, а полная передача контроля (а следовательно и ответственности) со стороны мазохиста в руки садиста (зачастую добровольная). Связывание, наручники и прочая ерундистика являются только символами этой передачи власти и ответственности.

Взрослый психически здоровый человек берёт ответственность за свою жизнь и судьбу на себя, и никому её не передаёт. Он хозяин своей жизни. Что делает взрослый здоровый человек, когда сталкивается с несправедливостью и/или агрессией в свой адрес и адрес своих близких? Он даёт отпор, всеми доступными средствами.

Мазохист инфантилен, он не хочет ничего решать. Вследствие глубинных комплексов он безволен, боится ответственности, боится последствий возможного выбора, а потому стремиться переложить бремя ответственности за принятые решения на другого. И если садист делает в отношении его что-то запретное, вредоносное, унизительное, то мазохист оправдывает своё бездействие и полученные травмы и унижения «я ничего не мог сделать, я беспомощен». Но фактически садист делает своё дело с молчаливого согласия (и непротивления) жертвы.

То же самое происходит с инфантильной безвольной массой населения, когда она отдаёт ответственность за свою жизнь в руки диктатуры. Применительно к Украине, власть (независимо от цвета и партийной принадлежности) грабит, убивает, насилует, сжигает, давит автомобилями, унижает etc. «простое» население, а те продолжают терпеть. Терпеть, утешая себя «А что мы можем сделать? Они же сильнее!». В точности, как подчинённый в садо-мазохистской связке.

Конечно, толпа способна на спонтанное проявление агрессии, но лишь тогда, когда уверена в своей полной безнаказанности (безответственности). На продолжительную, организованную и системную борьбу она не способна. Как и на открытое противостояние, если не будет того, в кого можно ткнуть пальцем и сказать «это он во всём виноват».

Когда мне говорят, что народу нужны лидеры, то я улыбаюсь. Нет, народу нужны козлы отпущения, на которых можно будет свалить всю ответственность в случае неудачи (и, как ни парадоксально, и в случае успеха). «Вы выгребайте, чтобы нам жилось хорошо». А сами? А сами ещё подождут и потерпят (или, в лучшем случае, потусят на очередном Майдане).

Частный случай подобного стремления делегировать ответственность – это когда я продвигал команду на местных выборах и один из кандидатов в депутаты подошёл ко мне и спросил «Какие вы можете дать гарантии, что я не продамся?». Я, конечно, тогда офигел от подобной логики – ведь отвечать за поступки человека может только он сам, но никак не я. Но теперь я понимаю, что это не единичный случай, а скорее правило. Отсутствие чётких убеждений, внутреннего волевого стержня – это общий симптом большинства наших современников.

Коллективно-бессознательный пример подобного массового инфантилизма и безвольности – это стремление части наших граждан «в Эуропу». Мол, мы вступим, делегируем ответственность Брюсселю, и они нам и коррупцию уничтожат, и благосостояние поднимут.

При этом подумать, зачем это европейцам (в их альтруизм могут верить только полные иллюзорики) – они не в состоянии. Как и осознать, что в ЕС и своих бедняков и коррупционеров хватает, поэтому никому ещё сорок миллионов потенциальных нахлебников не нужны.

Но когда пробуешь возражать против радужности перспектив евроинтеграции, то неизбежно сталкиваешься с обвинениями, что хочешь «затащить европейских украинцев в азиатский Русский мир». Вариант самостоятельного развития инфантильными особями вообще не рассматривается – они просто не понимают, как можно быть уверенным в себе и самостоятельным.

Особенно спешат сдать жалкие остатки суверенитета те, кому вроде бы полагается больше всех за него бороться – националисты. Иррациональный фантомный страх «геть вiд Москви» вытесняет у них декларируемую жажду свободы. Впрочем, «правые», по тому же Фромму, всегда отличались массовым инфантилизмом, так что не удивительно, что они бегут от ответственности.

Тем более что специалистов по управлению страной у них попросту нет, и они не смогли бы ей эффективно управлять, даже если бы захотели. Как писал ещё Скоропадский, «шароварщина, театральщина и показуха – это доминирующие черты украинского национализма».

Возвращаясь к взаимодействию «садист-мазохист», нужно подчеркнуть, что в этой паре не только подчинённый проявляет инфантилизм. Как ни странно на первый взгляд, садист также глубоко инфантилен, только это ребёнок, дорвавшийся до вседозволенности. На каком-то уровне между ними нет разницы, и садист при определённых обстоятельствах легко занимает подчинённую роль.

Поэтому не удивительно, что Янукович и его команда так легко идут на поводу у «евроожиданий». Они тоже глубоко инфантильны и хотят сбросить с себя тяжесть ответственности за Украину (тем более что управлять ею эффективно у них, очевидно, не получается).

Янукович вообще ведёт себя как большой ребёнок, впервые попавший в песочницу. Просто в его песочнице не лопатки и ведёрки, а хрустальные люстры, золотые унитазы, вертолёты и солдатики-беркутики. И он, как «самый большой в песочнице», стремится отобрать у всех остальных их игрушки, пока взрослые не увидели и не наказали.

