«Український підприємець має бути більш відкритим до зовнішнього світу»: Ігор Полич про бізнес, ШІ, кадри та інвестиції

Попри війну, бізнес Івано-Франківщини продовжує зростати. Регіон приваблює внутрішні інвестиції, розвиває будівництво, рекреацію та енергетику, а після завершення війни може отримати новий поштовх для розвитку.

Водночас перед місцевим бізнесом залишаються виклики: дефіцит кадрів, конкуренція на міжнародних ринках, потреба у технологічному розвитку та адаптації до штучного інтелекту.

Про це в інтерв’ю журналістці Фіртки розповів голова Бізнес Асоціації Івано-Франківська та CEO ІТ-компанії Devlight Ігор Полич.

Що вас спонукало очолити Бізнес Асоціацію Івано-Франківська саме зараз?

До повномасштабної війни я чотири роки проживав у Києві, де очолював великі національні IT-організації. Там я побачив, наскільки спільноти, асоціації та клуби можуть сприяти розвитку їхніх членів та учасників. Такі об’єднання важливі не лише для розвитку окремих компаній, а й для екосистеми загалом — міста, галузі чи певного напряму.

На початку повномасштабної війни я повернувся до Івано-Франківська, де раніше навчався і жив. Згодом наша компанія Devlight вступила до Бізнес Асоціації Івано-Франківська. Я відвідував організовані асоціацією форуми як спікер та учасник і побачив, який великий потенціал вона має для розвитку бізнесу в місті.

У 2025 році я став членом правління, до якого загалом входять дев’ять людей. Після моєї активної роботи, участі у форумах та інших ініціативах мені запропонували очолити Бізнес Асоціацію Івано-Франківська, зважаючи на мій попередній досвід і бачення того, що має отримувати бізнес у місті.

Я прийняв цю пропозицію. Вважаю, що бізнес-спільноти та асоціації мають значний вплив на розвиток регіону, його діловий клімат і можливості для компаній, які тут працюють. Наше завдання — дати бізнесу ще більше поштовху та можливостей для розвитку і впливу.

Як саме Бізнес Асоціація може допомогти бізнесу — і чого складніше досягти самотужки?

Бізнес Асоціація загалом працює у двох напрямках. Перший — для своїх учасників, яких у нас понад 100. Другий — назовні: ми формуємо діалог із місцевою владою та співпрацюємо з обласною військовою адміністрацією щодо ініціатив, які можуть покращити умови як для бізнесу, так і для громади.

Якщо говорити про внутрішню роботу, організація має певний набір продуктів для своїх учасників. Це, зокрема, зустрічі зі спікерами та впливовими людьми, які приїжджають до нас з усієї країни, а також закриті зустрічі з керівництвом міста та області у форматі «off the record». Там можна обговорити актуальні проблеми й подати свої пропозиції у відвертому, живому форматі.

Окрім зустрічей і комунікації, які ще можливості отримують учасники Асоціації?

Це також можливість навчання. Для окремого підприємця таке навчання може коштувати кілька сотень тисяч гривень. Ми ж розподіляємо його вартість між великою кількістю підприємців, тому воно стає доступнішим.

Є і медійно-комунікаційний напрям. Ми плануємо посилювати присутність учасників БАІФ та їхніх компаній в інформаційному просторі, сприяти розвитку особистих брендів і підвищувати впізнаваність бізнесів на локальному й національному рівнях.

Учасники також можуть отримувати знижки на українські події бізнесового чи соціального спрямування. Ще одна можливість — швидко познайомити компанію з конкретними інвесторами чи великими організаціями.

Наприклад, приходить наш учасник і каже: «Дайте нам контакти великого інвестиційного фонду». Самостійно достукатися до нього може бути складно. Ми як асоціація маємо такі контакти, пояснюємо, що потрібно нашим учасникам, і таким чином формуємо діалог.

І, напевно, останнє — це можливість залучення коштів. Не кожен індивідуальний підприємець знає, як це робити, має інвестиційний паспорт підприємства чи можливість вести переговори на рівні найбільших підприємців та інвестиційних фондів. Ми як інституція маємо такі зв’язки — з українськими та закордонними інвестиційними фондами, грантовими й донорськими організаціями.

Тільки за останні два місяці до нас приходили близько восьми різних інвестиційних фондів, які пропонували свої продукти учасникам Асоціації. А вже підприємець сам вирішує, наскільки той чи інший інструмент йому підходить.

Якщо говорити про українське бізнес-середовище загалом, що вас у ньому найбільше дратує?

