Останнє явлення Воскреслого Христа Спасителя, яке завершилося вознесінням Його на небо, найдокладніше описується Євангелістом Лукою. Коротко розповідає про це також Євангеліст Марко. Явлення це мало місце в Єрусалимі, куди, відповідно, апостоли знову прийшли з Галілеї, по завершенні сорока днів, протягом яких Господь неодноразово являвся їм, навчаючи їх про Царство Боже, як сповіщає про це святий Лука в 1-й главі книги Діянь Святих Апостолів (1: 2-5). Господь дав повеління апостолам залишатися в місті Єрусалимі, поки вони не зодягнуться силою з небес, обіцяючи їм послати на них обітницю Батька Свого, під чим потрібно розуміти дарування Святого Духа для допомоги справі їхньої всесвітньої проповіді. Дух Святий мав був дати їм необхідну силу для здійснення цієї великої справи — проповіді Євангелія усьому світу. Потім Господь вивів учнів Своїх геть із Єрусалиму до Вифанії, що лежала на східному схилі Єлеонської гори, “І, піднявши руки Свої, благословив їх,” вимовляючи, вочевидь, відомі слова, як було заведено в Старому Заповіті, але які Євангелістом тут не наведені. Символічна дія підняття рук при благословенні відома була в Старому Заповіті, як зокрема, свідчить кн. Левіт 9:22.* “І коли благословляв їх, став віддалятися від них і підноситись на Небо.” “Який дивовижний спосіб дії,” — говорить про це Московський Митрополит Філарет: “Господь благословляє і ще не закінчує благословення, а продовжує благословляти, і тим часом підноситься на Небо. Що це означає? Те, що Він не хоче припиняти Свого благословення, але продовжує без кінця благословляти Свою Церкву й усіх віруючих у Нього. Подумаймо, браття, що й нині над нами простягнені руки Його, і погляд Його, і благословення Його. Який сором і страх для тих, які в суєті мирській забувають про Нього. Яка радість для тих, хто любить Його.” Учні вклонилися Боголюдині, що возносилася до Отця Свого й “повернулися до Єрусалиму з радістю великою.” Радість ця походила від того, що вони тепер своїми очима побачили славу свого Господа й Учителя і очікували виконання обітниці Його про дарування Святого Духа. Вони немов переродилися тепер, у результаті, безумовно, 40-денного перебування з ними Воскреслого Господа, Який навчав їх таємницям Царства Божого. У цьому молитовному стані високого духовного піднесення вони “перебували завжди у храмі, прославляючи й благословляючи Бога” за все, що їм довелося пережити, бачити й чути і за майбутню дану ним високу місію проповіді євангельського вчення. Святий Марко додає до цього, що Господь, піднісшись на Небо, “возсів праворуч Бога.” Це — образний вислів, який ґрунтується на деяких видіннях (Діян. 7:56**), і означає те, що Господь і по людській своїй природі прийняв Божественну владу над усім світом разом із Богом Отцем, тому що сидіння праворуч мовою Біблії означає поділ влади посадженого так із самим сидячим. Завершує святий Марко своє Євангеліє свідченням про те, що відбулося вже після сходження Святого Духа: про те, що Апостоли “вийшовши” з Єрусалиму, звичайно, “проповідували всюди,” по усьому світі, “при Господнім сприянні,” за допомогою Божою, “і підкріпленні слова наступними знаменнями,” — тобто доводячи істину свого слова чудесами, які супроводжували їхню проповідь, про що докладно розповідає нам книга Діянь Апостольських. ___________________________________
|
