Кабмін оголосив початок найбільшої за останні 20 років приватизації. Івано-франківські підприємства також пустять з молотка
Чотири тисячі державних підприємств, серед яких найстаріший Івано-Франківський локомотиворемонтний завод та місцевий спиртзавод ОДОСП «Княгинин» (разом з вертикально інтегрованим холдингом «Укрспирт»), вже до кінця цього року стануть чиєюсь приватною власністю.
Український уряд своїм розпорядженням N667-р від 17 липня вирішив виставити їх на продаж, щоб в умовах кризи залатати бюджетні діри, а заодно дати відсіч корупції у сфері держуправління.
«Сьогодні державна власність – предмет небувалої корупції, – пояснив урядову ініціативу Прем’єр-міністр України Арсеній Яценюк, виступаючи під час Всеукраїнського аграрного форму у липні. – Як подолати цю корупцію іншим шляхом, ніж продати ці державні компанії, я не бачу».
Відтак, завод «Турбоатом», Одеський припортовий завод, цілий ряд блокуючих пакетів об’єктів енергетики та облгазів, словом, усе, «крім стратегії», в Кабміні прагнуть якомога швидше передати у приватні руки. Незважаючи на те, що багато держпідприємств із приватизаційного переліку зовсім незбиткові.
Про аргументи «за» і «проти» урядової ініціативи «ЗК» розпитав у експертів та політиків.
– Як ви ставитеся до оголошеного наміру уряду провести масштабну приватизацію держпідпри-ємств, серед яких є і прибуткові? В умовах глибокої кризи та нестабільності у країні активи доведеться реалізовувати за заниженими цінами?
Олег Гончарук, голова Регіонального відділення Українського союзу промисловців і підприємців в Івано-Франківській області:
- Правильна ініціатива. І дочасна. Приватний капітал дасть друге дихання багатьом підприємствам. Дасть у фінансовому і організаційному плані те, що на даний час не може собі дозволити держава. Але питання, на мою думку, стоїть не у тому «чи варто?» (варто!), а «як?». Процедура заявленої урядом приватизації складна і об’ємна, вона вимагає, крім ґрунтовної підготовки, обов’язково максимальної прозорості. Максимальної! Інакше буде негативно зустрінута оновленим українським суспільством, як крок назад відносно демократичних здобутків.
Руслан Марцінків, народний депутат України, фракція ВО «Свобода»:
– Ставлення різко негативне. Стратегічні підприємства, такі як обленерго, облгази, спиртова галузь, повинні бути у власності держави. Досвід європейських країн – Франції, Німеччини, скандинавських країн – показує, що модель державного управління також може бути ефективною. Тому, думаю, уряд рухається не у тому напрямку, прикриваючись війною, продаючи ключові підприємства, приміром, такі як Одеський припортовий завод. Аргумент корупції – це просто смішно. Чому в інших країнах державне, комунальне управління може успішно існувати без корупції, а в нас – ні?
Ярослав Ленів, голова правління ПрАТ «Івано-Франківський локомотиворемонтний завод»:
– Вважаю дане рішення політичним, а не економічним.
Ігор Зварич, екс-заступник голови Івано-Франківської облдержадміністрації з економічних питань:
– Питання прибутковості і приватизації того чи іншого підприємства пов’язані в умовах нормальної, стабільної економіки. А в разі кризових явищ уряд повинен вибирати, враховуючи і ситуацію з бюджетом, і загалом в країні. Тому, можливо, у нашому випадку велика приватизація якраз і має зміст. Інакше втрати можуть бути ще більші.
Микола Палійчук, депутат Івано-Франківської обласної ради, фракція УДАР, екс-голова Івано-Франківської ОДА:
– Я вважаю, що приватизацію потрібно проводити. Це не є поганим кроком. Просто прибуткові підприємства треба продавати відповідно за вищою ціною. Плюс прозорий аукціон та обов’язкова вимога того, що жоден російський інвестор не може брати участь. Але моя категорична позиція у тому, що не можна приватизовувати підприємства, які є монополістами у наданні послуг. Такі як обленерго, облгази. Я вважаю, що було помилкою віддавати їх під приватизацію раніше і продовжувати це зараз. Від приватизації цих об’єктів якість послуг не покращується, а значно здорожується. Тому всі підприємства-монополісти повинні бути під контролем держави. В тому числі, я вважаю, що Бурштинська ТЕС повинна бути повернута у державну власність.
