Прикарпатське місто Калуш відоме ще з часів СРСР унікальним родовищем калійних солей. У 1967 році для його розробки та комплексної переробки покладів було введено в експлуатацію завод калійних добрив, до складу якого увійшов і Домбровський кар’єр як сировинна база.
У 2000 році через економічні проблеми видобуток на ньому припинили. Нині в Україні зовсім не виробляють калійних добрив, їх закуповують у Білорусі та Росії. 2010 року уряд заявив про плани реорганізувати завод у державне підприємство, провести тендер на залучення інвестицій, щоб відновити виробництво протягом двох років. Минуло три роки. Кар’єр природним шляхом затоплює вода, яка розчиняє розкриті в ньому соляні поклади. На розв’язання пов’язаних з цим екологічних проблем з бюджету виділяють гроші, що потопають у соляних розчинах. Цього року навіть було порушено кримінальну справу за фактом розкрадання та використання не за призначенням 7 мільйонів бюджетних надходжень. А ще ж — комплекс місцевих екологічних питань! «Урядовий кур’єр» вирішив на місці розібратися з усіма проблемами Калуша.
ГАРЯЧА ТОЧКА
Відродження вкрай потрібного для економіки країни виробництва калійних добрив — найефективніший засіб розв’язання екологічних проблем Калуша і Прикарпаття
У середині липня в Івано-Франківській області, як ідеться в офіційних повідомленнях, сталася надзвичайна подія державного рівня. У північному борту бездоглядного Домбровського соляного кар’єру, що належить збанкрутілому калуському заводу калійних добрив, утворилася пробоїна, з якої в кар’єр «витікає скаламучений низькомінералізований потік грунтових вод». Обласна комісія з питань техногенно-екологічної безпеки та надзвичайних ситуацій, терміново проаналізувавши інцидент, зазначила, що «винесення соляних розчинів за межі кар’єру спричинить виникнення транскордонної техногенно-екологічної катастрофи, коли без водопостачання залишаться населені пункти не лише України, а й Молдови та Румунії». Це попри те, що, за всіма прогнозами (якщо не повториться потужна повінь 2008 року), величезна чаша кар’єру може заповнитися вщерть не раніше весни 2015 року. Гасло «Регіон за крок до катастрофи!» знову підняло на ноги всю країну.
Нескінченне дежа вю
Працює урядова комісія на чолі із заступником міністра екології та природних ресурсів Олександром Сушком. Знов уряд обіцяє виділити сотні мільйонів бюджетних гривень на ліквідацію (скільки можна?) екологічних проблем Калуша.
Із Домбровським кар’єром ми носимось якимось зачарованим колом, починаючи із січня 2010 року, відколи місто хіміків Калуш було проголошено президентським указом Віктора Ющенка зоною надзвичайної екологічної ситуації, а Домбровський кар’єр — її епіцентром. На той час видобуток руди там припинили, кар’єр покинули. Розкриті поклади натрієвих і калійних солей, як і слід було очікувати, почала затоплювати вода.
«Інтенсивне танення снігу навесні може призвести до розливу розсолів, що призведе до забруднення Дністра», — пояснив Президентові Віктору Ющенку міський голова Калуша Ігор Насалик. І хоч щоб затопити кілька десятків мільйонів кубічних метрів кар’єрної вирви, сніг мав танути десятиліття, а то й більше, Калуш отримав статус зони екологічного лиха. З ним досі не вщухає запекла боротьба.
Нинішній інцидент із пробоїною в північному борту розглядають як непередбачуваний вибрик природи. Хоч про можливість такого перебігу подій на покинутому кар’єрі вчені застерігали ще два роки тому. Інститут гірничо-хімічної промисловості «Гірхімпром» (м. Львів) на виконання указу 2010 року подав проект (він пройшов державну експертизу) першочергових заходів і комплексного розв’язання численних проблем всього гірничо-видобувного комплексу калійного заводу. Передбачалася консервація Домбровського кар’єру з обов’язковою рекультивацією солевідвалів та двох хвостосховищ, що поряд.
Уряд, як годиться, того самого 2010 року одразу виділив 82 мільйони гривень. Київська фірма-підрядник якраз і повинна була, окрім усього, ізолювати північний кар’єрний борт від водоносного горизонту. Гроші взяли, а роботи кинули, ледь розпочавши. Нібито не вистачило фінансів, але, перевіривши використання бюджетних коштів, прокуратура Івано-Франківської області виявила, що 7 мільйонів гривень витрачено не за призначенням, і порушила за цим фактом кримінальну справу. «На лаві підсудних опинилося п’ятеро осіб. Троє з них — керівники приватної фірми, двоє — посадовці івано-франківської облдержадміністрації. Прокурор у судовому засіданні вимагатиме реального позбавлення волі терміном до 10 років, а також конфіскацію майна», — повідомляє прес-секретар обласного прокурора Людмила Гласова.
