Чому для війни Росією вибрані Донецька і Луганська області? Відповідь очевидна – тут, по-перше, близько 40% населення становлять етнічні росіяни. А по-друге, населення не залежно від національності на 80-90% зрусифіковане.
Де факто дані області – це російськомовний, російськокультурний анклав в Україні, тут живуть "соотечественники".
Не секрет, що за 23 роки незалежності в Донецькій і Луганській областях України і українського ніхто не відчував. Лякали українізацією, українськими націоналістами, бандерівцями, а насправді процвітав російський нацизм і ксенофобія.
Домінує російська мова, інші погляди на історію, культ інших героїв. Вже давно вживаються вирази "патріот Донбасса", "народ Донбасса", тощо.
Фактично багато хто з сепаратистів – іноземці з українськими паспортами, тілом вони в Україні, а душею – в Росії. Громадяни України мешканці "Донбасса" готові воювати зі зброєю в руках проти України на боці Росії.
Отож, бандитсько-олігархічний устрій у Донецькій і Луганській областях помножений на русифікацію, національну нетерпимість, україноненависництво привів до того, що решта України для них виявилася чужою.
У Путіна концепція війни в Україні побудована на розпалюванні мовної і міжнаціональної ворожнечі. Але на противагу Росії, Україна питання мови і національності ніколи не ставила.
Путін прорахувався. Не діляться в Україні люди за національною і мовною ознакою, не ворогують між собою, не вважають проблему мови першочерговою. Проти агресора, окупанта воюють усі – україномовні і російськомовні, і етнічні українці, і представники інших національностей.
В чому звинувачують українців? В українізації, забороні російської мови, націоналізмі.
Хто звинувачує? Російські шовіністи з Росії, наша п’ята колона в Україні, російські націоналісти, наші доморощені україноненависники.
Звідки вони взялися, чому їх так багато? Винні самі українці. Пригріли, виростили собі за роки незалежності п’яту колону, так і не розпочавши дерусифікацію етнічних українців Донбасу.
Наголошую, не українізацію етнічних росіян треба проводити, а дерусифікацію етнічних українців, виховувати українців у дусі українського патріотизму.
Ми загралися в толерантність, поступливість і компроміси. В Україні постійно відкладалися люстрація, декомунізація, дерусифікація, деколонізація. Тобто нічого не робилося для того, щоб ми жили в українській Україні. В результаті пожинаємо плоди бездіяльності.
Нині треба добре подумати, чи має решта України майбутнє, якщо ми заради збереження Донбасу у складі України, підемо на "компроміс" і надалі збережемо, законсервуємо в двох областях російський анклав, "міні Росію", "зону без української мови і культури", постійне вогнище дестабілізації і плацдарм для диверсій?
Дивно, але Україну з Москви закликають не втручатися у справи України. Дивно, але чомусь не захоплюють у заручники і не вбивають місцевих лідерів Партії регіонів і КПУ. Невідомо де поділися міські і районні ради Донбасу, де регіонали і комуністи становлять більшість.
Очевидно, що фінансують і координують діяльність бойовиків російські спецслужби і місцеві олігархи, які контролювали і контролюють нині всі процеси в регіоні. Без фінансування, без організації набору місцевих бойовиків і завозу нових підготовлених терористів, без безперервного підвезення зброї, боєприпасів, медикаментів, продовольства ця війна давно б уже закінчилася.
Можна лише відзначити, що на даний час фінансування, організація і координація дій бойовиків набагато кращі, ніж в українських вояків, що беруть участь в антитерористичній операції.
Росія тут ні до чого, кажуть регіонали, це бунтує "народ Донбасса". А де зібралися всі втікачі, де виплило все лайно з України? В Росії. Чому Росія не видає Януковича, Пшонку, Захарченка українському правосуддю, якщо вона тут ні до чого?
Хто такі сепаратисти і терористи? Відомо, що адміністративні будівлі в Донецькій і Луганській областях російським диверсантам допомагали захоплювати колишні нинішні бійці "Беркуту" і інших спецпідрозділів, а утримують їх працівники СБУ і МВС, які гостинно зустрічали екстремістів і віддавали їм свої арсенали зі зброєю.
Їх об’єднує те, що вони ненавидять Україну, все українське. Саме ця братія розстрілювала Майдан і організовувала загони тітушок.
Українці для них чужі. Хочеш жити на Донбасі – відмовся від свого українства.
Бандерівці зі Львова виявилися міфічними, а російські нацисти і головорізи з Донецька, Сімферополя, Севастополя і Луганська виявилися справжніми.
Донбас сприймає себе годувальником України. І продовжує вважати, що може нав'язувати свою волю решті країни. Розказують, що ми повинні почути його голос. Так, ми його чули останні десять років. Це призвело до президентства Януковича.
Це регіон, де середньостатичтично найбідніше населення, але це регіон, що дає найбільше мільярдерів і мільйонерів.
В експертному середовищі є думка, що хай він сам визначиться. Кажуть, Донбас – це останній вагон потягу, що йде на Захід. Давайте його відчепимо, і хай залишається сам на сам зі своїми проблемами.
Отож, Донбас ми вже побачили, почули, і зрозуміли. Ми вже навіть чотири роки пожили при диктатурі вихідців з Донбасу. Тепер черга Донбасу зрозуміти, що Донецька і Луганська область – це Україна, і в Україні живуть українці незалежно від рідної мови чи національного походження.
