В Івано-Франківську відкрито резиденцію для українських молодих письменників

 

/data/blog/38618/34365773d68cfd76f9ebfe46e2b5cd93.jpg

 

Уже з початку липня тут перебувають Олена Герасим’юк із Києва та Євген Мехеда з Миколаєва. Вони стали переможцями конкурсу «Станіславський феномен», котрий заснували для втілення в життя ідеї резиденції для молодих україномовних літераторів.

Звернення до культового поняття «станіславський феномен», безумовно, не є випадковим.

Протягом 30 днів «резиденти» мешкатимуть в івано-Франківську в хостелі «Феномен». Поряд — старе місто, унікальна можливість спілкування з цікавими людьми — мандрівниками, музикантами, письменниками. Крім того, резидент стане учасником мистецьких експедицій в карпатські села, проведе уїк-енд у столиці сирних коників Брустурах, а також матиме чотири спільні трапези з письменниками з Івано-Франківська — Юрієм Андруховичем, Тарасом Прохаськом, Володимиром Єшкілєвим та Галиною Петросаняк. Як пише газета "Галичина", організатори заходу планують проводити такі дійства раз на місяць, може, частіше, щоб більше молодих талановитих людей могли показати себе. З прагматичного боку, дехто вважає, що це ще й промоція Прикарпаття.

Згодом мали б народитися тексти. і нове втілення в життя поняття «станіславський феномен». Пропонуємо нашим читачам інтерв’ю з поетесою Оленою Герасим’юк та прозаїком Євгеном Мехедою.

Стараюсь не брехати собі

— У перший день було достатньо часу для того, щоб походити містом, обійти навколо озера, поспілкуватися з Тарасом Прохаськом і щось навіть написати, — поділилася своїми враженнями перед початком розмови Олена Герасим’юк.

- Оленко, що таке «станіславський феномен» на твою думку?

— Резиденція «Станіславський феномен» — це літературна програма, яка дає можливість зосередитись на роботі. Попри те, що перебування тут насичене різноманітними подіями, ми маємо змогу не лише нотувати у щоденники своєрідні «звіти» і враження, а й писати щось своє. Також це новий досвід — не тільки для мене особисто, а й для організаторів, які вперше в Україні заснували таку чудову програму.

- У тебе за цей рік стільки відзнак, у тому числі навіть президентська. Яке твоє ставлення до українських літературних премій?

— Кожна премія — це своєрідний рубіж. Окрім статусу, є приємні бонуси, наприклад, видання книжки у видавництві «Смолоскип» та президентський грант. Але на відзнаках не можна зосереджуватись, інакше це може негативно позначитись на роботі. Найзнаковішою для мене є премія Леоніда Кисельова. Не тільки тому, що це було перше моє лауреатство, не через публікацію чи диплом. Я сприймаю це як своєрідний діалог з улюбленим письменником, пам’яті якого і заснували цю нагороду.

Основне завдання літературних премій для молодих — це виявлення рівня їхньої творчості й оголошення нових цікавих імен. Тексти мають бути оцінені не лише як факт — те, що подано, але і як перспектива — чи є можливість у молодого автора розвиватися надалі. А також підтримка — не лише фінансова, що на короткий час дозволяє забути про заробляння і зосередитись на розвитку, а й інформаційна — після нагородження має відбутись діалог з автором, для розвитку і навчання.

- Що ти хотіла б розказати цікавого про себе?

— Коли мені потрібно подати коротку біографію, — вказую тільки дату, місце народження, відзнаки та публікації. Три рядки — не більше. Все інше намагаюсь описати в текстах, найчастіше — емоційні складові ситуацій. Найдоречніше, як на мене, розповідати цікаві історії з життя в живих розмовах — тоді для цього є настрій і контекст, тож усе виходить саме собою.

- Ти студіюєш «літературну творчість» — це твоя спеціальність. Розкажи, чим цікаве і чим нецікаве твоє навчання. Чи зрозуміла ти вже, як стати письменником?

— На жаль, цього не розуміє ніхто. Навчання письменника відбувається тільки через діалог — під час розмов не лише з приводу текстів, а й на теми творчості. Діалог передбачає прочитання текстів початківця і детальний їх аналіз. Загальна освіта не може бути достатньою для формування письменника в суто університетському середовищі. Потрібно набагато більше.