Правду кажучи, попри всі гучні розмови про екологічне лихо, за Домбровський кар’єр ніхто і не брався. Державні кошти розчиняються, як сіль у воді. Ось промовисте офіційне повідомлення дворічної давності на межі анекдоту: «На Домбровський кар’єр Калуш уже отримав від уряду 57 мільйонів гривень, зокрема 12 мільйонів на розв’язання житлової проблеми, 42 мільйони — на медицину. Роботи у кар’єрі тривають». Бюджетних траншів було чимало. Але влада Івано-Франківщини продовжує стверджувати, що нинішня загрозлива ситуація склалася у зв’язку із недофінансуванням заходів з виконання указу президента про оголошення Калуша і району зоною екологічного лиха. А тому просить уряд надати з державного резервного фонду для початку 200 мільйонів гривень.
За великим рахунком, усі проблеми Домбровського кар’єру зводяться до відповіді на одне-єдине запитання: скільки мільйонів ще повинен виділити державний бюджет і скільки з них підрядники ще повинні розікрасти, щоб нарешті навести лад у цьому куточку Прикарпаття?
Місто-курорт Калуш
Над Домбровським кар’єром, де ще 20 років тому кипіла робота з видобутку солі й калійної руди, з криками кружляли чайки. Частину пологого берега жителі Калуша давно перетворили на сміттєзвалище, яке й привертає пташині зграї. Якщо не дивитися у бік сміття, тут гарні краєвиди. Стрімкі схили височенних берегів, які ще не так давно нагадували місячний ландшафт, уже вбралися у зелень. Вона віддзеркалюється в озері кольору моря, вода в якому на смак також морська.
Донедавна вчені-хіміки, місцеві й зі Львова, спеціально їхали сюди приймати цілющі ванни (свого часу калуську руду забирали до санаторіїв Моршина). Ще позаминулого літа соляне озеро на Домбровському кар’єрі (з розчиненими в ньому, окрім самої солі, ще й калію і магнію, що значно посилює лікувальний ефект) за складом могло дати фору знаменитому Мертвому морю. Тепер концентрація мінеральних речовин у верхньому шарі води істотно зменшилася — саме так, як у Чорному морі. Але плавати в кар’єрі, кажуть, уже не варто. Вода піднялася, впритул підібравшись до сміття і відходів гальванічного виробництва, що металевими горами понад 20 років лежать просто неба.
— Ось тут найнебезпечніша точка кар’єру, — каже Юрій Садовий, заступник директора ДП «Науково-дослідний інститут галургії» (м. Калуш). — Завод калійних добрив, якому досі належить Домбровський кар’єр, свого часу мав багато різноманітних виробництв. Відходи скидали на цих берегах. Жодних карт захоронення нема. Силами нашого інституту ми дослідили частину грунтів і виявили у десятки разів перевищення вмісту небезпечних хімічних речовин. Потрібно негайно поховати ці відходи під товстим шаром глини і забути про них раз і назавжди. Якщо цього не зробити, восени весь бруд уже розчинятиметься в озері.
Про необхідність засипати стихійні виробничі й побутові звалища вчені з різних інститутів країни говорять уже кілька років поспіль, відколи після катастрофічної повені улітку 2008 року почалось інтенсивне самозатоплення Домбровського кар’єру.
— Цей вкрай потрібний крок вимагає мінімальних зусиль і коштів, — розповідає Анатолій Гайдін, кандидат геолого-мінералогічних наук, виконавчий директор львівського відділення гірничо-хімічної сировини Академії гірничих наук України. — Але звалище як небезпечне джерело забруднення води, яке вже сто разів можна було ліквідувати, не чіпають, вважаю, зумисне. Інакше не буде що демонструвати численним комісіям для підтвердження нібито епіцентру екологічного лиха на кар’єрі.
— Але ж екологи, а за ними чиновники всіх рівнів стверджують, що Домбровський кар’єр — бомба уповільненої дії. Якщо отрутохімікати, якими він заповнений, вирвуться назовні, забруднять водоносні горизонти і потраплять у Дністер, усе живе довкруги загине. Це так? — цікавлюся.
