За 24 роки незалежності на Зимових Олімпійських іграх у фрістайлі Україна була представлена тільки в лижній акробатиці. Цьогоріч в Пхьончанзі цей вид був доповнений могулом. Цілеспрямована, щира та завжди усміхнена франківчанка Тетяна Петрова стала першою за довгі роки українською могулісткою на Олімпійських іграх.
Про лижі, довгі перельоти, корейську кухню, Білу Олімпіаду з середини, перспективи українського спорту, "зіркову хворобу" та особисте життя - ми й поспілкувалися з Тетяною Петровою одразу після її повернення додому.
Тяжко переключатись з Олімпійських ігор на повсякденне життя?
Та ні, не дуже. Я ж в Кореї не довго побула. Навіть толком не встигла звикнути. Найбільше зараз хочу відпочити і відіспатися.
Відомо, що любов до лиж тобі привив батько ще змалку… Розкажи трішки про своє дитинство.
Я сама корінна франківчанка. Все життя живу і творю тут. Навчалася в 10-й школі, потім поступила в коледж імені Граната, де здобула ступінь молодшого спеціаліста. Потім поступила у Львівську комерційну академію, яку успішно закінчила. Освіти спортивної я не маю. Спорт для мене був, як хобі, яке переросло у захоплення і справу мого життя, професію.
Коли перший раз стала на лижі?
Перший раз на лижі мене повіз батько у сім років. Цей перший спуск, ця перша любов до лиж. Пам'ятаю, як зараз. Одразу зрозуміла, що це моє. Після того я використовувала кожну можливість, щоб поїхати покататись.
А як захоплення переросло у професію?
Каталися з ранку до самого вечора, але з часом просто кататися мені вже було мало. Хотілося чогось екстремального. Через знайомих я дізналася про секцію фрістайлу, яка відкрилася на «Буковелі», куди й записалася на відділення акробатики. Тож моя спортивна кар'єра у фрістайлі почалася з лижної акробатики, якою я займалася впродовж двох років. Це мені дало хорошу фізичну основу.
Коли «Буковель» відкрив відділення "могул", це мене дуже зацікавило. Саме там я і познайомилася зі своїм тренером Сергієм Чмелем. Саме могулом я займаюся 6 років. Разом виходить 8 років у професійних фрістайлістках.
Чому саме могул?
Все просто – люблю гірські лижі та акробатику. Могул поєднує ці два види в один. Так цікавіше. Це найідеальніша формула для мене.
Коли поставила собі за мету потрапити на Олімпіаду?
Спочатку хотів мій тренер (сміється, - авт). Все почалося з минулого сезону. Ми поїхали на Чемпіонат світу в Іспанію. Там я пробилася в 30-ку найсильніших. Це якраз те, що було потрібно для потрапляння на Олімпіаду. Ще кілька залікових балів я набрала на Універсіаді в Казахстані. Фактично з того моменту почалися розмови про Корею. Почалася підготовка.
Не запізно?
Ну, всі спортсмени почали готуватися за 4 роки. Цьогоріч мої суперниці розпочали сезон ще в червні в Австрії та Австралії і продовжили в Швейцарії. Я ж - за кілька місяців, оскільки список кандидатів від України на Олімпіаду був офіційно затверджений в листопаді і лише тоді почалося фінансування. Поїхали з тренером на перші повноцінні збори у Фінляндію, де пробули місяць. Потім були Китай, США, Канада.
А до того, де готувалася до змагань?
Основна кількість тренувань була проведена на «Буковелі». Цей курорт надає можливість без будь-яких обмежень тренуватися, як взимку, так і влітку. На курорті щозими будується сучасна могульна траса європейського рівня. Влітку ми маємо можливість відточувати свою програму стрибків на водному трампліні, збудованому на одному з озер Буковеля.
Коли дізналась, що таки їдеш на Зимову Олімпіаду, зраділа?
О, там така історія була. За кілька тижнів до старту я була 57-ма у рейтингу. Квот було лише 30. Я вже подумала, що ось і все. Але тут країни одна за одною почали перерозприділяти квоти. Я ставала все ближчою до мети. За день до закриття листа з квотами залишалось дві спортсменки на одне місце. Зрештою, воно стало моїм. Так я опинилась в літаку, котрий летів в Пхьончхан.
Скільки часу добиратись, адже відстань з Києва понад сім тисяч кілометрів?
Летіли з тренером спочатку до Амстердама кілька годин. Звідти до Сеула ще понад 20 годин, а вже звідти автобусом ще три години до Пхьончана. Були змучені, але не дуже (сміється, - авт).
По прильоту в Корею на що найбільше звернула увагу?
Корейці. Дуже добрі люди, завжди готові допомогти, але є одне але – не знають англійської мови. Проте враження від них залишились позитивні.
Розкажи про Олімпійське селище. Яке воно?
Я, власне, трішки розчарована. Від корейців очікувала більшого. Було якось дуже скромно. Олімпійське селище – це кілька багатоповерхових будинків, десь на 12 поверхів кожен. Там були кімнати для відпочинку, приміщення для прання одягу, кілька невеличких спортзалів, яких на всіх спортсменів не вистачало, величезна їдальня, шопінг-центр та медичний центр. Все.
З ким ділила номер?
Я жила з саночницею Оленою Стецьків. Дуже класна сусідка. Зжилися з першої хвилини. Були, як близнюки. Що дивно, зважаючи на наші характери.
