Львівський мандрівник Андрій Мороз (програміст, 25 років), незважаючи на молодий вік, вже встиг відвідати багато країн світу, і це лише початок.
Окрім туризму він займається і спортом — в 2012 році, хлопець здобув бронзову медаль на чемпіонаті України з традиційного кунг-фу.
Також, він займається і фотографією — в 2014 році, Андрій отримав перемогу у фото-номінації «Cool capture» за версією міжнародного сайту «ViewBug».
Всі, хто знають Андрія особисто, скажуть, що він: веселий, привітний, добрий, щирий, спокійний хлопець, наповнений щастям та позитивною енергією. Від себе додам, що він справді вільний, вміє насолоджуватись життям і впевнено крокує шляхом Будди – до просвітлення!).
Коли ти почав мандрувати? Що тебе надихнуло?
Моя перша серйозна самостійна подорож закордон почалась в травні 2010 року — я тоді втік з дому, кинув навчання в інституті. Коли мої одногрупники здавали бакалаврські іспити, — я милувався засніженими вершинами Тибету. Через Росію та Казахстан я помандрував в Китай, до Тибету. Подорожував з 450-ма доларами в кишені, навіть фотоапарату з собою не мав.
Усі мої подорожі мають глибоке філософське самовираження. Перший раз, коли я втік з дому, — я спалив усі мости – сім’я, інститут, усе. Я вийшов з батьками на контакт, коли уже стало зрозуміло, що моїй подорожі нічого не перешкодить. Це був неоціненний досвід.
По-перше, я мав можливість спостерігати суспільство зі сторони. По-друге, я на практиці зрозумів, що таке бути вільним. Повірте мені, ті хто кажуть, що для того щоб стати вільним потрібно втратити все – вони глибоко помиляються. Коли людина втрачає усе — це для неї стає просто катастрофою, ніякої волі в цей момент вона не відчуває. Щоб стати вільним, треба свідомо від усього відмовитись. В Тибет мене тягнула любов до гір і буддистське вчення. Коли через чотири роки, я сказав батькам, що звільняюсь з роботи і їду в Індію та Непал на три місяці, батьки лише сумно зітхнули.
Я люблю подорожувати тривалий період часу. Чим триваліша мандрівка, тим глибше можна зазирнути у себе (80% часу я подорожую сам). Подорож — це саме той момент, коли ти знаходишся у абсолютно новому і невідомому середовищі, а відповідальність від прийнятих рішень лежить повністю на мандрівнику. Це дозволяє відчути, що наше життя на всі 100% залежить від нас самих, а не від долі чи якихось обставин.
В яких країнах ти вже встиг побувати? Де тобі сподобалось найбільше?
Перечислю їх в хронологічному порядку: Польща, Німеччина, Росія, Казахстан, Китай, Білорусія, Грузія (2 рази), Туреччина, Індія, Непал. Оскільки я люблю гори, то найбільше мені сподобався Тибет (Китай) і Непал, хоча вони і досить різні між собою. А так, у кожній країні я побачив щось особливе.
Як люди реагують, коли чують що ти з України?
Все залежить від країни. В Грузії — усі радісно посміхаються, запрошують в гості. В Індії чи Непалі не всі знають, де знаходиться наша країна, але пояснення, що це країна у східній Європі було достатньо. В мене склалось враження, що до того, як Україна попала в топ світових новин, в Індії та Непалі про Україну знало менше 1% людей. Уже після того, як Україна засвітилась у всіх стрічках новин, були індуси, що розпитували, що там в нас відбувається (я був в Індії в березні – на початку квітня).
Чи дорого коштують мандрівки по світу?
Все залежить від ваших потреб та здатності продумувати подорож заздалегідь. Наприклад, якщо купувати авіаквитки за півроку, то вони будуть в 4 рази дешевші. Якщо ви візьмете з собою палатку, то не прийдеться платити за житло. За ті гроші, що люди зазвичай витрачають на десятиденний відпочинок в Туреччині чи Єгипті, — я можу подорожувати місяць. Про вартість поїздки в Грецію чи Іспанію взагалі мовчу.
Які труднощі виникали під час мандрів?
Під час подорожі, як і у житті, — основним ворогом є ти сам. Різні сумніви, розчарування, думки типу: «ой, з мене вже досить, треба скоріше вертатись», «як мене дістали ці аборигени», «коли вже нарешті буде нормальна їда?» нагнітають депресію. В такому стані важко зауважувати позитивні речі, що відбуваються навколо. В мандрах треба все сприймати як воно є, а не оцінювати звичними домашніми мірками, для того і їдемо з дому, щоб пережити щось незвичне.
