За роки більш як десятирічної журналістської роботи доводилось бувати в різних ситуаціях: затримувати порушників разом з нарядом міліції, пояснювати наглядачу маяка в тоді ще українському Криму, що мені конче необхідно піднятися на маяк, щоб «просто зробити фото», спілкуватися з представницями найдавнішої професії, готуючи матеріал про необхідність програм для реабілітації та подальшої соціалізації «жриць кохання», що опинились на соціальному дні не від доброго життя.
Одним з найскладніших був матеріал про дитячі будинки. Після тих зустрічей - дуже багато думок і дуже багато емоцій, не найлегших…Кожна зустріч перевертає нутрощі догори дриґом, примушує цінувати те, що маємо безумовно і безоплатно, - батьківську любов.
Після декількох таких зустрічей взяла за правило не пропускати найменшого приводу зателефонувати батькам, привітати будь з чим, починаючи від Нового року і закінчуючи Днем прикордонника, робити маленькі чи немаленькі сюрпризи, в залежності від стану гаманця. Єдине, що не завжди вдається, це навідувати їх так часто, як хотілося б: сама давно вже мешкаю в обласному центрі, батьки, що природньо, залишились у селі.
«До чого тут Укрпошта?», - спитаєте ви. Ні, я не пишу листів і не відправляю їх поштою. Так, іноді надсилаю посилки, але не частіше, ніж інші. Бачу стан деяких відділень, які давно вже чекають ремонтів і нових комп’ютерів. Не поділяю впевненість деяких працівників компанії, що найкращий варіант спілкування з клієнтом, - це сувора, непохитна, непробивна жодною людською емоцією, діловитість. Проте нещодавно їм таки вдалось мене не просто здивувати, а практично врятувати.
Каюсь, я була стовідсотково винна: за нескінченними матеріалами, нервовими дедлайнами, «невимушеними» зауваженнями від шефа працювати краще, я забула про їх день, не помічений в жодному календарі, - день знайомства, який відзначають протягом багатьох років, не пропустивши жодного разу. Незмінний торт на столі, незмінне шампанське, незмінні троянди…
Цього року я провтикала, не домовилась про відгул, не надіслала заздалегідь подарунка, ну і не приїхала, на жаль, для шефа і для законодавства такий привід не є поважною причиною не вийти на роботу.
Зранку, зрозумівши, доволі свинську ситуацію, намагалась гарячково щось придумати. Зателефонувати – зателефонувала, привітала; пообіцяти приїхати – пообіцяла, а що ще залишалось робити? Шукати подарунок не мала часу, оскільки нагадую, була на роботі. Банально придумала надіслати батькові і мамі грошей «до столу», розуміючи, що останнім часом навіть мінімальний набір -торт, шампанське і троянди – для двох пенсіонерів коштує недешево. І тут почалось… Як в ХХІ столітті переказати кошти в село, де нема банківського відділення, банкомату, а в батьків нема банківської картки? Правильно, поштовим переказом. А як здійснити поштовий переказ, коли ти на роботі і фізично не можеш бути у відділенні? Задачка не вирішувалась. Безнадійно полізла на сайт Укрпошти шукати відділення, які, можливо, працюють після 18.00. І тут, прозріння, шок і культурне потрясінняразом: на сайті Укрпошти, яку я вважала ледве не уособленням анахронізму, прямо мені в очі дивився банер з загадковою, проте багатообіцяючою назвою «Переказ «З картки додому». Натискаю, відкриваю, читаю. Врятована! В декілька кліків, не встаючи з-за столу, перераховую з картки кошти на адресу батьків і, о диво, не могла уявити, що така послуга навіть теоретично може існувати. В селі поштарка готівкою отримає ці кошти і передасть їх батькам особисто в руки, як робить це двічі на місяць, приносячи пенсію, спочатку мамі, а потім батькові.
Не знаю, кому прийшла в голову така дивна думка поєднати здавалось би непоєднуване – переказ з картки в готівку – але це працює!