А поки що студенти моєї спеціальності навчаються на філологів, а як письменники — розвиваються самостійно. Комусь це вдається, а хтось, на жаль, покладає занадто великі надії на навчальну програму і «завалюється», обираючи між творчістю і навчанням — останнє.

А щодо «ставання» письменником — то це не математична формула чи інструкція для «збору». Або воно є, або його нема — тут все просто.

- Як побачити поезію у простих речах, у повсякденні, у проблемах?

— Для мене дивніше те, як цього можна не бачити. Кожен камінь, дерево, травинка, птаха чи вода мають свою історію і свою мову — як і кожна людина. і найбільша втіха у цьому світі — це розгадування, розуміння такої мови, пізнання краси.

Краса і потворність є у кожному з нас. Ми можемо стежити, як ці два явища розвиваються у діалозі зі світом, у стосунках з людьми.

- Твоя добірка поезій має тільки 50 віршів. Ти відсіюєш тексти, просіюєш їх. Як?

— Моя збірка має вийти наступного року, нині її ще нема в природі. У початковому варіанті рукописів, які я подавала на конкурси, було близько 50 текстів, це правда. Але робота йде, і формат, структура, емоційна складова збірки змінюються залежно від мого задуму.

- Хто з сучасних поетів тобі цікавий і чим?

— Не уявляю себе без поезій Юлі Нестерової — її мова надзвичайно музична і гнучка. Недавно вийшла її книжка «Сотворіння», яку я раджу читати всім.

- Де для тебе найкраще місце на землі?

— Логічно і, мабуть, доречно відповісти: рідний дім, рідний край і Україна загалом, але це не буде чесно. Я стараюсь не брехати хоча б собі, бо в житті і без того занадто багато суперечностей і непорозумінь. Однозначно можна відповісти лише в дуже юному віці, коли актуально вивчати вірш з «Букваря» про поле, річку, синій гай. Але пізніше виникають питання, на які не так і просто дати відповідь. і починається вічний пошук, і виникає міф про вічне повернення — до людей, емоцій, дому.

- Чи став Івано-Франківськ для тебе близьким за час перебування у резиденції?

— Я писала перший есей про «рідність» міст, де говорила про те, як приходить розуміння такої спорідненості. Не буду переказувати все, але коли ходиш вулицями чужого міста і починаєш «впізнавати» — будинки, обличчя, речі, — розумієш, що є для тебе справді важливим, за чим сумуєш, до чого хочеш повернутись. Думаю, кожен відчував щось подібне до цього.

Івано-Франківськ — радість у чистому вигляді

«Я приїжджаю сюди і мене зустрічають культурні люди, культурне місто, гарне, старовинне. Перше моє враження про Франківськ — наче люди тут живуть легко, просто, не напружуючись», — ділиться своїми емоціями літератор Євген Мехеда.

- Євгене, що таке, на твою думку, «станіславський феномен»?

— «Станіславський феномен» — це явище надвеликої активності україномовних авторів на вузькому відрізку географічної території, що став визначальним пластом культури України. Приємно, що про мою батьківщину дізнаються саме з вуст діячів такої сильної школи.

- Ти читаєш сучасну українську прозу? Кого саме?

— З сучасних українців найбільше люблю Сергія Жадана. Це та література, що пишеться не просто для факту письма українською мовою, а є наповненою змістом і гумором. Люблю Прохаська і з задоволенням читаю Андруховича. Це ті, хто першими спали на думку і також є «стовпами» і «метрами». На жаль, у моєму рідному Миколаєві у книгарнях українських авторів фактично немає. До сумного мало рідного контенту.

- Розкажи коротко про себе у стилістиці власної прози.

— Я ускладнююсь. Здавалось, завжди пишу у стилістиці власної прози. Якось пробував писати вірші, але не вийшло взагалі ніяк. Тому проза... Про себе. Народився і виріс у Миколаєві. Але знадобилось півроку провчитись за кордоном, щоб зрозуміти, що я те місто люблю. З чотирьох років я займаюсь спортом. Починаючи з акробатики, продовжуючи волейболом і плаванням і підсумовуючи стрибками у висоту, які вважаю «моїм». Гадаю, неправильно складати всі яйця до одного кошика, тому не можу назвати себе однозначно ані атлетом, ані літератором, ані студентом. Докладаю максимум зусиль, щоб ці речі комбінувати і бути максимально успішним в усьому.

