Останнє інтерв’ю полеглого захисника України Миколи Ткачука з прикарпатського села Ільці опублікував у газеті “Вісті Верховини” журналіст Олег Гапчук.
Про це Олег Гапчук написав на своїй сторінці в соцмережі ВКонтакте, інформує Курс.
“Це інтерв’ю я зробив з Миколою за 11 днів до його смерті! Сам не розумію, як так вийшло, новина про його смерть шокувала мене, і все це було дуже важко і нестерпно. Знав я Миколу дуже добре, то був життєрадісний хлопчина, він любив життя, і ця, як уже стало відомо, загадкова смерть, ставить ще багато запитань, та ми, журналісти, берем все під свій контроль. І обовязково з’ясуємо правду! А зараз подаю інтерв’ю мовою оригіналу в ПАМ’ЯТЬ про земляка…” – написав журналіст.
Відданий Захисник рідної землі
– Миколо, Слава Україні! Розкажи, будь ласка, про свою службу в зоні АТО.
Героям слава! Я мобілізувався по 5-тій хвилі, на передовій уже шість місяців. Я є командиром бойової машини. За цей час я побував майже на всій лінії зіткнення від Щастя до Широкино. Найважче прийшлося прикривати підступи до донецького аеропорту, ми спали по годині за ніч, а далі був мій перший дуже важкий бій – на підступах до Горлівки, там я відчув стовідсотково, що ніяке це не АТО, а справжнісінька війна. Коли нас перекидали в Широкино, ми раділи, бо тоді сепаратисти та москалі відвели важке озброєння, так нам казали, та через день по приїзді наші позиції обстріляли з мінометів. Саме там я отримав контузію і потрапив до шпиталю. Але я не хотів залишати свою роту, з багатьма хлопцями уже встиг здружитися, вони стали для мене майже братами, тут дружба щось більше, сам розумієш, і я повернувся на передову уже за 17 днів.
– Коля, який настрій у побратимів на передовій і що ти сам думаєш про цю війну, коли вона скінчиться, на твою думку?
Скажу чесно, це не знає ніхто, невизначеність нашої влади і генштабу доводять до сказу, хочеться вовком вити в цих полях. Коли тебе обстрілюють з важкої зброї, а у тебе лиш автомат в руках, це не те що не смішно – це дико, в багатьох здають нерви. Ось ви зробили благодійний концерт, передаєте нам кошти. Мені особисто не треба усе, дайте тільки на сигарети, вони тут дуже скоро закінчуються. А ще якби ви могли мені хоча б раз на місяць поповнювати телефон, був би вам дуже вдячний. Зрештою, миритися можна: не босий, годують добре, навіть шашлик буває, гроші не всі, але виплачують більшу їх частину, але обіцяють, що виплатять все до останньої гривні. На цьому тижні нас перекидають під Мар’їнку, коли їхали на Південь, ми там уже зупинялися. Війна вже остогидла, нерішучість генштабу б’є гірше градів, не все тут так просто складається, таке враження, що ця війна вигідна нашим можновладцям насамперед, а не тим наркоманам, “шо ніц” нічого не розуміють.
– Чи спілкуєшся ти ще з кимось з наших людей, крім своїх рідних?
Так, з друзями спілкуюся в соціальних мережах, з близькими – по телефону. Багато чого мене і дратує, до мене доходять слухи, шо наші люди говорять, шо ми тут бігаємо за горілкою в села і в карти граємо, – це злить! Не дай Боже усім цим лихословам зіграти хоч одну партію в ці “карти”. Трохи засмучує, але ті, хто говорить так, нічим не відрізняються від тих, хто стріляє по нас.
– Коля, яким ти бачиш майбутнє своєї країни і рідного села після того, як скінчиться усе це безглуздя?
Усе буде добре, якщо ми повністю змінимо депутатів, бо там повинні бути зовсім нові люди, які ще ніколи не були депутатами, і зменшимо їхню кількість, підем у наступ і виб’єм ворога з нашої землі. Позбудемося багатих людей у владі, виберемо нарешті патріота президента. А Ільці я бачу процвітаючим селом, де буде розвиватися туризм і буде найкраща в області аматорська футбольна команда. Слава Україні! І велика подяка усім волонтерам, без яких нам тут просто не вижити. Передавай там усім нашим привіт і дякую, що пам’ятаєте про нас.
“Микола був дуже веселою людиною, жартівник, його фрази уже давно трансформувалися в крилаті. Та головне, що в мирному житті Коля найбільше поважав своїх друзів. Завжди приходив на допомогу – чи коли треба було захистити себе і колег за допомогою ніг і рук, або просто допомогти друзям косити траву чи заливати бетон, він ніколи не боявся важкої роботи, нікому не відмовляв. Ще Микола дуже любив спорт, особливо футбол. Останніми роками він провів дуже багато ігор в складі команди села Ільці в районних змаганнях. Був справжнім патріотом, перебував тривалий час на Майдані, боровся з несправедливістю. Микола мужньо і з оптимізмом дивився в майбутнє, та в одну мить усі його плани обірвав гарячий кусок металу – куля”, – написав, віддаючи данину пам’яті свому полеглому товаришу, у верховинській газеті Олег Гапчук.