— Жодних отруйних відходів від калійного і магнієвого виробництва тут нема і бути не може. Екзюпері у своїй безсмертній «Цитаделі» чудово змалював схожу ситуацію. Замість того, щоб вилікувати виразки на тілі, жебраки їх ще більше розчухують, відкидаючи геть цілющі ліки, аби розжалобити багаті каравани і випросити чергову подачку.
Науковець зі Львова пропонує оригінальне «лікування» Домбровських «екологічних болячок». А саме: створити на кар’єрі… мальовничий оздоровчий водний курорт.
Катастрофа скасовується?
Змоделювавши експериментально динаміку геологічних процесів і провівши теоретичні розрахунки, Анатолій Маркович дійшов висновку, що в результаті неминучого і цілком природного самообвалювання бортів кар’єру нерозчинні покривні породи закриють його соленосні горизонти, що опинилися під водою, ропа осяде на стометровому дні, а поверхневий пласт водної товщі у 17 м залишатиметься завжди прісним. Саме так сталося на Яворівському сірчаному кар’єрі, що поряд, на Львівщині. Нині на берегах Яворівського озера, переповненого рибою, працює чимало санаторіїв і баз відпочинку.
Це що ж виходить — міжнародна катастрофа із забрудненням басейну Дністра шкідливими розсолами Домбровського кар’єру скасовується?
— Свого часу деякі вчені, для яких головне — не встановити істину, а підтверджувати ідеї начальства, запевняли, що рівень мінералізації кар’єрних вод становитиме 400 г/л, і вони знищать усе живе. Саме життя довело абсурдність таких тверджень, — розповідає Анатолій Гайдін. — Зрозуміло, якщо не буде відновлено видобутку, рано чи пізно чаша кар’єру заповниться вщерть. Досягнувши позначки 295 м, вода вихлюпне за його борти і потече в річку Лимниця, на берегах якої стоїть Калуш, а потім у Дністер. Але, запевняю, вона не становитиме жодної загрози. У будь-якому разі водне дзеркало кар’єру завжди лежатиме на кілька метрів нижче водоносних горизонтів, це підтвердить кожний гідротехнік, а тому ніяк не зможе їх забруднити. Страшилку ж про екологічну катастрофу час від часу озвучують для того, аби випросити ще кілька сотень бюджетних мільйонів на додачу до півмільярда гривень, які за ці роки бездарно тут розтринькали.
Цілковито погоджуючись із прикрим фактом зловживання бюджетними фінансами, далеко не всі вчені поділяють оптимізм пана Гайдіна.
— Закони дифузії ще ніхто не скасовував. Ми довели експериментально, що вода на поверхні кар’єру буде насичена солями, — каже Віктор Долін, доктор геологічних наук, заввідділу Інституту геохімії довкілля НАНУ (м. Київ).
Усі вчені одностайно стверджують: єдине ефективне розв’язання усіх екологічних проблем — терміновий запуск промислової переробки кар’єрних розсолів, тим більше, якщо вода у ньому таки залишатиметься солоною. Усе решта — лише тимчасові заходи.
Менше біди від татарської орди
Рятувати північний борт тепер береться інша фірма, пропонуючи за 60 мільйонів гривень створити методом тампонування захисну стіну, яка частково призупинить притік в кар’єр грунтових вод. У подальшому за бюджетні 300 мільйонів гривень (нормально!) обіцяє гідроізолювати кар’єр по всьому периметру. Чимало спеціалістів називають цей проект черговим марнотратством. По-перше, 75% об’єму води потрапляють сюди з атмосферними опадами. По-друге, реальну, а не роздуту екологічну загрозу становлять саме переповнені хвостосховища — відкриті резервуари, де заскладовано десятки мільйонів тонн глиняно-сольової суміші (до речі, цінний сировинний ресурс). Згідно з висновками Спільної місії ООН та комісії Євросоюзу, яка працювала в Калуші у березні 2010 року, безпека на хвостосховищах — найважливіший захід для зменшення ризиків забруднення довкілля. Але попри всі розмови, плани і чималі бюджетні вливання, їх так і не рекультивували.
— Цей покинутий виробничий комплекс і без кар’єру давно збільшує вміст солі в Чорному морі, — каже заступник директора НДІ галургії Юрій Садовий. — Он на солевідвалах біліють величезні кучугури — наче сніг посеред літа. Це проступає сіль. Багато років з дощами сольові потоки течуть у колодязі, Лимницю, Дністер і далі в море. Так триватиме доти, доки на цьому знищеному підприємстві не з’явиться справжній господар.
