2004 рік спокійно можна назвати «вбивчим» для історично важливих архітектурних пам’яток Коломиї. Місцева влада не особливо замислювалася про прекрасне і віддавала-продавала на аукціонах будівлі австро-угорського періоду, які цілком справедливо могли бути занесеними до Державного реєстру нерухомих пам’яток України національного чи місцевого значення або ж до Переліку нововиявлених пам’яток культурної спадщини. Однак пам’яток нам вистачає, туристам є що показувати (поки що), то яка різниця – кількома більше – кількома об’єктами менше. У той же час інші цивілізовані країни боряться за кожен сантиметр історичних будівель.
Казарма пам’ятає і цісарські батальйони, і сотника УГА
Яскравим прикладом однієї з таких споруд є казарма на вул. Чайковського. Абсурдність ситуації з фактичною пам’яткою архітектури полягає в тому, що за документами казарма є звичайним собі будинком, який входить в зону регулювання забудови парку і призначена для збереження особливостей візуального сприйняття пам’ятки, охорони і відновлення її активної ролі в композиції та пейзажі міста.
Чому казарма для Коломиї така вартісна? Ця велична гарнізонна споруда біля парку К. Трильовського зведена наприкінці ХІХ ст. за проектом німецьких зодчих в мілітарному архітектурному стилі, з елементами європейського «палаццо», ідею якого запропонував сам архікнязь із династії Габсбурґів. Вона призначалася для потреб австро-угорської армії і могла б справно служити для багатьох наступних поколінь, навіть за умови їхнього перепрофілювання. У касарнях містився цісарсько-королівський 66-й батальйон «Коломия» піхотного полку крайової оборони, згодом – 3-й батальйон 36-го піхотного полку, утвореного в 1889–1901 рр. Цей будинок – свідок присутності в нашому місті останнього імператора Австро-Угорської імперії архікнязя Карла. Зупинявся тут і полковник легіону Українських січових стрільців Вільгельм-Франц фон Габсбург-Лотрінґен (Василь Вишиваний) – онук австрійського імператора Франца-Йосифа I. Із цією будівлею пов’язані біографія й доля визначного українського військовика, сотника УГА Гриця Голинського, команданта Гуцульського куреня в 1919 р., якого розстріляли більшовики у Станіславі 1941 р.
Тривалий час об’єкт залишався поза увагою, була навіть ідея перенести сюди служби та відділи міськвиконкому. На одній з сесій міської ради 2004 р., де вирішувалось питання про передачу земельної ділянки в оренду, тодішній народний депутат України Володимир Мойсик переконував присутніх, що в приміщеннях казарми згодом відкриють Гуцульський університет. Університету ніхто не побачив, ба навіть не розпочиналися цю справу, а через два роки будівля отримала нового, уже п’ятого власника.
фото: Є.Гапич
Як зруйнувати незруйноване
Споруду придбало ТзОВ «Княжий двір», а поряд з нею згодом розпочалося будівництво житлово-торговельного комплексу, за яке взялося те саме товариство. Неважко передбачити, що казарма почала «заважати» і 2010 року її тихцем почали розбирати. І зруйнували б, бо в принципі, мали на те право. Пригадую, на другому засіданні тимчасової контрольної депутатської комісії з приводу збереження історичної будови та недопущення її руйнування (2011 р.) Юрій Мартинюк, директор ТзОВ «Княжий двір», переконував присутніх, що в казармі – гігантська тріщина, яка проходить через усю будівлю, у зв’язку з чим становить загрозу для мешканців сусіднього будинку та перехожих. Мовляв, сам він за збереження казарми, але не може суперечити мешканцям, які звернулися до влади з листом, у якому вимагають знести споруду і побудувати там дитячий майданчик.
У висновках експертного обстеження технічного стану будівлі, яке проводило державне підприємство «Карпатський експертно-технічний центр національного науково-дослідницького інституту промислової безпеки та охорони праці» в особі технічного експерта в галузі будівництва та обстеження будівель і споруд Марії Малярчук, читаємо: «Унаслідок регулярного замокання основи фундаменту спостерігається посідання фундаментів, випадання окремих каменів та цегол мурування фундаментів; в стінах першого поверху з’явилися тріщини внаслідок постійного просідання фундаменту, тріщини у муруванні склепінь (арочника), особливо у п’ятах та замку, в зовнішніх несучих стінах спостерігається розшарування рядів кладки, руйнування карнизної частини, черепична покрівля вичерпала свій експлуатаційний ресурс на 100%, пошкоджена гідроізоляція фундаментів». Члени комісії вирішили на власні очі побачити фатальну тріщину, через яку потрібно розбирати історично важливу будівлю. Картина виявилася дещо іншою: знятий паркет, розібрані кахельні печі, зруйноване до третього поверху горище у лівому крилі (знято черепицю, сволоки та цеглу). Цікавий момент: прості розрахунки доводять, що економічно вигідніше просто знести казарму, ніж розбирати її по частинах. Натомість ТзОВ «Княжий двір» ніяких бульдозерів чи екскаваторів не використовувало, а залучило сторонню фірму, яка замість плати бере матеріали. До слова, одна черепиця, що нібито «вичерпала свій експлуатаційний ресурс на 100%», нині коштує майже 5 доларів. Враховуючи моду на екологічно чистий товар, а саме цей будматеріал таким і є, прибуток з демонтажу очевидний – як від продажу черепиці, так і від продажу цегли.
Ми віднайшли план на забудову ділянки першого власника. Якщо подивитися на початковий варіант цієї земельної ділянки, то бачимо, що її не планувалося розбирати. Натомість теперішній власник має на неї інші комерційні плани.
Під тиском громади рішенням сесії міської ради руйнацію будинку призупинили. Зокрема, інтелігенція звернулася з вимогою не допустити знесення історичної пам’ятки в Коломиї, під якою підписалися віце-президент Українського національного комітету ICOMOS Андрій Салюк, письменник Роман Іваничук, академік Української академії мистецтв Борис Возницький, народний артист України Петро Бенюк, генеральний директор Львівської філармонії Володимир Сивохіп та ще сотня шанованих людей.
За п’ять років ситуація не змінилася: власник не збирається відновлювати споруду, а у міському бюджеті грошей на це нема. Попри безперечну архітектурну цінність казарма дотепер не має статусу пам’ятки архітектури місцевого значення, хоча її внесли до плану архітектурних цінностей Коломиї. Вік споруди дозволяє претендувати їй навіть на державне фінансування реставрації, але цією справою нікому займатися. Якщо ситуація найближчим часом не зміниться, то казарма, яка нібито порушує будівельно-проектні норми (або ж просто заважає власникам), розвалиться і на її місці зведуть нову. Зрештою, нічого несподіваного…
Казарма не просто пережила дві влади й імперію – за ними завжди дбайливо доглядали, бо знали, що зруйнувати легше, ніж збудувати. Очевидно, не переживе вона тільки наші часи.
