23роки незалежності України, стільки ж років прямої залежності країни від російського газу на основі договірних стосунків. Чи попит породжує пропозицію, чи пропозиція – попит, чи ці два чинники діють взаємно, проте питання щодо постачання Росією газу в Україну наразі в жоден з цих алгоритмів зовсім не вписується. Україна – залежна.
За умови воєнно-політичного конфлікту, газ в наших конфорках – стає зашморгом на наших шиях. Підвищення ціни на газ на 60-70% для населення та підприємств, попередня та нова заборгованість країни, нестача бюджету, постійні погрози Росії відключити нам газ, і тепер – її реальні вимоги платити за надання послуги за системою передоплати… Чого очікувати далі? Хто і як буде вирішувати питання газової незалежності країни? Дізнаємося, що думає про це людина, котра потенційно могла би змінити цю ситуацію, маючи реальні важелі впливу – майбутній президент України. Для цього проаналізуємо передвиборчі програми кожного із 21 претендентів на цю посаду.
Почнемо не з найприємнішого. Можна констатувати, що більше половини кандидатів – 11 із 21-го – зовсім не підняли питання вирішення енергетичної залежності України. Серед них: Анатолій Гриценко, Михайло Добкін, Ренат Кузьмін, Василь Куйбіда, Олег Ляшко, Микола Маломуж, Вадим Рабінович, Петро Симоненко, Сергій Тігіпко, Василь Цушко та Зорян Шкіряк. Ще двоє кандидатів – Інна Богомолець та Валерій Коновалюк – опосередковано торкнулися цієї теми, вписавши в програму одне словосполучення на кшталт «потреби у впровадженні енергозбереження».
Підвищення ціни та тарифів на паливо відчутно б’ють по гаманцям українців, тим паче, соціально незабезпеченого. І як не дивно, тринадцять кандидатів на пост Президента України вирішили не зачіпати це питання, яке турбує їх електорат, зосередившись на інших темах, як-от повернення Криму, забезпечення миру, вступ до ЄС, або ж навпаки – тісніший зв’язок із РФ.
Тож перейдемо до тієї вісімки, які зачепили питання залежності України від російського газу та задекларували основні шляхи його вирішення.
У передвиборчій програмі безпартійного Андрія Гриненка йдеться про те, що терміново потрібно «знищити кримінальні схеми у галузях: видобутку газу, нафти, вугілля та інших корисних копалин». Це опосередковано відсилає до проблеми енергетичної залежності, проте – звучить досить декларативно.
Юрій Бойко обіцяє добитися енергетичної незалежності держави, оскільки вважає, що це «є питанням безпеки будь-якої країни у XXI сторіччі». Він пропонує «рішучі дії щодо диверсифікації поставок енергоносіїв та встановлення обґрунтованих цін на них». Також цей кандидат виступає за модернізацію паливно-енергетичного комплексу з використанням усіх видів носіїв на українських виробництвах. Це призведе, на його думку, до зниження вартості вітчизняної продукції та покращення екології країни. Він вважає за необхідне сприяти видобутку та виробництву енергоносіїв на власній території України, а також гарантувати безпеку інвестицій у паливний сектор. Це, як стверджує Юрій Бойко, допоможе зацікавити міжнародних інвесторів та створити конкуренте середовище.
Олександр Клименко своє гасло «Роби українське, купуй українське, захищай українське, - бо це твоє!» переносить і на площину подолання енергетичної кризи. Він вважає, що обмежити зростання цін допоможе «підвищення ефективності енерго- і ресурсозбереження українських товаровиробників, запобігання зловживанню монопольним становищем природних монополістів, забезпечення максимальних умов сприяння здоровій ринковій конкуренції». Реформування енергетичної галузі та сприяння енергозбереженню він вважає мало не найважливішими складниками економічної політики країни.
Олександр Клименко виступає за «відмову від неефективного бюджетного та перехресного субсидування в паливо-енергетичному комплексі, спрямування бюджетних коштів на адресну грошову допомогу соціально незахищеним верствам населення та фінансування модернізації енергетичних підприємств, житлово-комунальної сфери». У своїй програмі він декларує «економічну та енергетичну безпеку через: збереження у державній власності підприємств, які забезпечують національну безпеку країни, зокрема магістральних газо- та нафтопроводів, ліній електропередач; скорочення надмірного енергоспоживання; диверсифікацію джерел енергопостачання; розділення і відокремлення функцій транспортування енергоресурсів (нафти, газу, електроенергії) та продажу їх кінцевим споживачам».
