Патріотичні паркани тішать око. Я навіть не пропоную вдуматися в це словосполучення — "патріотичні паркани"... Але не в цьому річ. Придивіться. Ви бачите шмаття облізлої старої фарби, ви бачите виразки, виїдені іржею, ви бачите купи налиплого бруду? І це все замазано кольорами нашого прапора. Невідмиті, незашкурені, невідшліфовані огорожі, чию потворність замасковано кольорами пшениці й неба. Це і є "Жити по-новому"? Так. Поки що так.
Кажуть, не можна критикувати владу, бо йде війна. Дурниці. Тому що мародерство — це не тільки обкрадати магазини, біженців, їхні машини й їхні квартири. Мародерство — це відчиняти вночі ворота портів для "контрабасу"; це видавати рефінанс топ-аферистам країни; це стригти мільярди на тендерах; це виплачувати ПДВ зернотрейдерам і експортерам круглого лісу; це списувати борги енергокомпаніям без списку енергокомпаній і розуміння природи боргів. А зрада — це не тільки "злив" інформації ворогові. Зрада — це непроведення реформ; це боятися діяти і не вірити в розум і силу народу; це пріоритет майбутніх виборів над обороною країни; це відсутність у такий час послів у 23 країнах, включаючи Німеччину, Францію і Великобританію, не кажучи вже про американське непорозуміння; це Єфремов у парламенті; це бізнес Ахметова в дорогому аркуші пріоритетів прем'єра; це безкарність усіх, хто розграбував країну й оплатив вихідний квиток.
Є ще одна проблема, яка, я переконана, страшніша за корупцію, — дурість. Якщо хочете м'якше — непрофесіоналізм, некомпетентність. Вони допомагають втратити те, що не вкрадено. Страх і жадібність, як і раніше, диктують критерії кадрового відбору. Однокласники, однокурсники, особисті банкіри й друзі приходять на високі посади, часом не знаючи навіть термінології, не кажучи про специфіку й структуру міністерств і відомств. Брак міцної кадрової школи й розкладання морального жолоба, в якому має перебувати чиновник, міліціонер, прокурор, депутат, представник спецслужб, призвели до виродження керуючого класу. Ба більше, можна спробувати піддати люстрації чиновників старої влади, але глибокою оманою є переконання тих, хто вважає, що "будь-який інший", ставши на їхнє місце, зможе принести користь країні. Державний службовець — це така ж професія, як і будь-яка інша. А дурень — це всього лише людина не на своєму місці. Швидка заміна шептунів на горланів нічого не дасть країні крім заміни однієї важкої хвороби на іншу. На цьому етапі тільки потужний моральний імпульс і неминучість покарання, які виходять від президента, прем'єра та генпрокурора, можуть змусити здеградоване чиновництво працювати на країну. Відчуваєте імпульс?
Кажуть, Майдан змінив країну. Не знаю. Подивімося на розшифровку партійних списків на майбутніх виборах і результати голосування в округах. Тільки тоді ми зрозуміємо, чи навчився народ відрізняти золоте від блискучого і не міняти голос на милостиню. Найголовніше, що дав Майдан, — це дуже серйозний злам багатовікового стереотипу про те, що допомогти тобі можуть тільки рідні й куми. Не тільки. Кожен, хто там був, кожен, хто ним жив, зміг намацати плече, зміг знайти очі, зміг розділити принципи, зміг прозоро задекларувати мету і з незнайомими людьми її досягти. Зламано стіну, що багато років залишала нам лише лазівку для громадянських ініціатив. Майдан нікуди не розійшовся. І тільки приростатиме. Він — кузня громадян. На Майдані, в широкому значенні цього слова, викристалізувався авангард суспільства. Але поки що він затиснутий між байдужими масами й байдужою владою.
Найточніший розрахунок Путіна полягає в тому, що він напав на нашу країну в період міжеліття. Охвістя кадрової комети, що складається з гібридів "совка" і періоду первинного накопичення капіталів, востаннє прийшло до влади в нашій країні. Ця комета, запалена в 1990-ті, своє відпалала, хоча ще осяде сміттям і камінням на багатьох кріслах у новому парламенті. А нове сузір'я постпатерналістського покоління ще тільки складається. Це покоління вже здатне контролювати владу, але ще не може її здійснювати. Нам забракло трьох-чотирьох років для того, щоб це покоління сформувало своїх лідерів і дало можливість країні вперше обрати владу з іншим набором вад і чеснот. Коли це відбудеться, ми відштовхнемося від дна... Днями одна до сліз мужня й світла журналістка, відчайдушний репортер і невтомний волонтер, після довгого політичного екскурсу в доновогенераційну Україну, запитала мене: "Ви стільки про них знаєте, як же ви продовжуєте працювати? На що сподіваєтеся?". Я розгубилася з відповіддю. А тепер знаю її: бо є Ви, Насте. Бо є сотні тисяч, а можливо й кілька мільйонів, людей-цвяхів, людей-паль, людей-рашпілів, людей-атлантів.
У переддень Дня незалежності ми переживаємо найбільшу їй загрозу. І не тільки тому, що йде війна, а тому, що на самовизначення нашої країни як ніколи намагаються впливати майже всі значимі світові столиці. Це — коли Путін у телефоні секретного зв'язку, це — коли Меркель у мобілці, це — коли МВФ у Скайпі. Це коли за твою країну намагаються вирішувати, який варіант їй нав'язати: Хасав'юрт, Північну Ірландію чи Придністров'я з представництвом у ВР. 24 серпня — День незалежності громадян від залежності держави. День незалежності людей дії: тих, які воюють, які рятують, які дають прихисток, які генерують реформи, які пропо-нують виходи, які проводять розслідування злочинів старої і нової влади, які заявляють про здирництво, які не дають хабарів. Це День людей, які відмивають, чистять, ремонтують те, що вони готові фарбувати в кольори українського прапора.
Юлія МОСТОВА,