Мене насправді нічого не дратує. Це моя абсолютно відверта позиція. Навпаки, я в захопленні від бізнесу, який під російськими атаками, зі зменшенням ринку та загальним падінням купівельної спроможності продовжує працювати.

Ми не чуємо про масові випадки банкрутств, екстрені закриття компаній, невиконання зобов’язань перед контрагентами чи працівниками. Український бізнес, попри екстремальні умови виживання, залишається настільки стійким, наскільки це можливо.

Ви вже говорили про стійкість українського бізнесу. А що, на вашу думку, варто змінити або посилити в бізнес-середовищі?

Я б побажав регіональному бізнесу на Івано-Франківщині й загалом українському бізнесу більше думати про експорт і міжнародні можливості, а не замикатися всередині країни.

Україна як відносно молода країна з погляду бізнес-клімату більше зосереджена на обслуговуванні внутрішнього ринку. Часто це призводить до того, що ми самі позбавляємо себе доступу до інновацій, передових ідей, технологій, підходів до виробництва та обслуговування.

З часом ми бачимо, як у тих чи інших нішах починаємо відставати від закордонних аналогів. Особливо це проявляється у виробничих галузях, тоді як у сервісних ми, напевно, навпаки, лідируємо.

Український підприємець мав би бути більш відкритим до зовнішнього світу. Я як ІТ-підприємець звик до того, що ми від самого початку працюємо на закордонні ринки — з клієнтами з Японії, США та Європи. І це дає можливість від кожного клієнта, партнерства та взаємодії навчитися чогось нового, чого на локальному ринку складно зустріти.

Понад чотири роки триває повномасштабна війна. З якими найбільшими труднощами сьогодні стикається бізнес Івано-Франківщини?

Бізнес Івано-Франківщини має всі ті самі проблеми, що й український бізнес загалом. Єдине, що область зараз не є регіоном, який так само сильно постраждав від російських обстрілів, як прифронтові області.

Очевидно, ми бачимо проблему з кадрами. Вона не є регіональною — це національна проблема, і на національному рівні вона й має розв’язуватися.

Також у нас є певний брак промислового спадку. Немає великої кількості промислових підприємств і територій, де могли б швидко розміщуватися чи релокуватися великі заводи зі сходу або півдня України. Економіка Івано-Франківської області була більш орієнтована на легку промисловість.

Якщо говорити про логістику та інфраструктуру, то тут я не бачу критичної проблеми. Ми бачимо, як за роки покращився стан дорожнього покриття та доріг у регіоні.

Зокрема, очевидно, ми не можемо рівняти Івано-Франківську область із регіонами, які мають безпосередній вихід до кордону. Але загалом я дуже позитивно дивлюся на потенціал Івано-Франківщини з погляду бізнесу.

Тут є території, працелюбне населення, багато університетів, які щороку випускають велику кількість кваліфікованих кадрів. Я сам — один із випускників івано-франківських вишів, і наша компанія в більшості випадків намагається рекрутувати людей саме тут.

фото: Ігор Полич

А якщо говорити про інвестиції: як ви оцінюєте інвестиційний клімат Івано-Франківщини порівняно з іншими західними регіонами?

Інвестиційний клімат в Україні загалом, якщо не враховувати прифронтові території, сьогодні однаково складний з точки зору зовнішнього інвестора. Він бачить багато ризиків, і ми всі розуміємо їхню природу.

Якщо говорити про кількість підприємств, їхню зрілість чи унікальність, то Івано-Франківщині ще є над чим працювати з точки зору зовнішнього інвестора.

Водночас Прикарпаття є надзвичайно привабливим для внутрішнього інвестора. Ми бачимо великий потік капіталу й ресурсів в область, зокрема в Буковель і прилеглі території, у рекреаційний бізнес, який значною мірою побудований на інвестиційних коштах.

Тому я б сказав, що Івано-Франківщина зараз є одним із флагманів із точки зору залучення внутрішніх коштів.

Що стосується великих міжнародних інвестицій, то тут дуже багато роботи. Наші локальні та регіональні підприємства мають стати привабливими для великих інституційних міжнародних інвесторів, мають потрапляти їм на очі.

Якщо ж порівнювати Івано-Франківськ з іншими великими містами — Львовом, Ужгородом чи Києвом — у яких сферах ми справді можемо з ними конкурувати?

Тут важливо говорити про те, який саме бізнес ми маємо на увазі й чи є потенціал для того, щоб він працював тут.