Якщо ж говорити про різні пригоди, що зі мною траплялись, то їх безліч – в Казахстані міліція відібрала частину грошей – це в них звична практика брати в туристів «оброк». В Тибеті їздив без «TTB-перміту» – в кожному гестхаузі дзвонили в міграційну міліцію і питали, що робити з «нелегалом». Думаю, що через це і не хотіли пускати мене в деякі регіони Тибету. TTB (Tibetian Tourism Bureau) – організація, що надає дозвіл на в’їзд туристичної групи — там вказується маршрут і т.д.
Один раз ночував навіть на воєнному блок-посту – мене висадили із застопленої машини, зробили безліч перевірок, сфотографувались на пам’ять і відправили рано назад, — туди, звідки приїхав. В Індії довелось віддати «добровільну» пожертву, уже пост-фактум, коли індус заявив, що його казки — це була волонтерська робота.
Бували і кумедні випадки – неправильно вимовив назву міста і поїхав у іншому напрямі, або випадково взяв в ручний багаж ніж – працівники аеропорту дивились на мене, як на терориста.) Одного разу взяв на прокат ровер, цілий день їхав по сонцю, а ввечері, щоб шкіра не згоріла до пухирів, вирішив закрити її чимось, але оскільки нічого, крім дощовика-пончо в мене не було, то місцеві дивились, як на вар’ята, який в сонячну погоду їде на ровері в дощовику, що розвівається від вітру.)
Скільки мов ти знаєш? Як ти спілкуєшся з іноземцями?
Добре знаю англійську і частково китайську. В основному, я використовую англійську, а в Грузії часто спілкувався російською. Якщо впродовж усієї подорожі не зустрінеться людина, яка буде знати хоча б якусь мову, щоб з вами порозумітись, це не стане проблемою – потреби туриста дуже зрозумілі і легко пояснюються на пальцях.
В Сіккімі (Індія) я жив в гестхаузі, персонал якого знав тільки хінді, але я зміг повару пояснити як мені засмажити картоплю, що туди додавати, що не давати і з чим подати. В Китаї мав розмовничок, в якому були основні фрази, необхідні для подорожі. Просто показував пальцем і давав прочитати. Не пробуйте говорити китайською, якщо не знаєте, що таке «pining», вас не зрозуміють. Pining (пінін) — це система транслітерації китайських ієрогліфів латинськими літерами, але читається воно зовсім інакше
Були навіть такі місця, де населення взагалі безграмотне, — люди тримали карту догори ногами і тицяли пальцями куди попало, показуючи дорогу. Якось я ночував у місцевого з яким ми окрім «Джекі Чан» не знайшли ні одного спільного слова, але це не завадило смачно повечеряти разом і поплавати на поромі. Знання мови, — це перевага, але не перешкода.
Чи мандруєш ти Україною також? Часто «бігаєш» по Карпатах?
Так, Україною теж подорожую. Дуже люблю відвідувати різні історичні пам’ятки – замки, фортеці, руїни. Роблю це в основному в холодний період року, бо в літній час подорожую Карпатами. В Карпатах я вже обійшов усі трекінгові маршрути, окрім трьох – Попадя, Стримба і Пишконя. Цього літа був в Карпатах усі вихідні, що припали на період мого перебування в Україні.
Що ти можеш порадити чи порекомендувати мандрівникам-початківцям?
Відповім словами Будди: «Починати з малого — це нормально. Глечик наповнюється поступово, капля за каплею. Кожен майстер колись був любителем. Всі ми починаємо з малого, не нехтуйте маленьким. Якщо ви послідовні і терпеливі, ви доб’єтесь успіху! Ніхто не може досягнути успіху всього за одну ніч: успіх приходить до тих, хто готовий почати з малого і старанно працювати, поки не наповниться глек». Не варто боятись подорожувати. Як правило, найцікавіші речі відбуваються, коли вийти зі звичної зони комфорту.
В Інтернеті є маса інформації, як організувати подорож, — вибирайте той варіант, який вам найбільше сподобався. З досвідом, у вас виробиться власний стиль подорожі, — унікальний і неповторний. Не забувайте, що подорож має приносити вам задоволення.
Якщо ви любите гори, але не займаєтесь альпінізмом, то нічого страшного. Не завжди потрібно лізти на вершину, щоб побачити красу гір. Як правило, найважче зробити перший крок — «в мене не вийде», «я не маю спорядження». Не робіть з цього проблему – спорядження можна позичити, а все решта у вас точно вийде!
