Відверто кажучи, немає ані найменших підстав сумніватися в тому, що сьогодні високопосадовців попередньої влади притягують до кримінальної відповідальності обгрунтовано. Більше того: їм інкримінують лише дещицю з того, що треба було б інкримінувати за підсумками діяльності на державних посадах. Водночас, хоч як би парадоксально це звучало, нинішня влада дала підстави стверджувати: в Україні набирають обертів репресії. Ні, не інакодумців, бо думають і ті, й інші приблизно однаково, і крадуть однаково — масштабно-нестримно. Але що стосується «чужих», то в діях влади Януковича видно явну, демонстративну вибірковість при застосуванні каральних норм права «спущеними» правоохоронними органами. При цьому ми спостерігаємо абсолютне ігнорування аналогічних незаконних дій «своїх».
Влада поводиться так, ніби не було ніколи ніякого Межигір’я, а тендери, наприклад, у МОЗ, тепер проходять якось інакше.
Ніби не було на «Українській правді» вичерпної інформації про методи ведення власного бізнесу за державний кошт паном Клюєвим і жаги до державної нерухомості пана Азарова.
Ніби не продовжують розкрадати бюджет шляхом безграмотного, але вигідного піклування про потреби електронної держави.
Ніби не перекидає прем’єр Азаров бюджетні «річки» захищених статей на проріхи в інших секторах, порушуючи тим самим бюджетне законодавство.
Ніби не кримінальні авторитети, які обертаються на орбітах президентської планети, за десять місяців, використовуючи «підпальцеві» правоохоронні органи і суди, переділили горілчаний ринок, найбільші газові родовища, зернові квоти, у «протоколі про наміри» переполовинили нафтовий бізнес олігарха, котрий не емігрував, і посунули власників великих базарів.
Про те, якими методами діють на кожному привабливому ринку, добре знають його гравці. До багатьох із них розуміння того, що нові умови доведеться приймати на безальтернативній основі, прийшло запізно, одночасно з кримінальними справами.
Валерій Іващенко, наприклад, сидить у СІЗО, а Михайло Єжель — у міністерському кріслі. Сидять за те саме. Хоча один, якщо вірити правоохоронним органам, кріпив оборону Батьківщини, передаючи стратегічні глибоководні причали у Феодосії, другий, як свідчать документи, — землі й причали в районі Балаклави. Але перший передав об’єкти структурам депутата-бютівця, а кому передав другий — відають тільки президент-батько і президент-син.
«Той, хто зі мною, отримує квиток на війну», — заявила на старті опозиції Юлія Тимошенко. Для багатьох цей квиток виявився повісткою ГПУ. А там експресивної риторики не чутно. Та й заклик цей пролунав тоді, коли відіграти назад для «призовників» уже було практично неможливо. Але ось що цікаво. Як відомо, в уряді, очолюваному Юлією Тимошенко, були представники двох кадрових квот — президента і лідера БЮТ — «фіфті-фіфті». Нині ж практично всі ключові люди з тимошенківської половини Кабміну або ходять у прокуратуру давати показання, або дають їх без відриву від місцевості прямо в СІЗО: перший віце-прем’єр О.Турчинов, глава МВС Ю.Луценко, міністр економіки Б.Данилишин, перший заступник голови НАК «Нафтогаз України» І.Діденко, голова Митної служби А.Макаренко, міністр екології Г.Філіпчук, міністр регіонального розвитку В.Куйбіда.
Характерні збіги, які дуже скидаються на дріб’язковість і завершують портрет «переможця»: реанімація кримінальних переслідувань активістів акції «Україна без Кучми» припала якраз на десяту річницю цієї події. Тепер у «фокусі» ще й бютівець Андрій Шкіль.
Урядовий, та й столичний комплект В.Ющенка поки що вцілів у повному складі — хоч щось зробила людина для інших, не тільки про себе домовилася. Люди Тимошенко — під мікроскопом ГПУ, СБУ і Банкової. А от люди Ющенка спостерігають за тими, хто спостерігає. Кажуть, ця послуга коштує найдорожче…
Це до Черновецького, Басса і Довгого претензій у Януковича немає.
