Навіщо Юлю знову судять? Все просто: Юлю судять – одне задоволення, Юля на зоні – друге задоволення. Юлю судять, коли вона вже на зоні – два задоволення одночасно, тобто вдвічі більше задоволення.
За що можна поважати Януковича – це за здоровий гедонізм. Хлопець вміє насолоджуватися життям.
Він втілює максимальну мрію пересічного українця: дачка під Києвом, за яку не соромно перед сусідами, посада начальника, яка не переобтяжує, і щодня по телевізору спостерігати, як суддя мучить тих, хто тобі капостив.
Є нюанси, на яких хотілося б наголосити, хоча це і нелегко, бо ваші мізки, мій милий, але одномірний друже, зайняті випадково запозиченими з телевізора штампами, які ви вважаєте за власні уявлення. І все ж таки, спробуємо туди протиснутися. Нашого президента ви нерідко звинувачуєте в авторитаризмі, кажете, що він будує диктатуру. Це не зовсім так. Екзистенція Януковича – це начальник-самодур, а не висунута в ніщо ніцшеанська надлюдина по той бік добра і зла. Потенційний тиран сидить у Качанівці, а той, хто сидить у Межигір‘ї не тиран, а барин.
Диктатор насолоджується диктатурою, а Янукович насолоджується розкошами. Тиран-гедоніст є рідкістю. Тиранія – це самовідмова, це тиранія над собою. Імператор полюбляв ампір, але в походах спав на солдатському ліжку. Гітлер був аскетом, схимником рейхсканцелярії одруженим на німецькій нації. Обстановка кабінету Сталіна, за висловом британського дипломата, нагадувала вокзальну залу очікування для пасажирів другого класу.
Петро Перший свою катівню любив більше за тронну залу, а заляпаному кров‘ю фартуху надавав перевагу перед шитим золотом мундиром.
Якби Янукович був тираном, йому навіть не обов‘язково було б ув‘язнювати Юлю, вона сама орендувала б для себе в‘язницю. Бо тиранія є розгортанням тирана, подібно до того, як світ є розгортанням Бога (за твердженням Миколи Кузанського, який це бачив).
Мусульмани закликають не "приписувати Аллахові співтоваришів". Янукович – не для всіх Всевишній, але перебуває достатньо високо, тому його теж не варто наділяти якостями, яких у нього нема і товаришами (лише подільниками).
Він – не тиран і не диктатор. Тому все це свято життя незабаром завершиться. Він сам його і завершить. Дуже вишукано порівнявши Януковича з Аллахом, погляньмо тепер на його ворогів.
Жодні революціонери ніколи не зробили жодної революції. Режим – це театральна вистава. Вона припиняється, коли набридає. Глядачі більше не приходять – п‘єсу більше не грають. Режим – це п‘яничка. Він падає тим швидше, чим безперешкодніше задовольняє своє найголовніше бажання. Заберіть у п‘янички пляшку і він можливо ще втримається на ногах. У Януковича ніхто не забере "пляшку", він до запаморочення продовжить монополізувати прибутки.
Ленін казав, що тільки та революція чогось варта, яка вміє захищатися. Проте, Ілліч мав справу зі становленням, а ми із завершеним буттям, тому сміливо можемо доповнити формулу: тільки та революція чогось вартує, коли влада нічого не варта.
Революціонери отримують шанс після революції, яка для них завжди несподіванка. Ми спостерігаємо, як у світі актуалізується ісламська революція, як зокрема падіння близькосхідних режимів дає нові можливості ісламістам, які єдині й заслуговують на увагу серед усіх дійових осіб у тих екзотичних країнах. Ми спостерігаємо, як у багатомільйонній Російській Федерації стотисячні натовпи демократичної громадськості – ніщо в порівнянні з десятком моджахедів. І ми замислюємося над тим, як релігійний чинник може спрацювати в нас. Ми зі здивуванням спостерігаємо, як релігійна тематика забирає дедалі більше телевізійного часу та інтернет-простору.
Здебільшого це антиклерикальні публікації. Ісламізм теж починався з лайки на адресу погано освічених, нечесних і угодовських мулл. Поки що це простувата дискусія, яка зводиться до конфлікту двох позицій:
1) до церкви ходити не треба, бо попи погані;
2) ходити треба, хоча попи погані.
Але актуалізуються й інші теми, які завжди були в колі уваги Церкви: проблеми ґендеру і пропаганди дегенеративності, автокефалія, оборона традиційних вартостей. Починається бійка навколо абортів. Нажаль, матері захисників права на аборти не скористалися своїм правом на аборт. Подобається це нашим читачам, чи ні, але подібно до ісламістів, християни будуть відігравати дедалі активнішу роль у танцях на руїнах режиму. Церква буде змінюватися швидше, ніж суспільство. Борцям із Церквою варто знати деякі речі за те, з чим вони борються.
Чим ідеальна Церква відрізняється від ідеальної політичної партії?
1. Партія для успішної реалізації своєї програми має накопичувати гроші у партійній касі. Натомість Церква має накопичувати бідність. Чим бідніша Церква, тим вона сильніша, авторитетніша і впливовіша.
2. Коли партія стикається з репресіями, вона розсипається. Церква від репресій міцнішає. Тому партія прагне заручитися лояльністю держави. Церква звинувачує державу і протистоїть їй.
3. Партія через парламентські процедури прагне вдосконалити законодавство, тобто правила гри для суспільства. Церква претендує на виключні привілеї, вона хоче бути над правилами і над суспільством.
4. Силу партії складають чиновники, яких вона ставить. Силу Церкви становлять святі.
5. Партією керують партійні функціонери. Церковні функціонери служать і прислуговують Церкві, вони перебувають у гірших побутових умовах, аніж більшість вірян.
6. Партії тимчасові. Церква зустріне Друге Пришестя.
7. Сутність партій не змінити. Церква оновлюється завжди, й "мертва" Церква щоразу воскресає зі своїм Господом.
8. Партія – результат суспільного компромісу. Церква – єдине місце у Світі, де недоцільні компроміси зі Світом, сумлінням і сатаною.
9. Партія успішна, коли раціональна. Церква – коли божевільна.
10. Церква – це партія Христа.
Дмитро Корчинський,