А росіяни живуть в Росії.
Після подій на Донбасі першочерговим завданням стає побудова там не Ахметостану з Ахмет-ханом на чолі, а поширення українських законів, принципів і правил на територію Донецької і Луганської областей.
Неукраїнський Донбас в Україні це бомба сповільненої дії. Неукраїнський Донбас – джерело дестабілізації, ультиматумів, тероризму і диверсій.
Зараз для тих, хто хоче жити в Росії, Путін спростив процедуру отримання громадянства. Можна поїхати і жити. Вперед, чесно поклавши на стіл український паспорт.
Чи треба проводити переговори з сепаратистами і терористами, диверсантами і тітушками? Звичайно, потрібно, для цього є мова автоматів, кулеметів і гранатометів.
Що ж відбувається з іншого боку барикад? З іншого боку, у Києві, на Печерських пагорбах, домінує некомпетентність, брехня і зрада. Нам брешуть для заспокоєння і бадьорості духу.
З українського боку суцільна некомпетентність, халатність, зрада, запроданство, і, на жаль, передусім офіцерів. Немає касок, броньованих жилетів і сучасної зброї. Але це не головне. Найголовніше – низький бойовий дух армії, СБУ, міліції. Офіцери, командири не настроєні воювати з росіянами, з Росією.
Треба змінювати військову доктрину. Насправді Росія – не стратегічний партнер, а стратегічний ворог.
Виникає ще дуже багато питань на які немає відповідей.
Чому не закрили кордон з Росією і не ввели візовий режим? Якби кордони закрили, можна було б уникнути конфлікту на сході або придушити його за кілька днів, не впустивши в Україну тисячі найманців.
За 20 днів після перемоги Майдану у березні 2014 року з країни втекли 300 найвищих чиновників, вивезли завантажені майном машини, величезні гроші. Чому прикордонники дозволили?
Що відбувається в прикордонних Луганська і Донецька? Де відеокамери, де укріплені райони на шосе? Замість цього техніка і бойовики сотнями йдуть з Ростова, Бєлгорода і без перешкод потрапляють в Україну. Кажуть, що на кордоні на кожен камаз з бойовиками, на кожен автомат встановлені розцінки…
Війська України то входять, то виходить зі Слов'янська і Краматорська. Держава то веде АТО, то робить перерви на святкові і вихідні дні. Пропускає через кордон банди бойовиків і навіть цілі колони вантажівок зі зброєю і боєприпасами, заарештовує і випускає злочинців – діє в абсурдно корупційному придуркуватому дусі.
У нас в школах, у вишах, у ЗМІ зовсім не велося патріотичне виховання. Наших військовослужбовців виховували не на українських традиціях, не на подвигах борців за Україну. У них культивували і героїзували постаті російських воєначальників Суворова, Нахімова, Кутузова, Будьоного і Ворошилова, Жукова і Конєва…
Тому частина офіцерів і солдатів щиро вважає агресора, окупанта, історичного ворога України, дружньою країною, братнім народом. До цього багато в чому доклалися вищі очільники України – етнічні росіяни, а часто і громадяни РФ,
Закономірно, що коли керівні структури спецслужб і армії наповнені агентами чужої країни, то ми бачимо щоденний саботаж – злив інформації противнику, невиконання наказів керівництвом окремих підрозділів.
Патріотичне виховання має здійснюватися на базі української історії в українській інтерпретації.
У нас одна політична нація – українці. Всіх людей, незалежно від кольору шкіри, національного походження, мови і культури має об’єднати українська мова, культура, український погляд на історію і історичні постаті.
Для патріотичного виховання молодих хлопців має бути відновлений призов у армію. Для чого? Передусім для формування української політичної нації, а вже потім для військового вишколу. І проходити військову службу в радіусі ближче 300 км від дому треба заборонити.
Які висновки?
Найголовніше, що всі вже зрозуміли, що без української мови і культури не може бути українського патріотизму, а Україна без української мови і культури – це вже не Україна.
Україна без українців – "республіка Донецьк", "республіка Луганськ" – це затяжні конфлікти, хаос, дестабілізація і гальмування розвитку для всієї України, загроза для миру у всьому світі. Попри те, наголошую: держава має забезпечити права національних меншин на свою національну мову і культуру. Не припустимі привілеї жодній з національних меншин.
Російським телеканалам вдалося переконати частину місцевого населення, що українські силовики – загроза, а диверсанти та терористи – захисники. Бандити, які штурмують і грабують адміністративні споруди і супермаркети – "наширебята", а українські силовики – "вбивці, які розстрілюють мирних громадян".
Воювати захищати і навіть гинути можна за те, що тобі рідне і близьке, те, що ти любиш і шануєш. Але в деяких регіонах в умовах "незалежної" України людей тримали і виховували в таких умовах, що все українське чуже і ненависне. І тому люблять і шанують вони тільки російське, хочуть в Росію, на свою історичну батьківщину…
Ми вже в повній мірі дали супротивнику, бандитам і терористам показати своє справжнє обличчя і дискредитувати себе. Україна демонструє приклад для народів Росії у тому, як треба звільнятися від диктатури і рабства.
Пора приступати до активних дій з наведення порядку, народ чекає…
Сергій Стефанко, для УП