Так, щодо підготовки Євро-2012 запитання є. Взагалі. А до І.Васюника, який курирував цей напрямок, — ні. Ані у зв’язку із зловживаннями при будівництві НСК «Олімпійський», ані з інших приводів. Про підготовку до Євро-2012 і цей злощасний НСК «Олімпійський» логічно було б поцікавитися і в Ю.Павленка, свого часу першої особи Міністерства молоді і спорту. Але він — поза підозрами. Хоча людям уважним самих тільки непрямих методів визначення доходів цілком вистачило б, щоб порадіти, як упевнено почувається попереднє керівництво цього відомства — і молодо, і зелено.
З Ю.Єхануровим теж, напевно, все зрозуміло й прозоро: ні щодо землі питань немає, ні стосовно продовольчого забезпечення армії (починаючи з годування
9,5 тис. «мертвих душ» і закінчуючи витратами на продовольство, яке, судячи з вартості, регулярно закуповувалося на столичному Бессарабському ринку), ні щодо гасу з дизелем.
Юрій Продан з Міністерства палива та енергетики — поза підозрами. Хоча свого часу був свідком (очевидно, чисто випадковим) у чотирьох епізодах: нецільове використання рахунків зі спецрежимом; завдання збитків компанії «Газ України» у розмірі 150 млн. грн.; несплата податків і нецільове використання кредиту Світового банку.
Керівництво Міністерства юстиції так ніхто й не запитав, наприклад, що це за виплати по 100 млн. грн. на рік за використання програмного забезпечення? За які такі програми вони щорічно сплачували буквально сторицею, законослухняні наші? Так фанатично поважали чуже право на інтелектуальну власність? Звісно, вони ж не «пірати» якісь. Звичайні сухопутні розбійники.
Немає вже питань до Міністерства з надзвичайних ситуацій. Наприклад, щодо автомобілів, закуплених у результаті досить дивного тендера. Втім, автомобілі — це так, окремий випадок. Наше МНС — та ще контора, в якій є окремі хлопці, котрі щиро радіють будь-якій позаштатній ситуації. Для кого біда, а для МНС — щасливий випадок, джек-пот. У кожну «повінь» у Закарпаття стільки грошей на «шифер для дахів» «сплавляють», скільки й хатинок немає в затопленому регіоні.
Міністерство охорони здоров’я. Ну що там можна вкрасти, справді, чим поживитися? Навіть не придумаєш. Мільярд на закупівлях розікрали? Теж мені гроші... А хто розікрав? Краще не запитуйте — воно й зараз тромбом у системі МОЗ сидить.
До Міністерства культури і претензій бути не може. Там ні культури, ні грошей...
Ось яка цікава селекція вийшла. І проілюстрована вона нами аж ніяк не з бажання накликати на чиюсь голову тюрму чи суму. «Дзеркало тижня» не має звички штурхати мертвого лева. Ми його за вуса при житті тягали. Нагадування це зроблено виключно з метою продемонструвати, що формула Януковича трохи складніша, ніж у Франко: «Друзям — все, колабораціоністам — спокій, ворогам — закон». Проте саме це й називається політичними репресіями, заснованими на вибірковому застосуванні закону.
Кримінальна справа проти самої Ю.Тимошенко грунтується на операціях із грошима, отриманими від Японії, яка придбала частину українських квот на викиди парникових газів у рамках Кіотського протоколу. Відповідно до нього кошти від продажу квот мали йти виключно на екологічні програми. Слідство вважає, що на підставі доручення Тимошенко з грифом «ДСК» Держказначейство України розпорядилося цими коштами всупереч бюджетному законодавству і що саме ці гроші були незаконно використані на латання діри в пенсійному фонді.
