Найколоритнішими подіями перших двох днів роботи нового скликання українського парламенту були: зрізання паркану навколо будинку під куполом, «вибивання» із залу засідань перебіжчиків від Фронту Змін колегами по опозиції від ВО «Свобода» та видовищні бійки біля президії єдиного законодавчого органу держави.
Символічним став діаметрально протилежний погляд на ці перші два дні роботи Верховної ради, з рівнем довіри в межах статистичної похибки, в державах із столітніми традиціями парламентаризму, і тут, в Україні. Для громади та великої кількості, здавалося б, поважних експертів та аналітиків нові функціональні обов’язки народного депутата із зарплатою у 15 тисяч гривень такі як: розрізання парканів, ламання дверей та вибивання зубів колег стають не просто нормою, а говорять про високий «професіоналізм» новообраного нардепа. Чи гідна така поведінка європейського депутата та державного службовця найвищого рівня?Чи дійсно це є обов’язком депутата? Мабуть, ці питання — риторичні. Але через секунду у головах читачів з’являються запитання: «Як же ж так: демократію можна й кулаками відновлювати? Вони ж української мови не розуміють!».
Так, звичайно, влада цього й чекає – що її суперники будуть грати за її ж правилами. Зокрема, чудові відео-ряди, які бачать європейські очільники яскраво додають певного відтінку опозиції («Вони такі ж, як і влада, виявляється!» - вигукують європейські бюрократи) і тим самим повільно, але впевнено на наших очах тане легітимний інструмент тиску на владу через Брюссель.
450 обранців мали б бути прикладом для тисяч людей, які дивляться телебачення. Натомість молодь, зокрема, у період формування цінностей, бачить як «еліти нації» гамселять одна одну у, колись, святому залі де мають ухвалювати норми та правила життя для мільйонів українців. Тому не дивно, що багато політиків колись були просто пересічними бандитами, створивши міф статусності та обраності нині, стають обраними рейдерами при владі. Адже суспільство завжди вибирає собі подібних. Звідси і «тушки», з якими так натхненно бореться керівництво опозиції – правда забуває, що всього лише декілька місяців тому клялось про відданість ідеям майбутніх перебіжчиків.
Дивують заяви політичних лідерів опозиції про перемоги, а експертів про неймовірну спроможність та унікальну якість новообраних депутатів. Перші видають бажане за дійсне, а другі, здається, є «мисливцями за успіхом». Влада занадто добре знає, що політика це про результат, а не про процес.
Тому, не зважаючи на пафосні бійки та вигнання «тушок», це явище немає жодного юридичного наслідку окрім красивої картинки (адже вони і так вже є народними депутатами), і будуть працювати в залі поряд з іншими, які нарекли себе єдино посвяченими опозиціонерами чи самопроголошеними на безмежну владу регіоналами.
Реальним результатом перших двох днів роботи ВРУ є спікер Рибак, перший віце-спікер Калетник від де-факто Партії Регіонів та «новий-старий» прем’єр-міністр Азаров. І досвідчені апаратні партійні функціонери чудово розуміють, що кадри на телеекрані забудуться, проте вплив на процеси через найвищі посади в країні залишаються. Тому парламентом насправді будуть керувати регіонали, створюючи міф про нібито перемоги своїх суперників з опозиції, заганятимуть останніх в пастку задзеркалля та медійних звершень.
Для влади парламент перетворився на ще один підконтрольний шоу-майданчик, де можна вправно провокувати опозицію. Для останньої це - шанс отримати трибуну та визначитись, хто ж вкотре піде у «другий-останній» бій проти Януковича. При цьому ще й спиляти щось можна на камеру – так, щоб шоу було ефектне. А для громадян це просто продовження чергового телешоу, яке вже ніхто всерйоз не сприймає. Тому про обов’язки людей, які мають честь заходити під купол величної будівлі вже всі давно забули.
Саме своєю байдужістю, возвеличенням методів задля цілей та власного самозадоволення кожного пленарного засідання забиваються цвяхи у труну українського парламентаризму. Тому вони, народні обранці, грають не гімн а реквієм по українському парламентаризму, а труну понесуть громадяни, бо будинки з куполом на відміну від людей можна відбудувати.
Спеціально для «Фіртки»
Політолог, громадський активіст Тарас Случик