Петро Порошенко в передвиборчій програмі «Жити по-новому!» звертається, передовсім, до теми індивідуальної економії енергоносіїв за принципом «порятунок потопаючих – справа рук самих потопаючих»: «Зниження споживання енергії – наша спільна справа, яка починається з такої простої дії, як, виходячи, вимкнути світло, а завершується модернізацією підприємств та виробництв із одночасним зниженням енергоємності».
Володимир Саранов детальніше розписує свій план дій щодо енергетичної незалежності. Він ставить собі за мету «створення відкритого акціонерного товариства «Укренерго», яке буде займатися видобутком на території України газу та нафти, транспортуванням імпортованого газу та розповсюдженням газу та нафти взагалі», зазначаючи, що права власності на таке підприємство буде розподілятися між державою (51% власності підприємства) та усіма громадянами України віком від 18 років (49% власності підприємства); «реформування газотранспортної системи України шляхом створенням Закритого Акціонерного Товариства с подальшим рівномірним розподілом акцій серед всіх громадян України». Також він планує скоротити імпорт газу на 80% «за рахунок реалізації програм з енергозбереження та за рахунок суттєвого розвинення видобутку власних корисних копалин», реорганізувати вугільну галузь та підвищити її ефективність, «що сприятиме припиненню існуючому зараз імпорту вугілля», та стимулювати «використання джерел альтернативної енергії, в тому числі за рахунок часткового – до 25% – фінансування придбання населенням обладнання для видобутку альтернативної енергії».
Юлія Тимошенко у своїй передвиборній програмі обіцяє «створити власний замкнений ядерно-паливний цикл», планує «збільшити видобуток вітчизняних нафти та газу, розвивати галузь альтернативної енергетики» і «зробити основним пріоритетом енергозбереження та прозорість енергетичного сектора». Енергозбереження як головний пріоритет знову, як і у Петра Порошенка, відсилає до роботи з громадянською свідомістю стосовно економії енергоносіїв.
Олег Тягнибок обіцяє «ухвалити програму енергонезалежності України за принципом: «зменшення споживання, збільшення видобутку, диверсифікація джерел», «диверсифікувати імпортні джерела енергоносіїв: не більше ніж 30% від однієї країни-постачальника», «ліквідувати монополію іноземних енергетичних компаній на українському ринку». Як протидію підвищенню Росією ціни на газ цей кандидат пропонує наступне: «встановити сувору пропорційну залежність цін за транзит російського газу територією України та за оренду підземних газових сховищ відповідно до відпускних цін на газ для України». Окрім того, Олег Тягнибок пропонує ухвалити державну програму впровадження та розвитку альтернативної енергетики, а саме – з використанням дизпалива з вугілля, біопалива, вітрової, сонячної та гідроелектроенергії. Також він декларує Закон про стратегічні підприємства та стратегічні галузі виробництва, що передбачає заборону їх приватизації та повернення у державну власність тих, які раніше були приватизовані. Іще один пункт його програми – обіцянка «гарантувати державний контроль над природними монополіями» та «ліквідувати приватні монополії та олігополії».
В свою чергу, лідер «Правого сектора» Дмитро Ярош стисло пропонує досягти енергетичної незалежності «через запровадження енергозберігаючих технологій, альтернативної енергетики, диверсифікацію джерел енергопостачання».
Таким чином, слід констатувати, що далеко не кожен кандидат бодай згадує про значну газову залежність України, яка тягне за собою економічні, політичні та соціальні проблеми. Тож чи стане для переможця виборів часу та натхнення на вирішення енергетично-паливного питання? Це питання поки що залишається відкритим, проте деякі кандидати пропонують крок, до якого варто прислухатися уже зараз, і незалежно від результатів виборів – свідомо ставитися до енергозбереження, і почати вирішувати цю проблему із себе самих, із індивідуальної економії.
ОПОРА