– Чи не ризикує масштабне роздержавлення перетворитися на величезну аферу, в результаті якої збагатяться лише всім відомі олігархи? Адже лише вони мають мільярди, необхідні для того, щоб придбати власність на «великому розпродажі», який влаштує держава.
Олег Гончарук:
– Було б добре мати такого «лакмусового папірця», щоб приставити – і за інтенсивністю забарвлення наперед з’ясувати всю міру ризику того чи іншого дійства. Ризик є завжди. Але як не буде прозорості приватизаційних процедур, то приватизація сприйметься як афера, навіть якщо не було жодних махінацій. При відкритості, доступності для контролю усіх приватизаційних процесів їх можна буде оцінити на відповідність і ринковим умовам, і законодавству, та й просто здоровому глузду.
Руслан Марцінків:
– На жаль, сьогодні ми живемо в олігархічній республіці, де країною фактично керують кілька кланів. І нема сумніву, що ключові державні підприємства скуплять саме вони.
Ярослав Ленів:
– Думаю, масштабну приватизацію було оголошено, в першу чергу, саме з метою приватизації цікавих та прибуткових галузей – спиртової, об’єктів енергетики, газопостачальних і розподільчих, великих машинобудівних компаній. І державотворчої думки у цьому я не бачу. Реальний інвестор із сучасними технологіями з Європи за даної ситуації в країну не прийде. Тобто, дані підприємства будуть приєднані до існуючих в державі схем.
Ігор Зварич:
– У нас в області і так приватизовано вже 92% економіки. Що ще може когось тут зацікавити – не знаю.
Микола Палійчук:
– Якщо приватизацію проводити завідомо під певних осіб, то можливо. Але якщо будуть «чисті» конкурси, то виграє держава, яка, отримавши від приватизації гроші, і буде вимагати від приватизованих підприємств зберігати певну кількість робочих місць, об’єми сплачених податків, виробництва і т.д. Звичайно, швидше купить той, хто має більше грошей. Але я не бачу в цьому проблеми.
– Чи варто передавати у приватні руки «Івано-Франківський ЛРЗ» – підприємство, що не є збитковим та за минулий рік сплатило податків та заробітної плати на суму більшу, ніж його нинішня ринкова вартість?
Олег Гончарук:
– Наскільки мені відомо, на «ЛРЗ» за останні півтора року не тільки відновлено роботу виробничих ділянок, ливарного цеху, а й налагоджено виробництво нової продукції, яка з успіхом реалізується. В тому числі на експорт, який за перше півріччя зріс на 10%. Виробництво за цей же період зросло на 130%. Зарплата і податки підприємством виплачуються вчасно. Тому появу в урядовому приватизаційному списку ПрАТ «Івано-Франківський локомотиворемонтний завод» я назвав би несподіванкою.
Руслан Марцінків:
– Мені прикро, що «ЛРЗ» потрапив у приватизаційний перелік. Мій дідусь пропрацював там близько 20 років. Підприємство завжди було прибутковим. Люди, які там працювали, отримували зарплатню, мали соціальний захист. Продавати його – це помилка, тим більше зараз. Війна затягується, і ми, навпаки, повинні мати державні підприємства, які у разі потреби могли б працювати на військову промисловість.
Ярослав Ленів:
– Доцільно, якщо це буде західний інвестор, з серйозною інвестиційною програмою розвитку підприємства на основі новітніх технологій. Але якщо метою покупця буде порізка заводу на металобрухт, – впевнений, при нинішній ситуації будуть і такі покупці, – то я категорично проти!
Ігор Зварич:
– «ЛРЗ» напряму не прив’язаний до залізниці. Це абсолютно ринковий агент, якого, на мою думку, тримати у статусі державного підприємства не потрібно. В нормальних умовах економіки час працює на здорожчання активів. У нашій ситуації – тільки на здешевлення. А керівництво завжди буде проти приватизації.
Микола Палійчук:
– Тут потрібно вивчити умови приватизації і ціну підприємства. І тут я не б поспішав. Але це не підприємство-монополіст. В перспективі його можна віддати у приватні руки. Під вигідні для держави умови.
Оксана Глушкевич, ЗК