Чи може Івано-Франківськ конкурувати за найбільшу в Україні медичну мережу? Ні. Вона просто не може економічно розвиватися в місті, де проживає близько 300 тисяч людей.

Проте чи може Івано-Франківськ і регіон залучати багато сервісного бізнесу? Так, очевидно, тому що для цього є відповідна інфраструктура.

Водночас підприємство на кшталт великого заводу із Запоріжжя, де працює 50 тисяч людей, не може бути релоковане сюди, бо в нас немає для цього необхідної інфраструктури — ні навчальної, ні виробничої, ні відповідного промислового середовища. Але чи можуть тут розвиватися швейні підприємства, підприємства легкої промисловості, будівельний бізнес? Абсолютно так.

Івано-Франківщина вже кілька років лідирує за кількістю зданих квадратних метрів житлового та нежитлового фонду. Очевидно, це ідеальне місце, де можуть розгортатися бетонні вузли, цегельні заводи, виробництва будівельних матеріалів та інші компанії.

Якщо потенціал для залучення бізнесу є, то що тоді стримує компанії від переїзду на Івано-Франківщину?

Я б не сказав, що щось конкретно їх стримує. Ми бачимо природний рух капіталу й компаній сюди.

Є ще одна особливість: більша частина підприємств, які релокуються, ніде не фіксується як релоковані. Компанія може перевезти сюди частину працівників, створити тут юридичну особу або взагалі її не створювати — юрособа залишається зареєстрованою, наприклад, у Харкові, а діяльність фактично відбувається тут.

Тому ми однозначно бачимо, що кількість бізнесу в Івано-Франківську зростає.

За останні роки значно збільшилися населення, кількість квартир і автомобілів. Очевидно, що зростає добробут людей і їхня чисельність. Бізнес це розуміє і теж сюди підтягується. Ми бачимо це за франшизами аптек, продавців електроінструментів тощо.

Тому я абсолютно не погоджуюся з тезою, що Івано-Франківську бракує бізнесу. Просто він більше сервісного, легкого спрямування.

Ми не можемо бути другим Запоріжжям чи другим Донбасом, тому що такого промислового спадку тут просто не було.

Якби у вас було 100 мільйонів доларів і завдання зробити Івано-Франківськ значно привабливішим для бізнесу, на що б ви їх витратили?

Якщо ми говоримо про 100 мільйонів доларів, то це велика сума.

У першу чергу я спрямовував би її на побудову індустріальних парків. Це готові виробничі приміщення, куди можна запросити конкретних виробників не на порожнє поле, а вже в юридично оформлені приміщення з підведеними комунікаціями, резервними лініями живлення, укриттями та можливостями для безпечної роботи.

Ми бачимо, як індустріальні парки стали драйвером економічного зростання у Львові, Вінниці та Києві.

Другий напрям — покращення логістики за містом і навколо нього, щоб розвантажити основні транспортні артерії та винести великий логістичний і виробничий трафік за межі міста.

Третій — освітня компонента рівня MBA. Щоб локальні керівники та працівники, які займають директорські й топові позиції в місцевих компаніях, мали доступ до найкращої освіти в країні, не будучи змушеними їхати для цього до Києва, Львова чи за кордон. Тобто я створив би певний формат бізнес-школи.

І останнє — інвестиційний офіс із великою кількістю фахівців і бюджетом, який працював би за кордоном, шукав системних інвесторів і більше просував Івано-Франківськ. Для цього потрібна аналітика.

Потрібно знати, скільки в місті підприємств, у яких сегментах вони працюють, скільки людей працевлаштовано, скільки навчається студентів, де вони навчаються, скільки працює за спеціальністю, скільки податків сплачує бізнес і яка їхня частина залишається в місцевому бюджеті.

Маючи ці дані, ми можемо приходити до інвесторів із конкретними цифрами й пояснювати, чим наше місто та регіон цікаві.

А які напрями бізнесу, на вашу думку, варто розвивати та залучати на Івано-Франківщині?

Я прихильник такої речі, як економічні кластери. Ми бачимо, як у регіоні сформувався величезний рекреаційно-готельний кластер. Він приносить в область і місто велику кількість капіталу, людей, робочих місць і податків.

Другий напрям — будівельна галузь, яка за останні десять років значно укрупнилася. Це великий економічний кластер, який має позитивний вплив на місто. Кожне робоче місце в будівництві створює ще кілька робочих місць навколо — для людей, які займаються ремонтом та облаштуванням, продають техніку, створюють меблі тощо.