Коли будете планувати поїздку, то запам’ятовувати варто не лише місця в які плануєте їхати, а все що є навколо. Адже невідомо, яка дорога виявиться коротшою та швидшою. Варто попередньо познайомитись з місцевими традиціями, — те що ви звикли робити вдома, може образити когось із жителів країни в яку ви приїхали. Наприклад, в Китаї не можна відмовлятись, коли вам щось пропонують, бо цим ви образите людину.
Які наступні подорожі ти вже запланував?
Точно сказати не можу, це буде або Киргизія – похід в гори Тянь-Шань, або Кенія – сафарі і згаслий вулкан Кіліманджаро. А так є багато мрій, які я обов’язково реалізую.
Які місця чи люди запам’ятались із подорожі найбільше?
Кянджін Гомба – остання точка на трекінгу в національному парку Лантанг (3850 м.) в Непалі. Там все навколо оточено льодовиками і снігами. Я сидів, пив какао з кексом і милувався сніговою стіною Гімалаїв. А ще Покхара – райське туристичне місто, є озеро з набережною, тепла погода цілий рік і що найважливіше – шикарна панорама Аннапурн.
Мені найбільше запам’ятались дві людини – йог школи ньїнма, якого я зустрів у буддійському монастирі неподалік Лхаси і іспанський альпініст, з яким я познайомився по дорозі в Местію. Я спочатку навіть думав, що це місцевий грузин. Тоді в результаті дорожньої пригоди маршрутка трохи затрималась в дорозі і почало темніти. Водій розвернувся і російською спитав чи я маю де ночувати. Я відповів, що в мене палатка і я можу ночувати де хочу. Тоді він спитав – «а він?» — і кивнув в сторону «грузина», що сидів переді мною. Перша думка, була «а чому ти не спитаєш його сам?», а потім закрались підозри, що це іноземець…
І от коли за вікном в сутінках з’явились засніжені вершини сванетського хребта, а потім і Ушба, я почув щось іспанською, задоволене прицмокування і слова «граціо, бравіссімо, найс». Я вирішив познайомитись. Виявилось, що переді мною альпініст, який вже здійснив сходження на Казбек і приїхав сюди подивитись на Сванетію. Цілий вечір, я слухав цікаві історії: про сходження на восьмитисячник Чо-Ойю, 28 днів проведених на штурмі вертикальної стіни десь в Гімалаях, про чотирьох українців, з якими він підкорював Арарат.
Які речі ти зазвичай береш із собою в мандри?
Чим більше подорожую, — тим менше беру речей. А ще є така приказка – беріть менше багажу, а більше грошей. Деколи вона працює – наприклад, в Непалі, я купував собі трекінгове взуття, воно там дешевше ніж в Україні, дуже виграв на цьому – мав менше багажу і гроші зекономив.
Найнеобхідніші речі — це спальник і ліхтарик. Я без палатки не подорожую, але вона не завжди потрібна. Варто мати із собою пальник. Краще зразу купувати універсальний, бо газові балони зазвичай важко знайти, на відміну від бензину чи місцевої чачі). Завжди варто подбати наперед про карту і розмовничок.
Чим ти цікавишся окрім мандрів? Які в тебе хобі?
Люблю фотографувати, чим успішно і займаюсь під час подорожей. Читаю філософські і науково-популярні книжки. Колись серйозно займався бойовими мистецтвами, може ще вернусь до цього. Зараз займаюсь йогою.
Де можна прочитати описи твоїх мандрів чи переглянути фото-звіти з мандрівок?
Якраз цього літа я запустив сайт. Там можна переглянути фотографії і почитати історії мандрівок. Взагалі, ідея сайту – розширювати світогляд людей, виштовхувати їх з привичних рамок. Там можна знайти розповіді на різні теми, не тільки про подорожі. Сайт ще в процесі розробки, надіюсь, люди які можуть поділитись зі світом чимось незвичайним, долучаться до проекту. Також, можна долучитись до спільнот «empty dimension» в соц. мережах, — там інформація оновлюється швидше.
Ти бував в Косові чи в нашому районі?
Так, був п’ять чи шість разів. Колись кожного літа з батьками відпочивав в Шешорах, ми тоді їздили в Косів на ринок або просто погуляти містом. Був у музеї народного мистецтва та побуту. Обходив там навколишні гори – озеро Лебедин, полонина Карматура.