- Чи маєш ти вже видані книжки? Про що пишеш?

— Виданих книжок не маю. Якось не доходять руки ані до участі в конкурсах різних видавництв, ані до праці над редагуванням доробку. Пишу більше для себе і для інтернет-спільноти. Але, звичайно, маю такий задум — видати принаймні одну хорошу, добру і веселу книжку про життя і прості речі, які хтось може не помічати навколо, але я йому в цьому радо допоможу.

- Перебування у резиденції передбачає спілкування і вечерю зі знаковими письменниками Прикарпаття. Якщо вони вже відбулися, то поділися враженнями.

— Мали поки що дві зустрічі — з Тарасом Прохаськом і Галиною Петросаняк. Враження маю лише позитивні і натхненні. Приємно, коли люди, будучи майстрами своєї справи і медійними людьми, все ж залишаються легкими.

- Твої краяни рушили ходою на Київ... Ти бачиш тут демонстрацію власної гідності чи тільки політику, як дехто хоче нас переконати?

— На жаль, тепер випав з контексту дому і не можу авторитетно говорити про те, чи є ця акція живою. Однак сподіваюсь, що так. Такі речі мають бути. Але демонструвати гідність — це мало. Треба ще підкріплювати заявлений її рівень адекватними за силою діями. Я не розумію, яка взагалі жива нація може допустити таких плювків в обличчя, як сваволя влади на демонстраціях і інциденти в селі Чаусове. Такого просто не має траплятись у здоровому суспільстві. Тож я радий, що хоч щось ще може розворушити людей і примусити діяти. Звичайно, шкода, що будь-яка акція сьогодні сприймається за політичну. Але на те є об’єктивні причини. Мені зараз дуже соромно, коли люди дізнаються, звідки я родом. Це жахливо, коли тебе асоціюють з ганебними, не просто протиправними, а аморальними діями, що кояться у твоїй області. Тому я потішений, що хоч якийсь відсоток жителів моєї малої батьківщини ще розуміє, де є межа. Але ті засоби, якими ми боремось з владою за лише нормальне життя, не достатні, оскільки боротись з ними треба їхніми ж, силовими методами.

- З чого почалися твої тексти? Як ти став письменником?

— Першим, що я свідомо написав не за шкільною партою, були казки. Одна про Клару Цеткін, друга про хмари, третя — щось про космічний корабель. Мені було років 13. Але насправді я не асоціюю себе з гучним званням письменника. Наприклад, ти не вважаєшся професійним спортсменом, поки спорт не є основною статтею твоїх доходів. Так само, думаю, і з письмом. Я не думаю також, що пов’яжу своє життя з письмом як з основним родом діяльності. Але як графоманський акт, як спосіб вираження думки, який комусь, я певен, буде цікаво читати, він буде присутній у моєму житті.

- На прес-конференції ти захоплено розповідав про наше місто. Що тебе тут вразило і чи написав уже щось про Івано-Франківськ?

— Мене вразила, як не дивно, українська мова. Я не можу нею напитись. Вже за нею варто приїжджати на захід. А крім того ж, тут і архітектура, і люди, і пригоди. Коротше, радість у чистому вигляді. Давно не був у такому доброму гуморі такий тривалий час.

Про Франківськ поки що не писав, але працюю тут над великим твором. Думаю, коли враження вляжуться і переваряться, зможу використати записи з мого щоденника для створення повноцінного тексту, присвяченого Станіславову.

 

Iнтернер-видання "Паралелі"


29.07.2013 784 0
Коментарі (0)

07.07.2026
Вікторія Матіїв

В інтерв'ю журналістці Фіртки Ірина Онищук розповіла, чому театр сьогодні став своєрідною терапією, як війна змінила глядачів і самих митців, що найчастіше турбує військових після повернення з фронту та чому віра в людей залишається її головною опорою.

550
03.07.2026
Олександр Мізін

Корупційна схема чи «ринкова реальність»? Поки МВФ наполягає на підвищенні тарифів для населення, монополісти отримують надприбутки.  