Третій сектор, який почав зароджуватися фактично з початку війни, — енергетика. З одного боку, це відповідь на виклики, які зараз є в країні, а з іншого — підприємницький прояв.

Івано-Франківщина є одним із лідерів України за кількістю введених в експлуатацію сонячних електростанцій та обсягами відновлюваної енергетики. У нас близько 12 компаній-учасниць Бізнес Асоціації, які так чи інакше працюють в енергетичній сфері. Це понад 10% усіх учасників. Для нас це хороший показник. Ми бачимо потенціал у тому, що енергетичний кластер буде зростати.

Я б хотів сказати, що на Прикарпатті мають з’явитися великі дата-центри, але поки що через війну вони не з’являться.

Водночас Івано-Франківщина, як і вся Україна, має проблему з недостатньою доданою вартістю. Багато бізнесів могли б створювати більший інтелектуальний потенціал, мати вищу маржу і бути привабливішими для експорту.

Тому рецепти тут ті самі: більше експорту, більше роботи з міжнародним ринком, менше переробки, більше створення кінцевого продукту з інтелектуальною доданою вартістю і більше інновацій.

Чи готовий український бізнес до ще кількох років війни?

Думаю, ніхто не може дати відверту відповідь, чи український бізнес готовий до років війни. Очевидно, бізнес процвітає і зростає тоді, коли ми живемо в мирні часи й маємо спокійний горизонт планування.

Кожен рік війни створює все більше проблем для конкурентоздатності бізнесу — як усередині країни, так і тим більше для його експорту.

Світ не стоїть на місці, він біжить. Технології стрімко розвиваються, особливо технології штучного інтелекту. Це потребує величезних капітальних інвестицій у перебудову процесів, виробництва та розвиток нових напрямів.

А український бізнес змушений спрямовувати кошти не стільки на дослідження, нові технології та розвиток, скільки на забезпечення життєдіяльності, безперебійності операцій і захисту людей. Тому через певний час ми ще більше стикнемося з проблемою конкурентоздатності на глобальному ринку і нам доведеться багато чого наздоганяти.

Це проблема не тільки нашого регіону, а України загалом. І розв’язання цієї проблеми єдине — завершення війни.

Війна, безперечно, стримує розвиток бізнесу. Водночас чимало підприємців уже працюють на оборонну промисловість. Чи повинні вони активніше долучатися до цього сектору?

Думаю, що вони вже дуже активно залучаються.

Є дослідження, яке ми випускали від ІТ-асоціації, — «Код економіки». Воно вивчає, як українська ІТ-галузь впливає на загальну економіку. Якщо Україна раніше називалася металургійною державою, то рівень експорту металу й металургії вже значно менший, ніж ІТ. ІТ формує понад шість мільярдів доларів експортної виручки.

Але до чого я це кажу? За 30 років існування ІТ-галузі в Україні ми говоримо приблизно про 2500 верифікованих компаній, які формують цю українську ІТ-ідентичність.

Від початку повномасштабної війни минуло понад чотири роки, а станом на сьогодні в Україні вже нараховується понад 2600 оборонних підприємств. За такий невеликий проміжок часу динаміка шалена.

По-перше, тут є патріотичне бажання наших підприємців долучитися до перемоги, адже це не тільки бізнес, а й можливість швидше прийти до миру. По-друге, є технологічний компонент. Українська приватна оборонна промисловість сьогодні працює з продуктами з дуже високою доданою вартістю — це дрони, ракети, перехоплювачі.

З точки зору ефективності українські рішення часто в рази дешевші за закордонні аналоги, а інколи аналогів узагалі немає. Україна має можливість перетворитися на лідера в оборонній сфері в найближчі роки. Навіть після завершення війни ми побачимо, що вся Європа захоче переозброюватися.

Той український підприємець, який сьогодні знайде ефективні технології, створить продукти, що матимуть місце на зовнішньому ринку, точно матиме успіх.

фото: Ігор Полич

Ви наголошуєте на необхідності розвивати бізнес і залишатися конкурентоспроможними.

Утім, в умовах війни перед підприємцями постає й інше питання — скільки спрямовувати на розвиток, а скільки на підтримку держави та армії. Де тут, на вашу думку, має бути баланс?

Я думаю, що золотої середини в принципі не існує. Чи сплачує український підприємець достатньо податків в обставинах, у яких ми опинилися? Очевидно, так. Чи претендують українські бізнеси на великі прибутки, які у світі називають надприбутками? На жаль, у цьому відношенні виникає багато проблем.

