Цього тижня у спеціалізованій школі №5 відбулася зустріч з бійцем батальйону "Правого Сектору" Григорієм Семанишином.
Вчителі та учні неодноразово долучалися до волонтерської діяльності - проводили благодійні ярмарки, допомогли придбати батальйону тепловізор, але вперше отримали нагоду "наживо" поспілкуватися з бійцем і подякувати йому за оборону країни.
До зустрічі готувалися довго.Складали поезію, тренували концертні номери, писали листи. Зустріч починається з заклику "Слава Україні!", на який відповідають усі учні, не зважаючи на вік. Згодом учасник АТО розказує свою історію, яка вражає та проймає кожного.
Перебуваючи на території Німеччини, Григорій Семанишин, корінний івано-франківець, уперше довідався про Майдан. Не зважаючи на те, що у той час до революції більшість ставилася скептично, уже 18 січня він опинився на Хрещатику, щоб підтримати однодумців.
На початку червня чоловік поїхав у зону АТО. На запитання учнів про мотивацію такого вибору відповідає просто: "Хочу, щоб Україна була незалежною. Вільною."
Двічі був на зачистці Карлівки, також належить до донецьких знаменитих "кіборгів" - одним із перших відстоював тамтешній аеропорт. "То був момент, коли нас було лише 36 чоловіків проти ополченців, серед яких були і російські "спецназівці", - розповідає Григорій, - опісля атаки у нас троє загинуло і один поранений, у них - сто вбитих." Серед "кіборгів" насправді звичайні люди - таксисти, бармени, землероби. Проте чоловіки, що відстоюють аеропорт, настільки відчайдушно захищають свою землю, що серед наляканих ополченців про них досі ходять легенди.
Опісля короткої оповіді про перебування на Сході учням випадає можливість задати герою запитання. Діти питають про різне: чи не хочеться додому, чим харчуються солдати, про що мріють під час вільного часу і чи раді їм мешканці Донбасу, більшість з яких весною закликала російську армію "прийти і врятувати".
Боєць відповідає просто: додому хочеться. Але буває так, що приїдеш до рідного міста - і знову тягне туди, на Схід. Харчуються більш-менш нормально. Під час вільного часу не мріють, під час вільного часу сплять. Мешканці Донбасу радо зустрічають "бандерівців" на своїй землі і просять вивести сепаратизм з рідних країв. Трохи образливо, що українська влада не визнає добровольчі батальйони істинними учасниками АТО і, відповідно, нікому з них не надається статусу учасника бойових дій. Але відстоюють-бо не парламент, а Україну. Саме тому, не зважаючи на проблеми чи незручності, все ще залишаються там і воюють за свою землю.
Опісля офіційної частини діти дарують воїну малюнки, роблять спільні фото. Восьмикласник Віталій підходить до бійця, тисне йому руку і серйозно говорить: "Для мене честь познайомитися з вами".
Зустріч закінчується тепло. Діти бажають бійцю та усьому батальйону повертатися живими, повертатися скоріш і жити в мирі. Герой всміхається, а з його погляду діти розуміють: він повернеться, але лише тоді, коли Україна стане вільною.
Софія Трощук, учениця 11 класу школи №5
Школа професійної журналістики