1933 1
30.06.2026
Вікторія Матіїв

«Іван пішов воювати, бо для нього це було питання честі й відповідальності. Він не зміг залишитися вдома, коли країна потребувала захисту», — згадує Тетяна Майка свого чоловіка, полеглого захисника Івана Майку.

3009
24.06.2026
Тетяна Ткаченко

Коли у 2014 році загинув її двоюрідний брат Петро Остапчук, Надія Довганюк зрозуміла, що хоче бути поруч із тими, хто переживає біль війни. Попри стереотипи та недовіру, вона стала першою жінкою-капеланкою в Українській греко-католицькій церкві.

2501 2
15.06.2026
Вікторія Матіїв

В інтерв'ю журналістці Фіртки Мирослава Полатайко розповіла про свій шлях у професії, роботу за лаштунками театру, народження ролей і те, як війна змінила відчуття сцени.

5243
07.06.2026
Тетяна Ткаченко

До повномасштабного вторгнення Назар Семанів мав невелику майстерню та планував розвивати її. Для цього поїхав до Німеччини заробити кошти на обладнання. Після початку великої війни повернувся в Україну.  

3040

Закупівлі, відбудова, регіони і роль бізнес-мереж у тому, щоб публічні гроші працювали на спроможність, а не лише на звітність.

365

Коли людина вперше заходить до православного або греко-католицького храму, тобто храму східного візантійського обряду, то її погляд майже завжди зупиняється на священникові.

537

З приходом у вересні 1939-го на Гуцульщину нової, ще не знаної робітничо-селянської влади почались нові проблеми. Точніше ті ж клопоти, що були й за Польщі, але які тепер вирішувані по-новому.

1017
08.07.2026

Багато людей під час застуди п'ють гарячий чай із медом, вважаючи його одним із найкращих домашніх засобів. Мед справді містить біологічно активні речовини, однак фахівці радять не додавати його в окріп.

8337
03.07.2026

У наші дні вуглеводи є "ворогом", а деякі "експерти" пропагують продукти з високим вмістом жирів. Якщо у вас високий кров'яний тиск, то не обов'язково жертвувати вуглеводами.  

10831
30.06.2026

Замість обмежень, радять зважати на контекст, баланс у раціоні та якість продуктів.  

5219
08.07.2026

У вівторок, сьомого липня, Хресто-Воздвиженський Манявський чоловічий монастир — Манявський скит — відзначив храмове свято, День пам’яті своїх засновників — преподобних Іова та Феодосія Манявських.

564
06.07.2026

У Погоні на Івано-Франківщині відбувся XVII Міжнародний з’їзд Апостольства Матері Божої Покровительки Доброї Смерті. Паломники зібралися на спільну молитву за мир в Україні, взяли участь в Архієрейській Божественній Літургії та вшанували пам'ять полеглих захисників.

455
04.07.2026

Священник наголошує: християнство завжди існувало як спільнота, а не індивідуальна релігія.

22519
29.06.2026

Родини військових, які втратили близьких або чекають звістки про зниклих безвісти, найчастіше шукають не простих відповідей, а підтримки.  

847
07.07.2026

Палац Потоцьких — не лише пам’ятка архітектури в центрі Івано-Франківська. Це живий культурний осередок, де історія, наука, мистецтво та креативні ініціативи переплітаються у щоденній роботі простору.

5343
03.07.2026

Президент Польщі Кароль Навроцький (колишній боксер і сутенер, яким його називають політичні опоненти) нещодавно очолив рейтинг довіри серед польських політиків із рекордними 54,8%. 

954
26.06.2026

Законодавча пропозиція щодо об'єднання Румунії з Молдовою, була схвалена румунською Палатою депутатів без голосування завдяки завершенню терміну розгляду ініціативи.  

991
18.06.2026

Ухвалені Верховною Радою зміни до Бюджету-2026 дозволять суттєво розширити програми соціального захисту для військовослужбовців.

1265
16.06.2026

Баланс на фронті змінився на користь України, а час більше не працює на Володимира Путіна, — переконаний американський політолог та колишній посол США у РФ Майкл Макфол. Також він наводить вісім ознак того, що Росія програє свою війну.  

1540