Територія номінально діючого калійного заводу (підприємство у стадії банкрутства) нагадує декорації до фільму про післявоєнні руїни — дивитись боляче і моторошно. Величезний гірничо-видобувний об’єкт з усією складною інфраструктурою, яка потребує постійного інженерного нагляду, покинуто напризволяще. У цій ситуації активно насаджається думка, що екологічні проблеми Калуша пов’язані з діяльністю калійних виробництв. Насправді ж усі проблеми — від їх бездіяльності. Загальновідомо, що загрозу для довкілля становлять саме покинуті гірничодобувні підприємства. Країна має не екологічну, а техногенну надзвичайну ситуацію, вирішувати яку повинні не екологи і навіть не геологи, а найперше інженери. Причому не електрики, а саме гірники.
Якщо вода в Домбровському кар’єрі після його остаточного заповнення справді буде насиченим розсолом, як запевняють окремі вчені, міжнародної катастрофи не уникнути. Для унеможливлення таких техногенних катастроф і загалом для нагляду за станом промислових об’єктів підвищеної небезпеки, тих, що працюють, і законсервованих (найперше це шахти і кар’єри), в Україні ще донедавна діяла потужна державна служба, підпорядкована прем’єр-міністрові. Перед нею навитяжку стояв увесь директорський корпус країни разом з галузевими міністерствами. Правила виробничої безпеки виконували беззаперечно, незалежно від форми власності, юридичного статусу і прізвищ власників підприємств.
— У 2010 році ми подавали пакет документів з розв’язання проблем Домбровського кар’єру. Більше нічого не можу сказати. Це не наше питання, — сказав перший заступник голови Державної служби гірничого нагляду та промислової безпеки України Віктор Шайтан.
Структурно розвалений і кадрово знекровлений, Держгірпромнагляд нині не в змозі виконувати свої обов’язки навіть якби хотів, і здійснювати заходи, що «гарантують збереження надр і покладів корисних копалин, а також безпеку людей, майна та навколишнього природного середовища під час проведення усього комплексу гірничих робіт», як визначено положенням про його діяльність. Не дивно, що спеціалістів Держгірпромнагляду в домбровській історії не видно і не чутно.
Відродити славу Прикарпаття
— Загалом ситуація для нас ганебна, — продовжує розмову Юрій Садовий. — Виходить, що Австро-Угорщина заклала перший камінь видобуванню солі в Калуші (ще збереглися австрійські корпуси), Польща, що колись господарювала на цій території, розвідала калійні запаси, Радянський Союз розвинув виробництво, а Україна усе це занапастила. І ніхто не несе жодної відповідальності. Можливо, хтось мені закине, що це звучить не патріотично. Але справжній патріотизм — це подивитися правді у вічі й почати нарешті виправляти помилки. Поклади цінних корисних копалин (таких ніде у світі більше нема) і гірничодобувна галузь повинні стати не причиною екологічних бід, а основою соціально-економічного розвитку нашого міста і регіону.
Утім, затоплення Домбровського кар’єру зовсім не означає його остаточне знищення. Якраз навпаки, запевняють спеціалісти. Утворені тут 5 мільйонів кубів насичених розсолів — це вже запаси сировини, цілковито готової до виробництва калійних добрив. Із тим, що переробка цих розсолів — найкращий варіант розв’язання проблем Домбровського кар’єру, погоджуються всі.
— Питання відновлення у Калуші калійного виробництва та переробки шкідливих розсолів не стоїть на місці, — запевняє голова Івано-Франківської обласної державної адміністрації Михайло Вишиванюк. — Керівництво області опрацьовує його разом з віце-прем’єр-міністром Юрієм Бойком, якому доручено займатися не тільки Калуським калійним заводом, а й будівництвом у Калуші магнієвого виробництва. Укладений два роки тому договір з китайською компанією на інвестиції мільярд доларів ми не розриваємо, але оскільки з’явились наші, українські, інвестори, треба віддавати їм перевагу.
Є ІДЕЯ!
«Маємо ефективну технологію переробки розсолів»
Євстахій КРИЖАНІВСЬКИЙ,
ректор Національного технічного
університету нафти і газу (м. Івано-Франківськ):
— Управлінські рішення щодо нагальних заходів зі стабілізації екологічної ситуації в зоні Домбровського кар’єру повинні бути об∂рунтованими і зваженими. Для цього ми розробили програму дій, залучивши до роботи провідних науковців і представників виробництва.