Існує суспільна ілюзія, що бізнес не має мати прибутку. Але якщо бізнес не матиме прибутку, завтра він не матиме можливості розвиватися і бути конкурентоспроможним. Оскільки ми живемо в глобалізованому сучасному світі, якщо український підприємець не створюватиме певного продукту, ринок буде заповнений іноземними аналогами.

У нас не буде порожніх полиць, просто гроші підуть до міжнародних компаній та іноземних виробників, а не залишатимуться тут. Чи це погано для України? Очевидно, що так.

Тому ми як підприємці маємо прагнути отримувати більше прибутку і реінвестувати його у свої продукти, бізнеси, виробництво та технології.

Ви говорили, що Івано-Франківщина має потенціал для залучення інвестицій. Чи може післявоєнна відбудова стати новим етапом економічного зростання для регіону?

Варто зазначити, що якщо ми дивимося на Івано-Франківськ під час війни, то він зростає. Тут, можливо, в першу чергу варто розвінчати міф про те, що економіка нашого міста стагнує.

Ми бачимо приплив українських сімей до Івано-Франківська на постійне проживання, а це підтримує будівництво, автомобільний ринок, сферу послуг, ресторани. Якщо війна завершиться, я очікую ще більшого розвитку рекреації та туризму, а також великого припливу інвестицій. Ми говоримо про величезні кошти, які потенційно можуть бути спрямовані на відбудову України. І вони розподілятимуться між регіонами. Івано-Франківськ має потенціал прийняти велику кількість інвестицій і буде готовий це зробити.

При цьому в перші роки після завершення війни основним драйвером, на мою думку, буде саме український підприємець і внутрішній капітал. Водночас міжнародні донорські кошти значною мірою будуть спрямовані на державні та соціальні видатки.

Якщо після завершення війни бізнес почне зростати швидше, чи не стане брак кадрів головним обмеженням для цього розвитку?

Так, проблема кадрів нікуди не зникне. Але я думаю, що в Івано-Франківську ситуація може бути дещо кращою завдяки географічному розташуванню, близькості до Європи та рекреаційним можливостям.

Бізнесу доведеться більше навчати й перенавчати людей під конкретні спеціальності. Допомогти можуть приватна освіта, залучення українців, які перебувають за кордоном, а в перспективі — і залучення іноземних працівників.

Але я загалом оптимістично дивлюся на ситуацію. Наявність робочої сили — це важливо, але ще важливіше — економічний вектор і стратегія.

А як штучний інтелект, на вашу думку, змінить ринок праці? Чи варто очікувати скорочення робочих місць в ІТ?

Є певні категорії роботи та працівників, які штучний інтелект може замінити найшвидше. Мова йде про кол-центри, сервісні служби, служби обслуговування клієнтів. Це також частково програмісти, маркетологи, SMM-менеджери. Можу спрогнозувати, що в межах десятиріччя таких професій, які виконуватимуться за допомогою ШІ, буде більше.

Проте чи втратять ці люди роботу? Точно ні, адже з’являються нові сфери. Тепер потрібні AI-інженери, фахівці зі штучного інтелекту, ШІ-коучі й так далі.

Водночас адаптація штучного інтелекту в регіоні є недостатньою. Місцевий бізнес поки ще не відчуває, чому це так важливо. Потрібно більше дивитися, як подібні галузі розвиваються за кордоном. Адаптація штучного інтелекту в США чи Європі відбувається величезними темпами. Ми наразі тут достатньо відстаємо і маємо багато чого наздогнати.

На завершення — яким ви бачите бізнес Івано-Франківська через п’ять років?

Я бачу його заможним і успішним. Основними драйверами можуть стати завершення війни, потенційний вступ України до Європейського Союзу, розвиток логістики, розміщення промислових та складських площ.

Ми вже бачимо, що через знищення складів і виробничих об’єктів в інших регіонах потреба в нових площах зростає. Це може стимулювати будівництво й розвиток відповідної інфраструктури в західних регіонах.

Івано-Франківськ має всі передумови, щоб скористатися цим потенціалом.

Підписуйтесь на канал Фіртки в Telegram, читайте нас у Facebook, дивіться на YouTubе. Цікаві та актуальні новини з першоджерел!

Читайте також:

Голова Нацбанку, інвестори та до 700 учасників: в Івано-Франківську проведуть масштабний бізнес-форум

На Прикарпатті майже три тисячі компаній мають податкові борги: загальна сума в Україні перевищила 263 мільярди гривень

«Починали з нуля»: як в Івано-Франківську функціонує ветеранський бізнес (ФОТО)