15 грудня проти екс-прем’єра Юлії Тимошенко порушено кримінальну справу згідно із частиною 3 статті 365 Кримінального кодексу (перевищення влади, що спричинило тяжкі наслідки), яка передбачає від семи до десяти років позбавлення волі. «У Генпрокуратурі терор проти опозиції триває. Щойно у слідчих я з’ясувала, що проти мене особисто порушено кримінальну справу за те, що нібито екологічні гроші в кризу були спрямовані на пенсії», — сказала Тимошенко журналістам після допиту в головному слідчому управлінні Генпрокуратури. Екс-прем’єр повідомила також, що їй вручили нову повістку про виклик на допит 20 грудня о 14:00.
Чим керувалася влада, обираючи саме цей епізод?
По-перше, тим, що Кіотський протокол і все, що пов’язано з екологією, — «священна корова» для Європи і США, які можуть обуритися утисками опозиції в Україні. Зазіхнути на навколишнє середовище — усе одно що вчинити замах на демократію або євреїв. На цій слабкості Заходу й вирішила «паразитувати» прокуратура.
По-друге, цей епізод опинився в секторі уваги зарубіжного аудиту. Саме в секторі, тому що нова влада дозволила шукати браконьєрів да-а-алеко не в усіх рибних місцях. Історія з «японськими грошима» потрапила в ті схеми, якими вирішено було пожертвувати. На відміну від безлічі інших, які представники нової влади використовують самі і, звісно, аудиту відкривати не збиралися.
По-третє, при правильному налаштуванні прокуратури цей епізод можна швидко довести. Оригамі з акта КРУ робиться швидко.
І все ж, попри очевидність певної розумової діяльності при виборі саме цього епізоду, доводиться констатувати, що влада таки прорахувалася. Насамперед тому, що вже сьогодні і для противників, і для прибічників Ю.Тимошенко очевидно: вона цих грошей не вкрала, не купила собі на них будинок, вертоліт або навіть двері з ліванського кедру. Отже, замість вагомого обвинувачення вийшов неймовірний піар: якщо це все, що можна інкримінувати людині, проти якої кинуто всю міць правоохоронної машини, Юлії Тимошенко треба ставити пам’ятник при житті. А пояснюючи порушення процедури використання грошей, які перебувають на рахунку Держказначейства, Ю.Тимошенко казала правду: вона піклувалася про людей. І це важко аргументовано заперечити, навіть нагадуючи про те, що пенсіонери є ще й виборцями.
Крім того, існують дві постанови Кабміну, які суперечать одна одній. Одна з них, базуючись на міжнародних договорах України, забороняє використання грошей, отриманих за Кіотським протоколом, на потреби, не пов’язані з поліпшенням екологічної ситуації. Інший аналогічний документ дозволяє використовувати як кошти, що кредитують бюджет, «вільні кошти, які перебувають на рахунках казначейства». Тобто суть «справи Тимошенко» — у пріоритетності та трактуванні цих постанов. І все!
«Помаранчеві» не з благородства та великодушності, а виключно через злочинну халатність і зайнятість іншими, більш актуальними шкурними справами не «прошерстили» свого часу попередників із Кримінальним кодексом у руках. Напевно, «помаранчевим» тоді (як і «блакитним» сьогодні) здавалося, що вони — назавжди. Тільки «блакитні», переживши смертельний страх у перші місяці після приходу до влади В.Ющенка, за великим рахунком, цим нелегким переляком і відбулися. Те, що коїться сьогодні, зовсім не означає, що нова влада явила такі ознаки інтелекту, як уміння навчатися на чужих помилках. Вона діяла б так само, як тепер, незалежно від часу приходу до влади і наявності повчальних прикладів. Хіба що у
2004-му це було б ще жорсткіше.
