«Праведний з віри своєї буде жити» (Авв 2,4) – ці слова є найліпшим коментарем до сьогоднішнього Євангелія.
Щоразу, коли Ісус звершує якесь чудо, чи то зцілення, чи то вигнання бісів, чи то повернення до життя померлого, Він очікує на віру людини. Автор послання до Євреїв пише, що «Віра є запорукою того, чого сподіваємося, – доказ речей невидимих» (Євр 11,1).
Не йдеться лише про те, щоб ми вірили, що Бог існує, радше йдеться про те, щоб ми вірили, що «Бог бо так полюбив світ, що Сина свого Єдинородного дав, щоб кожен, хто вірує в нього, не загинув, а жив життям вічним» (Йн 3, 16). Остаточної впевненості в цій істині ми ще не отримали, але ми можемо жити вірою в цю правду незалежно від того чи ми отримуємо втіху від Бога, чи ні. Віра серед іншого загартовується витривалістю в молитві. Всі наші благання, молитви до Бога пов’язані з одним найглибшим прагненням: почути відповідь на питання, побачити докази того, що Бог насправді любить.
Кожна наша вислухана молитва – немов маленький доказ того, що Бог не відступив, що він прихильний, що любить. Проте, коли ми виявляємо свою довіру Богові в те, що Він любить, то не будемо просити в Нього доказів цього, а будемо на молитві, в щоденному житті зберігати віру. Подібно як жінка, чоловік, якої від’їхав до далекої країни на довший час, може тихо зберігати в своєму серці довіру до чоловіка, що він її не зрадить, що він її кохатиме і буде вірний своїй любові, і тому вона теж докладає всіх зусиль, щоб залишитися йому вірною. Як же важка ця віра, але яка вона цінна в очах Божих!
