У селі Город Косівського району на обійсті місцевого мешканця Миколи Іванюка вже понад п’ятдесят років працює валило.
Журналістка Фіртки завітала на Косівщину, щоб дізнатись, що таке валило, як воно працює, історію виникнення, а також про його необхідність в сучасному світі.
Валило — це "пральня" на гірській річці, де ліжники омиваються в чистих потоках з самих Карпат, розповідає Микола Іванюк.
Проте, спочатку на цьому місті дідо та батько косівчанина Миколи Іванюка в 1956 році побудували млин, куди люди приносили молотити зерно. Тривало це впродовж двох місяців, далі тодішня радянська влада його конфіскувала.
«Батько розповідав, що млин забрали, а діда з речами викинули під вербу, тоді тато оформився на роботу, аби працювати тут на власному млині.
Переходив він з рук в руки, господарі змінювалися тоді, як повінь забирала греблю», — ділиться спогадами чоловік.
У 1972 році в місті Косів почала розвиватись художня майстерня, тодішній директор запропонував Миколиному батькові працювати тут на державній роботі, так тривало до 2000 року.
Біля кожного млина, продовжує чоловік, споруджували також й валило.
«Тодішні робітники приносили сюди ліжники, працювали вдома, робили чотири ліжники — це була їхня норма», — пригадує чоловік.
Перед тим, як опинися в руках нових власників та дарувати їм теплий затишок, зіткані ліжники "проходять не легкий шлях".
Сам Микола такі ліжники називає "напівфабрикатами", адже, якщо його не обробити у валилі, то коц не готовий до використання.
Під постійним та сильним тиском води ліжники, наче у барабані пральної машини, крутяться, звалюються, стають більш щільними, а також позбуваються характерного овечого запаху.
Для цього ліжники із самого початку роблять трошки більшого розміру, адже після валила виріб стискається на 40-50 сантиметрів.
Валило зроблене з дерева — це конусний чан. Збоку є спеціальні дірки, звідки виходить вода.
Рівень тримається однаково — принцип пральної машини під тиском води. Біля нього є й дамба, в річці Рибниця, яка підіймає рівень води на два, а то й більше метрів.
«В сусідніх селах є й менші валила, тому що там немає можливості підіймати рівень вище, але принцип роботи той самий.
Це дуже давній винахід», —пояснює прикарпатець.
За спостереженнями Миколи, нині почали ткати різноманітніші ліжники, вони відрізняються не тільки колоритом, але і якістю.
Раніше попит на вироби з вовни був набагато вищий. Були державні організації, на яких працювало 120 осіб, щомісяця вони вивалювали понад 400 ліжників.
«У 1970-80 роках був розквіт цього ремесла, тривало це до 1990 років, пізніше почався занепад.
Проте нині, ліжникарство набирає нових оборотів.
Все тому, що люди воліють користуватися натуральними речами. Фарби, колористика та якість невимовно гарні».
За спостереженнями Миколи майстри діляться на дві категорії: які свою роботу виконують добросовісно і які нашвидкуруч, зовсім не стараючись і віддають ліжники на обробку взимку, коли тане сніг — це за словами прикарпатця неприпустимо, адже частинки снігу забиваються у ліжник, тим самим псуючи його.
Валило тимчасово не працює навесні, коли тане сніг. Тоді річка стає брудною — чекають на закінчення повені.
«Взимку, коли річка повністю замерзла і покрита льодом, валило працює, адже туди затікає вода.
Температура землі відігрівається від чотирьох до п’яти градусів іноді буває, воно працює.
Просто у два-три збільшується час обробки ліжника», — розповідає Микола Іванюк.
В теплій воді шерсть збігається швидше. Улітку, коли вода тепла, ліжник проводить у валилі 1 – 3 години, а взимку це може бути і 12-14, а подекуди й всю добу.
У валилі Миколи Іванюка у чистих потоках з самих Карпат одночасно перуться 7-8, а то й 10 ліжників, оскільки тут великий об’єм води.
Опісля випрані ліжники переміщають у центрифугу, там вони висушуються, готові ліжники господарі забирають додому, деякі їх ще й додатково начісують.
Ліжники у валилі перуть без додаткових хімічних домішок, бо він не зменшиться в розмірі і лише нашкодить вовняному виробу.
Після валила ліжник набирає багато води, стає надзвичайно важким. Витягнути його та привезти додому сушити — складна робота.
Не обходилось й без стихійних лих, прикарпатець пригадує, як все відбувалось у 2006, 2008 та 2010 роках.
В крайню повінь вода знесла дамбу повністю. Після цього валило не працювало п’ять років, багато сил пішло на відбудову і лише у 2015 році роботу вдалося відновити.
«Все замулюється й засипається щебенем, внаслідок чого вода підтоплює валило. У 2006 році вода вже була на нашому обійсті — це була найпотужніша повінь», — пригадує Микола Іванюк.
Сьогодні місцеві мешканці приносять ліжники не тільки для того, щоб обробити їх, але й для того, аби випрати в чистій воді. Також тут можуть помити й хідники, великі та маленькі.
До слова, на момент візиту журналістки Фіртки річка була брудною після численних дощів.
Агенція новин «Фіртка» чинить ворогу інформаційний спротив. Будь ласка, підтримайте редакцію!
Підписуйтесь на канал Фіртки в Telegram, читайте нас у Facebook, дивіться на YouTubе. Цікаві та актуальні новини з першоджерел!
Читайте також:
