«Українське об’єднання патріотів» продовжує згуртовувати навколо себе активних людей, які прагнуть змінити країну.Чому люди обирають «УКРОП» і якою має бути українська політика у розмові з активісткою та педагогом Аллою Шевченко.
Як так склалося, що Ви почали згуртовувати об'єднувати довкола себе людей?
Все почалось в ніч з 29 на 30 листопада 2014 року, коли розігнали Майдан. Тоді мені зателефонували хлопці, які збирали всіх долинських активістів, щоб їхати до Києва. Згадую, як ми приймали рішення: як тільки виникла пропозиція - всі мовчали, і вже коли я сказала, що їхатиму, почали зголошуватися й інші. Мабуть, їх стимулювало моє рішення.
Можливо, така довіра у людей до Вас виникла через певні успіхи на роботі? Авторитет?
Можливо. З 1996 року я працюю в школі, спочатку була лаборантом, потім вихователем, а зараз я заступник директора. За весь період роботи у нас сформувалась команда однодумців, яка вже досягла певних успіхів. Зокрема, ми пишемо різноманітні проекти та навіть міжнародні гранти. Головне, що наша команда хоче працювати і вірить у результат своєї роботи. Бо, як кажуть, легко бути розумним, коли з тобою в ногу ідуть люди, які з півпогляду тебе розуміють і вірять у те, у що віриш ти.
Які найуспішніші проекти?
Спершу був проект під назвою «Кіношкола за здоровий спосіб життя», який посів перше місце в Україні. Потім я написала міську програму «Профілактика шкідливих звичок», частину цього проекту профінансувала міська рада, а частину – підприємці. Потім був «Свідомий простір» та «Кожна краплина має значення». Але найбільшим нашим командним здобутком вважаю книгу «Молода нація» - написана крізь призму пережитого на Майдані, зрештою, ніхто не очікував, що нашу роботу так оцінять на всеукраїнському рівні. Крім того, ми відзняли відео ролик «Свідома молодь», і також здобули перше місце.
Насправді напрацювань дуже багато і ця робота дає колосальний досвід . Адже діти ростуть, рухаються, розвиваються, і надзвичайно приємно розуміти, що ти сприяєш цьому. До речі, ми, вчителі, біля дітей теж вчимося. І тепер, як тільки я заходжу в клас і пропоную роботу над якимось проектом, то бачу ліс рук і чую: «А можна я?!». Вони навіть не запитують, що це буде за робота, з’ясовують в процесі.
Ви – один з адміністраторів сторінки в Фейсбуці «Євромайдан Долина»?
Сторінку ми почали готувати ще під час революції, сподіваючись, що все дуже швидко завершиться, однак – життя продиктувало інше… Сьогодні нам потрібне об’єктивне висвітлення інформації, а не застосування адмінресурсу, до прикладу. Це дає нам можливість інформувати про свою діяльність громадськість, а крім того, звітувати перед людьми про зібрані і витрачені відповідно волонтерами кошти, про допомогу, яку час від часу возимо на Схід і т. д.
Якщо ми знову повертаємося до теми Майдану, у що Ви тоді повірили, що змусило діяти і що зараз спонукає до праці, адже ж, тодішні сподівання не виправдалися?
Буває так, що людина за своє життя може й не побачити результату того, над чим працювала. Так само й результат революції, його можна побачити набагато пізніше. Головне – не втрачати надії, хоч, чесно кажучи, іноді хочеться махнути рукою і піти…
Але дивлюся син росте. Насправді він єдиний, перед ким я маю зобов’язання, а коли ти несеш відповідальність за когось, то мусиш зважувати кожен свій вчинок.
Скільки синові років? Наскільки він підтримує, чи не підтримує те, що Ви робите? Бо я знаю, що він теж активно починає долучатися до громадської діяльності.
Синові зараз 13. Як на свій вік, він непогано розуміється в політиці, розуміє, що закладено в основі поняття «патріотизм», і знає все це не зі слів, а із вчинків. І це не дивно, бо з 3 рочків він був на всіх акціях поруч зі мною.
Бувають моменти, коли я розплачуся, просто, як жінка, а його щире: «Мамо, все буде добре», - спонукає. І якою б сильною мене не вважали, але таке буває.
Які в нього мрії?
Він добре вчиться і в майбутньому хоче бути тележурналістом, публічною людиною. Я вже відтепер зауважую за ним, що завжди стоїть на боці справедливості, захищаючи слабших.
Приклад з мами бере?
Мабуть. Всі мої документи з відзнакою, але я це не вважаю великим своїм у житті досягненням. Пригадую, ще в студентські роки якось їхала в потязі з капітаном далекого плавання, і він сказав одну дуже цікаву фразу: «Я не терплю відмінників у школі – вони дуже не певні», - і коли він спитав мене, як я навчаюсь, то відповіла, що на 3-4. І після того на запитання про свої досягнення, я завжди відповідаю – посередні, щоб не викликати в людей зайвих стереотипних думок. Бо мало мати знання, треба вміти скористатися ними, треба бути людяним. На першому місці для мене – здоров’я, на другому – людяність, а вже потім розум. Я знаю дуже багатьох розумних людей, які не можуть собі в житті дати ради.
На місцевих виборах, які відбудуть 25 жовтня, ви балотуватиметесь до обласної ради від політичної партії «Українське об’єднання патріотів – УКРОП», яка надала таким же активістам, як і Ви, платформу. Обгрунтуйте свій вибір.
Наша долинська команда не визнає формату «об’єднання довкола лідера» - ми об’єднуємося довкола ідеї. За спиною кожного з нас вже є певні досягнення і для нас важливо іти на вибори в повному складі. Саме це нам запропонував керівник обласного УКРОПу Микола Палійчук.
А що Ви вважаєте найбільшим досягненням у своєму житті?
Це команда, у якій я зараз працюю. Це те, що ми отримали через біль і через сльози, працею і випробуваннями владою, страхом, грошима. Люди, які з тобою у скрутну хвилину – це найбільше досягнення. А в області нас об’єднав депутат облради Тарас Парфан – надзвичайно порядна авторитетна людина.
І це спонукало іти в політику?
Буду щирою – я люблю політику, і я відчуваю, як розвиваюся. Вперше я балотувалась ще 2006 року. Тоді стала депутатом Долинської міської ради. А через 4 роки балотувалась на міського голову, хоч тоді й не пройшла, але отримала колосальний досвід - без грошей, без бренду я набрала свої відсотки, і на той час це було нормально.
Мені подобається працювати, але мені не подобається стан політики в нашій країні. Я засуджую наших політиків за обман, лицемірство і дволичність.
А хіба в політиці може бути без цього?
Може! Головне в політиці навчитися говорити «ні», коли ти навчишся це робити, буде набагато легше – побачиш результат. Сьогодні в суспільстві попит на радикалів зі здоровим глуздом! Люди хочуть бачити сильних, справедливих, які готові вести за собою, брати відповідальність за свої вчинки.