Как говорится «каков поп, таков и приход» (или наоборот, ох уж эта диалектика). Страной великовозрастных детей правит такая же инфантильная элита. И все надеются, что кто-то придёт и наведёт порядок – кто-то на Меркель, кто-то на Путина, некоторые даже на мёртвого Бандеру. И никто не хочет взять ответственность на себя…

 

Хвиля


Коментарі (0)

07.07.2026
Вікторія Матіїв

В інтерв'ю журналістці Фіртки Ірина Онищук розповіла, чому театр сьогодні став своєрідною терапією, як війна змінила глядачів і самих митців, що найчастіше турбує військових після повернення з фронту та чому віра в людей залишається її головною опорою.

492
03.07.2026
Олександр Мізін

Корупційна схема чи «ринкова реальність»? Поки МВФ наполягає на підвищенні тарифів для населення, монополісти отримують надприбутки.  

1909 1
30.06.2026
Вікторія Матіїв

«Іван пішов воювати, бо для нього це було питання честі й відповідальності. Він не зміг залишитися вдома, коли країна потребувала захисту», — згадує Тетяна Майка свого чоловіка, полеглого захисника Івана Майку.

2988
24.06.2026
Тетяна Ткаченко

Коли у 2014 році загинув її двоюрідний брат Петро Остапчук, Надія Довганюк зрозуміла, що хоче бути поруч із тими, хто переживає біль війни. Попри стереотипи та недовіру, вона стала першою жінкою-капеланкою в Українській греко-католицькій церкві.

2475 2
15.06.2026
Вікторія Матіїв

В інтерв'ю журналістці Фіртки Мирослава Полатайко розповіла про свій шлях у професії, роботу за лаштунками театру, народження ролей і те, як війна змінила відчуття сцени.

5222
07.06.2026
Тетяна Ткаченко

До повномасштабного вторгнення Назар Семанів мав невелику майстерню та планував розвивати її. Для цього поїхав до Німеччини заробити кошти на обладнання. Після початку великої війни повернувся в Україну.  

3019

Закупівлі, відбудова, регіони і роль бізнес-мереж у тому, щоб публічні гроші працювали на спроможність, а не лише на звітність.

335

Коли людина вперше заходить до православного або греко-католицького храму, тобто храму східного візантійського обряду, то її погляд майже завжди зупиняється на священникові.

510

З приходом у вересні 1939-го на Гуцульщину нової, ще не знаної робітничо-селянської влади почались нові проблеми. Точніше ті ж клопоти, що були й за Польщі, але які тепер вирішувані по-новому.

996
08.07.2026

Багато людей під час застуди п'ють гарячий чай із медом, вважаючи його одним із найкращих домашніх засобів. Мед справді містить біологічно активні речовини, однак фахівці радять не додавати його в окріп.

8288
03.07.2026

У наші дні вуглеводи є "ворогом", а деякі "експерти" пропагують продукти з високим вмістом жирів. Якщо у вас високий кров'яний тиск, то не обов'язково жертвувати вуглеводами.  

10809
30.06.2026

Замість обмежень, радять зважати на контекст, баланс у раціоні та якість продуктів.  

5200
08.07.2026

У вівторок, сьомого липня, Хресто-Воздвиженський Манявський чоловічий монастир — Манявський скит — відзначив храмове свято, День пам’яті своїх засновників — преподобних Іова та Феодосія Манявських.

513
06.07.2026

У Погоні на Івано-Франківщині відбувся XVII Міжнародний з’їзд Апостольства Матері Божої Покровительки Доброї Смерті. Паломники зібралися на спільну молитву за мир в Україні, взяли участь в Архієрейській Божественній Літургії та вшанували пам'ять полеглих захисників.

431
04.07.2026

Священник наголошує: християнство завжди існувало як спільнота, а не індивідуальна релігія.

22500
29.06.2026

Родини військових, які втратили близьких або чекають звістки про зниклих безвісти, найчастіше шукають не простих відповідей, а підтримки.  

825
07.07.2026

Палац Потоцьких — не лише пам’ятка архітектури в центрі Івано-Франківська. Це живий культурний осередок, де історія, наука, мистецтво та креативні ініціативи переплітаються у щоденній роботі простору.

5319
03.07.2026

Президент Польщі Кароль Навроцький (колишній боксер і сутенер, яким його називають політичні опоненти) нещодавно очолив рейтинг довіри серед польських політиків із рекордними 54,8%. 

921
26.06.2026

Законодавча пропозиція щодо об'єднання Румунії з Молдовою, була схвалена румунською Палатою депутатів без голосування завдяки завершенню терміну розгляду ініціативи.  

965
18.06.2026

Ухвалені Верховною Радою зміни до Бюджету-2026 дозволять суттєво розширити програми соціального захисту для військовослужбовців.

1245
16.06.2026

Баланс на фронті змінився на користь України, а час більше не працює на Володимира Путіна, — переконаний американський політолог та колишній посол США у РФ Майкл Макфол. Також він наводить вісім ознак того, що Росія програє свою війну.  

1514