Наприкінці 2006 року Ольгу Осташ із селища Брошнів-Осада Рожнятівського району призначили опікуном онуків після того, як її доньку Віру місяцем раніше суд позбавив батьківських прав.
Жінка й гадки не мала, що доля може так круто змінити життя. Ольга Михайлівна з чоловіком Іваном взяли на себе відповідальність за дітей, не вагаючись. ostash Тридцять вісім років вона віддала брошнівському лісокомбінату. Коли вийшла на пенсію, клопотів тільки додалося. Хіба до відпочинку, якщо на плечах відповідальність за п'ятеро сиріт?
У 2011 році поховала чоловіка і доньку Віру. Важко пережила подвійну трагедію. Це ще більше спонукало мобілізувати внутрішні сили, аби вистояти. Нині внук Борис навчається у Брошнівському училищі на столяра. Найбільший помічник бабусі в домашніх справах - Ольга. Дівчинці 12 років. Зранку дорогою до школи вона веде найменшого братика в садок, а після занять забирає. Порається з бабусею, в хаті й на городі. Встигає відвідувати гурток малювання. ЇЇ картини наповненні людським щастям і добром, випромінюють любов та ласку. Василь і Степан теж не байдужі до позакласного навчання. Після уроків відвідують гурток танців.
Василь у музичній школі вчиться грати на акордеоні. Ольга Матвіївна, яка свого часу закінчила Коломийський деревообробний технікум з червоним дипломом, допомагає внукам виконувати домашні завдання. Бувають складні, але в житті доводиться розв'язувати ще важчі. Причому, самостійно. Минулого року, коли Ольга Матвіївна захворіла і деякий час пролежала в лікарні, внуки встигали і її провідувати, і засадили 17 арів городу. Восени зібрали понад тонну картоплі. Частину врожаю виміняли на цукор. Уся сім'я поки що проживає у квартирі з трьох кімнат, яку отримали в радянський час. Одну виділили для хлопців. Їм доводиться спати на двоярусних ліжках. Та це найменші проблеми в родині.
У 2008 році Ольга Осташ написала заяву до селищної ради з проханням надати ділянку для будівництва хати. Там їй відмовили нібито через відсутність вільних земель. Не зарадило й районне начальство. Відтоді жінка перестала вірити чиновникам. Два роки тому родина купила двокімнатну квартиру в сусідньому під'їзді для Степана і Василя. Зробили ремонт. Діти мають змогу там користуватися ванною, бо у теперішньому помешканні вийшло з ладу обладнання. Наприкінці минулого літа, обласне керівництво гучно заявило про грошову допомогу родині Осташ для придбання житла у розмірі сорок тисяч гривень.
Ольга Матвіївна зраділа такому щастю. Вона вирішила знайти майбутнє помешкання для Бориса і Ярослава. Хотіла, щоб біля хати був невеликий город. Для її купівлі жінка потратила чимало власних заощаджень. Обіцяні кошти від влади надійшли тільки в середині грудня. Але до кінця березня родина повинна ще доплатити двадцять тисяч гривень. Тому звертається до всіх із проханням допомогти. На білборді біля приміщення селищної ради зображено щасливу сім'ю Осташ, яка, вмостившись на дивані, радісно посміхається.
Внизу написано, що за рік із районного бюджету виділили 35 тисяч гривень на придбання житла для цієї родини, з обласного -120 і заможні благодійники дали 89. Хтось, мабуть, хотів похизуватися своїми досягненнями. Виглядає, що родина отримала велику фінансову допомогу. Тепер Ольга Матвіївна змушена всім пояснювати, що надійшло тільки 40 тисяч гривень. Решту коштів в очі не бачила. Утім, про цю родину в районі не забувають. На свята діти отримують подарунки, під час канікул їздять на екскурсії. Їм би ще знадобився комп'ютер. З влаштуванням у садок маленького Ярослава не було жодних проблем.
А ось із Степаном у 2008 році вийшла ціла морока, згадує Ольга Осташ . Їй відмовляли, доводилося оббивати пороги райдержадміністрації. Та жінка не любить нарікати на долю, бо до труднощів звикла. Дякує за допомогу сусідам, які з розумінням ставляться до її проблем. Тож діти мають одяг, іграшки. А ті незручності, що спричиняють сусіди Дуляновські, не можуть затьмарити багатодітній родині ставленя до добрих, чуйних людей, яких більшість.