Корейська кухня. Якими стравами частували олімпійців, зокрема українських?
Кухня була специфічна. В основному азіатська, дуже гостра. Прийнятна, але це не їжа для повсякденного раціону спортсменів. Тому я харчувалася в основному мюслями, салатами, супами.
Адаптувалася до місцевого часу швидко?
Спочатку було важко, кілька перших днів доводилося спати вдень. Але потім почалися вечірні тренування. Якось втягнулася. А тренувалися багато, постійно була «на снігу».
Багато спортсменів відзначали специфічність траси у Пхьончхані…
Траса досить складна - 28 градусів нахилу. Це - найкрутіша зі всіх, які я бачила. Навіть провідні могулісти, побачивши її казали: «нічого собі». Але вже за кілька днів «прикаталися», звикли. Основний плюс цієї траси – вона показує всі технічні недопрацювання.
А тепер про найголовніше – що завадило пройти до фіналу Олімпіади? Що зробила не так?
Не будемо винити у всьому трасу (сміється, - авт). Я думаю, що основна причина - це замало підготовки та відсутність досвіду. А ще у Фінляндії я отримала травму коліна і з того часу працювала через біль. Потім все пройшло, але підсвідомість, напевне, почала мене страхувати, оберігати. Тому в першій кваліфікації після другого трампліна я допустила помилку – тримала замалу швидкість перед трампліном. Якби не це, - то було б веселіше. А ще - на деяких ділянках траси небо «зливалося» з землею.
Про другу кваліфікацію не хочу і згадувати. Це просто на фоні паніки, втоми, холоду. Все так наклалося. Ніколи в мене на старті не було падінь. Це найгірший мій прокат за всю кар’єру. Виправити вже нічого не можна, але на майбутнє зробила висновки, що паніка - не найкращий друг.
Хто найбільше підтримував?
Родина – батьки, чоловік. Він першим написав, щоб я не переживала. Ну і тренер звичайно.
Встигла помилуватися красою Кореї, десь побувати, щось побачити, накупити сувенірів?
Та яке там. Відстартували ввечері, а вже на наступний день їхали потягом до Сеула. Сувенірів наче купила, але щось вони дуже швидко в Україні закінчились. Не розрахувала. Велика фанзона була. Всі чекали, вболівали, але не всі отримали. Також дуже шкодую, що не побачила перемоги Саші Абраменка.
Таня Петрова поза спортом. Яка вона ?
Дуже проста, без симптомів зіркової хвороби. Люблю щось цікаве. Можу реалізувати себе у всьому, головне, щоб було цікаво. Не люблю готувати, люблю кіно, гори, море, люблю помагати батькам в сімейному бізнесі.
Які перспективи фрістайлу та могулу зокрема в Україні ?
Насправді в Україні є багато могулістів, але не вистачає фінансування. Є люди, такі, як мій тренер, які хочуть популяризації цього виду спорту. Фанати своєї справи, які вкладають у свою роботу не тільки душу, а й кошти. Не кожен може тягнути все на собі. Наприклад, до останнього Чемпіонату світу у Китаї ми їздили всюди за свої кошти. Проте, після Олімпіади, я думаю, що для могулу відкриються нові ворота. Моживо, з’являться і меценати, які захочуть підтримати своїх спортсменів.
Після повернення з Олімпіади вже можливо хтось пообіцяв підтримку?
Та ні. Поки що тільки дякували, дарували грамоти і квіти.
Найближчі плани Тетяни Петрової?
Відпочину. Потім, думаю, завершити сезон чемпіонатом України в Буковелі. Далі побачимо.
Цікавинки з життя Тетяни Петрової:
- За плечима в Петрової два чемпіонати світу, на яких українка посіла досить високі 33 та 29 місця. Вже на першому етапі кубка світу в фінській Руці 24-річна фрістайлістка зайняла 41-е місце з 54 учасниць;
- Не любить готувати, любить море і гори;
- У кар'єрі франківчанки відбувся курйозний випадок, який завадив Тетяні продемонструвати високі результати. Перед етапом Кубка світу в Китаї був втрачений багаж зі всім екіпіруванням, тому до "піднебесної" наша команда вирушила з парою слаломних лиж і черевиками, що були на розмір більші від власних. Офіційні тренування Тетяні довелося проводити в такому спорядженні, а вже напередодні старту все ж таки знайшовся багаж Петрової і його вдалося перенаправити до Пекіну. Але щоб отримати втрачене знадобилась особиста явка спортсменки, через це, ніч перед стартом у буковельської спортсменки була майже без сну. Зрештою ця пригода та нелогічні суддівські рішення вплинули на низькі місця в Китаї;
- Тетяна Петрова веде не дуже активне життя в соцмережах. На сторінці в Інстаграм всього декілька світлин. Трохи жвавіше у Фейсбуці. Дівчина каже, що на все не вистачає часу;
- Цікаво, що саме Петрова відкривала виступи українських олімпійців на Іграх-2018, причому розпочала свої кваліфікаційні старти вранці 9 лютого, ще до урочистої церемонії відкриття;
- Улюблена фраза: "Не потрібно когось одразу викреслювати ручкою. Потрібно дати шанс, спочатку викреслити олівцем";
- У професійний спорт Тетяна прийшла, за мірками спортсменів, пізно – у 16 років.
Розмовляв Ростислав Ковтун
