Новобудов, які б могли стати пам’ятками сучасної архітектури і окрасою Івано-Франківська, наразі немає?
З плином часу Івано-Франківськ, на жаль, втрачає цінні архітектурні пам’ятки та їхні елементи. Без належного догляду нищиться ліпнина, падають карнизи, обвалюються балкони, руйнуються будинки-пам’ятки. Так звані реставрація фасадів здебільшого зводиться до косметичного ремонту, а реконструкція будинків – фактично до нового будівництва.
У декоруванні новобудов «під старовину» деколи поєднуються непоєднувані речі з різних епох і стилів, а «спальні» мікрорайони забудовують найпростішими «коробками з вікнами». Тож чи з’явились у Івано-Франківську під час так званого будівельного буму, що розпочався на початку 2000-х років і триває й досі, новобудови, які можуть претендувати на визнання їх пам’ятками архітектури? Відповідь на це питання "Західний кур'єр" з’ясовував з архітектором Володимиром Гайдаром, колишнім керівником міського Департаменту архітектури.
Пам’ятки бувають різні
За словами В.Гайдара, пам’ятки нерухомої спадщини поділяються на різні види. Це і пам’ятки архітектури, й історії, ландшафту чи містобудування. Пам’ятки архітектури можуть бути і за стилістикою, і за силуетністю, й історичні. Найвизначнішою пам’яткою містобудування теперішнього Івано-Франківська є фортифікація, з якої залишилося дуже мало – частина одного бастіону і частина Гетьманських валів.
«Але ця структура, конфігурація фортеці читається у структурі вулиць і доріг. Це пам’ятка містобудування, історії та ландшафту», – наголошує В. Гайдар.
Ще однією визначною архітектурною й історичною пам’яткою є будівля готелю «Дністер».
«Це будівля, в якій проголошувалося створення ЗУНР і цінною була її модерністична архітектура, яка зараз втрачена, – констатує архітектор. – Після реконструкції втрачений ансамбль фасаду».
Нових ландшафтних пам’яток у Івано-Франківську нема, бо останні півстоліття, а то й більше у місті взагалі не закладали парків і скверів, які б могли свідчити про рівень розвитку цього напрямку архітектури. Не було останнім часом у місті запиту і на громадську архітектуру.
«Нема для кого будувати. Максимум – це об’єкти торгівлі. Вони не є свідченням найновіших і наймодерновіших підходів ні в будівництві, ані в архітектурі чи в містобудівному плані. Відповідно, цей напрям теж ще чекає часу свого розвитку», – вважає В. Гайдар.
Попри «будівельний бум» і те, що в Івано-Франківську після Києва будують чи не найбільше житла, говорити саме про якийсь архітектурний поступ у житловому будівництві, на думку В. Гайдара, теж не доводиться.
«Це горизонтальна архітектура квадратних метрів на догоду ринку. Найпростіша, найдешевша. Я не хочу відзначати якісь об’єкти, бо це буде просто блуд, – каже В. Гайдар. – До того ж житлова архітектура ще й неграмотно «посаджена» в містобудівному плані. А архітектурно це максимум легеньке наслідування того, що робиться у тій же Польщі. Але казати, що це щось особливе і на нього можна орієнтуватися чи що це може стати пам’яткою, не доводиться».
Бракує новизни підходів
«Щоб житлова архітектура увійшла у ранг пам’ятки, там мають бути застосовані композиційні, конструктивні, містобудівні прийоми, які мають свідчити про те, що це є сьогоднішні рішення, які до того не були застосовані, і є новітніми підходами в містобудуванні, будівництві, в архітектурному та конструктивному виразах, – продовжує В.Гайдар. – Сказати, що у нас є такі об’єкти, важко. Для того, щоб вони були, має бути бажання робити не класичну будову на стрічці і викладати збірні конструкції з цегли і плит перекриття, а робити якісно іншу архітектуру і в просторі, і в комфорті. Зробити новітню систему вентиляції і рекуперації в будинку – це був би подвиг. Але це не є щось екстраординарне. Зробити індивідуальне опалення із застосуванням теплових насосів або побудувати так званий пасивний будинок – згоден, це вже пам’ятка архітектури. У Івано-Франківську такого нема і в Україні таких об’єктів одиниці».
Також В. Гайдар сподівається, що з часом і у нас з’явиться параметрична архітектура, яка поєднає новітні течії і різні напрями, сучасні будівельні технології і матеріали, створить нові форми, які можна інтегрувати навіть в історичне середовище.
«Параметрична архітектура у своїй конструктивній системі і у формах не має взаємоперпендикулярних площин, які утворюють об’єм. Це новий тип архітектури, коли кожна точка має свою координату у просторі. Це архітектура, яка відповідає духу теперішнього часу. Якщо вона у нас з’явиться – це буде знаково», – наголошує архітектор.
Він також додає, що архітектура має бути орієнтована на людину, має виховувати і бути мистецтвом.
