З тим самим захватом, з яким колись слухав на шкільному повір‘ї наївні оповідання однокласників за таємниці інтимного життя дорослих, я сприймаю нині оповіді за економіку. От Федеральна резервна система здійснює емісію в 80 млрд. доларів. Невдовзі – 240. Очікують заяви її очільника за наступну емісію: скільки? 500? Виступає – каже емісія буде необмеженою(!), по мірі необхідності. І що – це свідчення краху американської, а за нею світової економіки? Паніка? Не вгадали! Біржові індекси ростуть. На фондових ринках радісне пожвавлення.
Економіст, який оповідав мені за це, мав вираз обличчя третьокласника, який раптом з жахом дізнався, що хлопчики буває мають секс із хлопчиками. Мого економіста неможна вважати наївним: вже зо два роки він насміхається над загальною містичною вірою в Китайський економічний локомотив, в те, що зростання китайської економіки продовжиться і, що саме ця економіка витягне решту з кризи.
Виявляється, останні роки оптимізм інвесторів ґрунтувався на цифрах економічного зростання Китаю, які визначалися за методикою, геть відмінною за прийняту у ринкових демократіях. Якщо в Європі економічні покажчики визначаються за складною методою, то в Китаї дані економічної статистики нерідко беруться зі стелі кабінетів очільників КПК, так само, як це здійснювалося колись у Радянському Союзі. Проте, віра біржових акул капіталізму у чесність і прозорливість китайських комуністів до останнього часу була незворушною. Лишається загадкою, як взагалі вдавалося порівнювати капіталізацію китайських банків з американськими. В усьому світі вважається неприпустимим банківським гріхом кредитування «пов‘язаних осіб», натомість китайські банки всіляко заохочують кредитування родичів, знайомих і сусідів співробітників та керівників банківських відділень, тобто видачу кредитів, повернення яких не передбачається.
Фондові ринки ігнорують китайські мости, які падають, порожні новозбудовані міста та затоварені склади, вони прагнуть реляцій ЦК КПК, бо світова економіка тримається не стільки на виробництві, не стільки на фінансовій дисципліні, не на бюджетній збалансованості, але в першу чергу на оптимізмі.
Економічна наука з‘явилася одночасно з науковою психологією. В них приблизно однаково наукового. У кожного дилетанта, на зразок мене, є небезпечна спокуса розважати на економічні та психологічні теми. Ми, дилетанти, навіть не уявляємо, наскільки ми всього цього не розуміємо. Кожний здатен насвистіти марш Мендельсона, але нехай спробує накидати партитуру.
Проте, жодному дилетанту не заборониш висловлювати свій захват від процесу! Саме це я в цю мить і роблю. Найбільше мене ваблять «історії хвороб», написані адептами дазайн-аналізу (екзистенціальної психіатрії). Це оповідання, сповнені метафор, жодної устійливої термінології. Нині такими є статті провідних економістів. Нічого незрозуміло, але звучить, як музика (якщо читати вголос).
Колись світова економіка була подібна на просте, мов банан лібідо, нині – на підсвідомість з її сублімаціями, снами, невнятностями, сюрпризами і фрустраціями.
Економіка – є прагматичною і тверезою містикою, на зразок античної. Виробників, лихварів та гендлярів недостатньо для економіки, потрібні оракули та авгури – економісти, які заклинають лібідо, підтримують первісний оптимізм.
Економічна криза не є і не буде катастрофічною, бо всі хочуть добра. Катастрофічною була криза кінця двадцятих-тридцятих років, бо всі хотіли війни.
Незабаром – черговий з‘їзд ЦК КПК, який заспокоїть Лондонську фондову біржу. Женмінь Жибао стверджує, що затоварку китайських складів спричиняє відсталість технічних і маркетингових підходів японських фірм, бо Японія своєю купівлею китайських островів довела свою нездатність реабілітуватися після Другої світової війни й увійти до спільноти цивілізованих народів, яка складається з китайців та маньчжурів. От бачите: все буде добре, або ще краще!
Дмитро Корчинський,