За даними «ДТ», ініціаторами швидкої розправи з Тимошенко стала група, пов’язана з РУЕ. До речі, вся нинішня влада всуціль складається з великих і маленьких месників, які прагнуть звести порахунки. Діденку хочуть помститися за втрачену вигоду; Макаренку — за замах на Досконалість; Луценку — за заїзд у гості на БТРі; ректору — за здатність колективу ДонДУ зберегти самоповагу. Із власним реваншистським комплексом боротися важко. Та ось навіщо сьогодні Януковичу зводити порахунки з Юлею? У нього що, вибори навесні? Навряд чи. Адже досі в Ю.Тимошенко зростав лише антирейтинг.
Чому подвійні стандарти нової влади буйним цвітом розквітнули саме тепер? На Банковій із самого початку різко поводитися з Тимошенко остерігалися з двох причин: Захід і вулиця. Однак пильність влади притупилася. З перших же днів роботи нової влади Захід мовчки «проковтнув» дуже багато різного: Чорноморський флот, коаліцію «тушок», зміну Конституції за одну ніч, закон про вибори, підрахунок голосів... Одне слово, були всі підстави вважати, що й на останній епізод косо не подивляться.
Що ж стосується вулиці, то на найбільш вдалі свої акції Тимошенко збирала заледве три-чотири тисячі чоловік. Отож насправді вагомих резонів для розправи у влади не було. Просто не могли зупинитися. Та очевидно, що зробити це все-таки доведеться.
Річ у тому, що в суспільстві триває накопичення негативного ставлення до влади, а її кроки лише служать каталізатором дозрівання громадян до катаклізмів. Це Податковий кодекс, пенсійна реформа, зростання тарифів і цін, нарешті — безглузде й нещадне побиття народних депутатів, а також свавілля міліції щодо журналістів. Зростання злості народу можна побачити скрізь: у кожній «кривій», що показує громадську думку в телеефірах, на будь-якому форумі в Інтернеті, у розмовах будь-якої сім’ї. При напівпорожній скарбниці та неминучих непопулярних реформах влада з обличчям Царькова, моральністю Клюєва і жадібністю Януковича довго не протягне.
Мабуть, саме це спробує пояснити своєму клієнтові нинішньої суботи західний консультант. Американський політтехнолог Поль Манафорт, який, як і раніше, негайно прилітає до В.Януковича у разі крайньої необхідності, вочевидь, нагадає українському президентові про його обіцянку, дану віце-президентові США Джозефу Байдену, не чинити розправ з опозицією з допомогою в’язниці. Можливо, В.Янукович ще не зрозумів цього, але заяви, що просочуються з Заходу, з приводу подій в Україні свідчать: кожне терпіння може закінчитися.
Нинішні дії влади руйнують натужно створюваний нею імідж на Заході. Але прикидатися, роблячи «чіз» усередині країни, — зовсім уже нестерпно. Влада, яка розраховує втриматися на «багнетах», підвищила їм бюджетне утримання. Найбільше — до 80% — прокуратурі як ударному загонові.
Однак нинішня влада може до кінця й не усвідомлювати ймовірних наслідків репресій, пропускаючи мимо вух глухе нарікання народу. Надто самовпевнено з її боку було б вважати, що ступор назавжди залишиться єдиною реакцією у відповідь. Настане час, коли на блакитний терор буде відповідь помаранчевим чи яким-небудь ще іншим за кольором, але не по суті. Так, це буде помста. І буде за що мститися. Адже нинішня влада сама відімкнула цю скриню Пандори, зневаживши всі умовності, у тому числі необхідність дотримуватися бодай видимості справедливості. І колись, оговтавшись від хмільного куражу переможців, теперішні небожителі мертвою хваткою триматимуться за скіпетр і державу, смертельно боючись відповідати за все. І чим більше вони боятимуться послабити хватку, тим більш грізні вибори очікують усіх нас. Втім, не факт, що при такій політиці їх хтось чекатиме.
Проблема в іншому: формула будь-якої української влади визначена вищезгаданим Франко, у ній лише змінюються значення змінних. А результат завжди однаковий: у друзів завжди і все, у ворогів завжди закон або право на відкуп. Якщо не змінити саму формулу — жодні вибори й жодні повстання нічого не змінять.
Олександра Примаченко, ДТ