«У теорії ідеальних міст, за яким побудований Станіслав-Івано-Франківськ, архітектура і місто виховували. Це було цілеспрямовано і діяло в комплексі, – каже В.Гайдар. – У таких містах співіснували різні етнічні групи і їхня архітектура. Хотілося б, щоб архітектура знову повернулася до більш ґрунтовних, засадничих речей, які мають своє втілення не лише у метрах квадратних. Щоб це був синтез мистецтва. Скульптура, панно, вітражі. Але все це має робитися, так би мовити, сьогодні на завтра, а не перепрочитуватися те, що вже колись було, абсолютно не розуміючи для чого і в якому середовищі все це працювало».
Відрубали творчу складову
Архітектурну бідність сучасних новобудов В.Гайдар пояснює радянським впливом, коли боролись з «ізлішествамі» в архітектурі, а люди у своїх квартирах мали лише переночувати, щоб вранці йти працювати на заводи чи фабрики, і теперішніми ринковими підходами до житла лише як до квадратних метрів, при яких навіть радянські прийоми будівництва не розвинуті і дуже спрощені.
«Я б навіть назвав це соціальним житлом, бо за конструктивними характеристиками такі будинки максимально спрощені для максимального спрощення будівництва, – каже В. Гайдар. – Ми, все-таки, варимося ще у тій постсовецькій кухні і шукаємо себе. Можливо, це ще той процес бродіння, який має визріти. І має визріти архітектурна спільнота, бо совіти начисто відрубали творчу складову в архітекторів, а новий український ринок продиктував, що будинки потрібні вже. Архітектори під це підлаштовувалися, бо мусили якось виживати, і лише одиниці працювали на ексклюзивні речі чи то в проєктуванні, якого не видно, чи декоруванні, якого здебільшого не бачимо, чи в об’ємних, просторових речах».
Зрозуміло, що такі спрощені підходи просто не могли виховувати у людей архітектурний смак. Тож нічого дивуватися, що багатьом тепер подобаються будинки, декоровані пінопластом «під старовину», у яких поєднуються непоєднувані речі різних епох і стилів.
«Те, що проєктується сьогодні, буде жити завтра і хотілось би бачити нові рішення в декоруванні, в композиції, в матеріалах. Чи зараз конче треба перегравати в пінопласті старе? Якщо ми просто наслідуємо візуальну форму і пробуємо її впихнути в сучасні конструкції, сучасні функції, в середовище, яке живе по-іншому і має іншу структуру і композицію, то це не більше, ніж наслідування, – каже В. Гайдар. – Будинок має виходити з середовища і потім залишатися в цьому середовищі».
Сакральна архітектура
Івано-Франківськ є не лише одним із лідерів за житловим будівництвом, а й місто з багатьма церквами. Однак у більшості це будівлі з наслідуванням класичних прийомів і форм. Сучасні підходи у проєктуванні і будівництві церков та інших культових споруд трапляються доволі рідко. А колись було навпаки.
«Сакральна архітектура у свій час була якраз свідченням рівня розвитку суспільства, духовності, будівельної майстерності і різних мистецьких напрямків – скульптури, розписів, мозаїки. Все, що було наймодерніше, найновіше, найфаховіше і найперспективніше, проявлялося саме в сакральній архітектурі. На жаль, зараз у нас сакральна архітектура далеко не наймодернішого напрямку, – каже В. Гайдар. – Дуже багато наслідувань класичних прийомів, що не дає розвиватися архітектурно. Люди звикли, що церква має бути канонічною, з куполами, які у селах перекривають булатною сталлю, бо таке розуміння естетики. Хоча ще з 60-70 років минулого століття є приклади наших греко-католицьких церков, які можна наслідувати і розвивати цей напрямок».
Серед усіх культових споруд у місті, на думку В. Гайдара, цікавими в архітектурному плані є дві.
«Сучасно зроблена церква на вул. Ленкавського. Вона побудована за принципами так званого золотого січення. За певною послідовністю вибудовані розвиток за висотою чотирьох куполів, що завершуються в пропорції золотого січення. Це цікаво. Зовні вона має простенький вигляд, але оцей прийом заслуговує на увагу. Є ще одна гарна споруда на вул. Івасюка із загостреними дахами. (Церква Адвентистів Сьомого Дня. – Ред.). Вона теж проста, пропорційна, має свій характер і на час свого будівництва є сучасною. Трохи далі є ще одна модерністична будівля, (Зал Царства Свідків Єгови. – Ред.), яка більше тяжіє до житлової».
Історичне середовище
На жаль, історичне середовище центральної частини Івано-Франківська новобудови здебільшого лише спотворили. А воно, як наголошує архітектор, є особливим і забудова там має вестися за певними принципами, які б це особливе історичне середовище певним чином зберігали і доповнювали.
«Якщо ми маємо втрачену забудову і знаємо, який вигляд вона мала, є абсолютно усі підстави її відтворити, – каже В. Гайдар. – Наприклад, квартал на вул. Галицькій між площею Ринок і майданом Шептицького. А якщо ми не знаємо, який вигляд мали будинки, нема жодної документації, то маємо розуміти те середовище, його пропорції, масштабність і навіть абсолютно сучасними матеріалами і прийомами його підтримати, не заперечуючи композиційно».