— Що покладено в основу програми?
— Обов’язково повинна запрацювати переробка розсолів. Домбровський кар’єр — проблема комплексна, і вибір технології для виробництва сировини під калійні добрива — одна з важливих складових її розв’язання.
— Але ж усі в один голос стверджують, що це тепер нереально, оскільки технологія випарювання розсолів для наших умов надзвичайно вартісна через великі енерговитрати.
— Стандартні технології, які успішно працюють у Бразилії, Італії, Канаді, пов’язані з випарюванням і розділенням калійних і натрієвих солей на основі їхньої різної розчинності. Вони для нас неприйнятні. Технологія, запропонована вченим нашої кафедри хімії доктором технічних наук, лауреатом державної премії у галузі науки і техніки Мирославою Полутренко, — енергоощадна і побудована на принципі хімічної взаємодії речовин, які містять розсоли.
Без підвищення температури розчин розділяється на тверді й рідкі фракції. Йдеться про доступні й екологічно безпечні реактиви.
— Як швидко з вашою технологією можна налагодити виробництво? Чи потребує вона складного обладнання?
— Відповіді на ці запитання ми зможемо дати у жовтні, коли напрацюємо оптимальні режими, проведемо апробацію на великих об’ємах.
Щодо економіки питання, то навіть за нульової рентабельності наш проект вигідний, оскільки збереже і родовище, і значні бюджетні кошти, що спрямовуються нині на охорону довкілля, а також дасть країні цінні калійні добрива.
ПРЯМА МОВА
Василь ПЕТРІВ,
голова Калуської райдержадміністрації:
— Розв’язати екологічні проблеми без відновлення калійного виробництва неможливо. Ми маємо 408 мільйонів кубічних метрів калійної породи відмінної якості, а також потужну наукову базу. Справа тепер за базою виробничою, оскільки калійні добрива аграріям потрібні як повітря. Україна щороку витрачає 250 мільйонів доларів на закупівлю калійних добрив. Вони гіршої якості, бо містять небезпечний хлор. Україна сповна забезпечена сировиною, яка дає змогу отримувати їхні сульфатні (безхлорні) форми. Стратегічні перспективи регіону пов’язані саме з відродженням калійного виробництва.
Ми зобов’язані відновити Домбровський кар’єр і сподіваємося на вітчизняного інвестора. Щодо екологічних питань, то щоб розпочати їх нарешті системно вирішувати, має з’явитися державна структура, спеціалісти якої візьмуть на себе відповідальність і нададуть конкретний проект із техніко-економічним об∂рунтуванням. Поки що такої структури нема.
ОФІЦІЙНО
Урядова міжвідомча комісія оглянула кар’єр
Члени урядової міжвідомчої комісії на чолі з міністром екології та природних ресурсів Олегом Проскуряковим 9 серпня цього року оглянули Домбровський кар’єр і провели перше засідання для вивчення ситуації щодо комп?лексного розв’язання проблем у зоні його впливу. В нараді взяли участь заступник міністра М. Романов, народний депутат України О. Сікора і представники місцевих органів влади. На засіданні виступив ректор НТУ нафти і газу Є. Крижанівський та інші науковці.
«Проблема не тільки локальна, а й транскордонна, тому наше завдання полягає в тому, щоб визначити правильні напрями і закрити це питання раз і назавжди», — наголосив
ЦИФРИ І ФАКТИ
Домбровський кар’єр, розвіданий ще в 30-х роках минулого століття, — єдиний у світі гірничий об’єкт, де видобуток солі здійснювали відкритим способом, оскільки 100-метровий поклад цінних солей лежав буквально на поверхні. Експлуатували з 1967 р. Видобуто 33 мільйони тонн руди — менше половини розвіданих запасів. Займає площу 64 га. Об’єм виробленого простору — 52,5 мільйона кубічних метрів.
СТОРІНКИ ІСТОРІЇ
Як сировинна база Домбровський кар’єр із самого початку входив у структуру калуського заводу з виробництва калійних добрив. У 1990-ті роки підприємство потрапило у шторм економічних перетворень і так з нього і не вийшло. У січні 2008 року ДП «Калійний завод «Оріана» призупинив виробництво. Юридично він діє. Кар’єр потонув першим: воду, що просочувалася з-під землі в його гігантську вирву і потрапляла з атмосферними опадами, не було кому і чим відкачувати — насосну техніку знеструмили через борги за енергоносії.