З усіх новобудов у історичному центрі міста В. Гайдар відзначив теж дві. Перша – будівля видавництва «Нова зоря» на площі Міцкевича.
«Це сучасний будинок, але він абсолютно інтегрований у середовище. Як на мене, зроблено все правильно і грамотно, без домінування», – каже В. Гайдар. Друга – будівля ТЦ «Ідеал» на вул. Галицькій. «Вона добра, бо не псує середовища. За парцеляцією цей торговий центр збудований на місці одного будинку і він значно краще інтегрований в середовище, ніж інші новобудови на Галицькій і площі Ринок», – пояснює архітектор. Також В. Гайдар згадав і будівлю готелю «Атріум»: «Там, в принципі, пропорційність збережена. Але, з одного боку, є загравання з класикою, а з іншого – бажання зробити щось сучасне. Тому тут треба було визначитися».
Вдалим прикладом нової української архітектури В. Гайдар назвав і будівлю Національного банку на вул. Грушевського. «Там дуже цікаві архітектурні підходи. Досить гарні, прості, чисті, пропорційні. У віконних прорізах є щось від українського модерну. Будинок абсолютно сучасний, він пропорційно вписався у середовище і підтримує характер забудови міста», – каже В. Гайдар.
А людям інше «нравиться»…
Втім, простим людям, мешканцям і приїжджим подобаються набагато більше новобудов Івано-Франківська. Серед них є і вельми суперечливі об’єкти. Масивні, з різним «багатим» оздобленням під старовину. А також всілякі житлові комплекси і містечка у мікрорайонах. «Калинова слобода», так званий «будинок Бойка» на площі Ринок чи «будинок зі статуєю Свободи» на вул. Бандери. Тож ми не мо¬гли не поцікавитися думкою В. Гайдара з цього приводу.
«Містечко «Калинова слобода» можна відзначити хіба в містобудівному плані, як перший комплексний об’єкт, але в архітектурному нема що виокремлювати, – каже В. Гайдар. – Це підхід, який використовується в Європі, закритого містечка з повним комплексом обслуговування, інтегрованими функціями, зручними для мешканців і навіть з можливістю там працювати і відпочивати. В принципі, це сучасний підхід, зорієнтований на людину, який зараз освоюють інші забудовники».
Водночас В. Гайдар у цьому зв’язку згадав і новий «Мікрорайон 12».
«Він знаковий, бо там поверховість свідомо знижена до чотирьох поверхів. Це може бути новий напрямок у житловій забудові, – вважає В. Гайдар. – Чи стане він колись пам’яткою, не знаю. Дай Бог, щоб побудували все так, як анонсують, і щоб це містечко зажило своїм життям».
Ще одним вельми суперечливим об’єктом, про який багато говорили і писали, є так званий «будинок Бойка». В архітектурний ансамбль площі Ринок він не вписався.
«Якщо будинок побудований на трьох парцелях, то колись це було три будинки. У них було своє членування, яке продовжилось далі по периметру площі Ринок. Воно б мало бути якимось чином збережене і збережена поверховість, – каже В.Гайдар. – Вона мала свою метрику, співвідношення висоти, була своя ритміка, яка підкреслювала перспективу, але функціонально і композиційно все було правильно, і трималося середовища. А коли новий будинок навіть не повторює того ритму і за поверховістю він вдвічі більший, то таке тепер і маємо»…
А будинок зі статуєю Свободи на вул. Бандери – це суцільна суміш.
«Я не знаю, який він всередині, але архітектурний об’єкт має бути цілісним. Є планування, яке проявляється на фасаді і в об’ємі. Воно все зв’язане. Стосовно наслідування ренесансних чи романтично-класицистичних моментів – це справа смаку, – каже В. Гайдар. – Це така еклектика. Еклектика – це суміш. Чи вона виправдана? Оце притягнення «за вуха» античних елементів, статуї Свободи, яка має зовсім іншу історію? Хочеться бачити нові рішення. Бо класицизм – це перегравання з ренесансом. Ренесанс – відродження античного. Тобто, це все нашарування. Коли не було чогось нового, то пробували перегравати старе».
Натомість архітектор відзначив новобудову ЖК «Шевченко» на вулиці Шевченка, яка, до речі, отримала нагороду всеукраїнського конкурсу в номінації «Кращий проєкт. Реалізація».
«Це сучасний п’ятиповерховий будинок, який не заперечує середовище, в якому появився. Чи він пропорційно і композиційно підтримує забудову – сумнівно, але підхід був правильний. Чи він стане пам’яткою – певно, що ні. Але як намагання не зіпсувати середовище в наших реаліях варто відмітити цей об’єкт», – вважає В. Гайдар.
І додає, що житлова архітектура зараз все ще перебуває у стадії пошуку.
Можливо, ще пройшло замало часу, а згодом знайдуться науковці, які проаналізують усю цю архітектурну масу, побудовану за роки незалежності і будівельного буму в Івано-Франківську, і таки виберуть якісь об’єкти, які стануть архітектурними пам’ятками
