Як варіант сучасного рабства: адвокатка розповіла про права військовослужбовців при виведенні в розпорядження

Виведення військовослужбовця в розпорядження командира на понад два місяці поспіль позбавляє останнього права на достатнє грошове забезпечення.

При цьому військовослужбовець не має права на звільнення, зобов’язаний виконувати накази та розпорядження командування і несе відповідальність на рівні з військовослужбовцями, які несуть службу на посадах.

Як розповіла Наталя Лісова з волонтерського руху «Адвокати ЗСУ», єдина різниця, що виведений в розпорядження отримує, як правило, грошове забезпечення в розмірі менше як 1 000 гривень на місяць.

Зі слів адвокатки, досить розповсюдженим явищем є «тримання» військовослужбовців в розпорядженні понад два місяці (подекуди, всупереч тому, що військовослужбовці мають відношення — згоду іншого військового підрозділу прийняти його до себе на певну посаду). Скарги та звернення військовослужбовців, як правило, ігнорують. 

Цьому сприяє і той факт, що чинним законодавством не встановлено відповідальності за порушення вимог пункту 117 Указу Президента України «Про Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України», в якому міститься вимога щодо призначення на посади військовослужбовців, які перебувають у розпорядженні відповідних командирів, в якомога коротший строк, але не пізніше ніж через два місяці з дня звільнення з попередньої посади.

З огляду на велику кількість таких випадків, сумніви щодо необізнаності центральних органів виконавчої влади щодо проблемної ситуації навіть не з’являються.

"То з яким явищем ми маємо справу? З рабством? Чи невиконанням державою в особі КМУ та МОУ своїх обов’язків?", — зауважує Лісова.

Права військовослужбовців при виведенні в розпорядження

Розгляньмо законодавче закріплення права військовослужбовця на належний життєвий рівень. 

На думку Конституційного Суду України, згідно з Конституцією України ознаками України як соціальної держави є соціальна спрямованість економіки, закріплення та державні гарантії реалізації соціальних прав громадян, зокрема їх прав на соціальний захист і достатній життєвий рівень (статті 46, 48). Це зобов’язує державу відповідним чином регулювати економічні процеси, встановлювати та застосовувати справедливі та ефективні форми перерозподілу суспільного доходу з метою забезпечення добробуту всіх громадян.

Згідно з принципом прав людини за приписами статті 3 Конституції України на державу покладено обов’язок забезпечувати захист та здійснення конституційних прав громадянина на соціальний захист, на достатній життєвий рівень для особи і її сім’ї.

Відповідно до статей 1-2, 2 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» військовослужбовці користуються усіма правами та свободами людини та громадянина, гарантіями цих прав і свобод, закріпленими в Конституції України та законах України. Ніхто не має права обмежувати військовослужбовців у правах і свободах, визначених законодавством України.

Стаття 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.

У Рішенні Конституційного Суду України від 22 березня 2023 року № 3-р(II)/2023 зазначено:

"За приписами частини третьої статті 46 Конституції України у взаємозв’язку з приписами її статей 1, 3, 8, 21, 28, 46, 48 законодавець має визначати юридичне регулювання так, щоб пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, забезпечували рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, установленого законом.

Соціальні виплати для певних категорій осіб, як основне джерело існування, є базовими формами соціального захисту, зокрема вразливої людини, від бідності, тобто гарантованим на конституційному рівні мінімальним соціальним захистом, який держава зобов’язана забезпечувати безумовно".

Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері праці та соціальної політики, інші центральні органи виконавчої влади відповідно до їх компетенції розробляють та вносять у встановленому порядку пропозиції щодо грошового забезпечення військовослужбовців.

Таким центральним органом виконавчої влади є КМУ, який визначає розмір, та МОУ, яке визначає механізм та умови виплати грошового забезпечення військовослужбовцям.

Отже, положення пункту 1 розділу 28 Наказу Міністерства оборони України від 7 червня 2018 року № 260 щодо виплати грошового забезпечення в повному обсязі при перебуванні у розпорядженні лише протягом двох місяців в комбінації відсутності ефективного механізму щодо призначення військовослужбовців на посади протягом цих двох місяців та відсутності відповідальності за невиконання цієї вимоги  призводять до дискримінації.

Конституційний суд у своєму Рішенні від 22 травня 2018 року № 5-р/2018 констатує, що відповідно до приписів статей 1, 3, 8, 21, 28, 46, 48, пункту 6 частини першої статті 92 Конституції України у їх взаємозв’язку соціальна держава відповідальна за захист людської гідності, забезпечення достатнього і гідного рівня життя людини та задля цього зобов’язана створювати належні та дієві національні юридичні механізми реалізації конституційних прав на соціальний захист і достатній життєвий рівень для неї і її сім’ї.

Зокрема, гарантувати в повному обсязі на законодавчому рівні прожитковий мінімум як мінімальний стандарт базового соціального захисту людини від бідності, який є непорушним і належить до складників сутнісного змісту вказаних конституційних прав у соціальній державі, оскільки спрямований на задоволення ключових потреб людини для гідного і достатнього рівня її життя. Людську гідність буде заперечено, якщо держава не забезпечить людині принаймні мінімальних соціальних вигод.

Аналіз  практики ЄСПЛ говорить, про те, що зменшення або припинення виплати може стати втручанням у мирне володіння майном в розумінні статті 1 Протоколу 1 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод.

Виведення в розпорядження військовослужбовця на строк, що перевищує два місяці, позбавляє його та членів його сім’ї права на достатній життєвий рівень, ставлячи їх на межу бідності та виживання.

Тому, наголошує фахівчиня, нормативно-правові акти, які регулюють розмір, порядок та умови виплати грошового забезпечення військовослужбовців потребують негайного перегляду та доопрацювання задля приведення їх змісту у відповідність до положень Конституції України.

"Тож, з огляду на вищенаведене можна дійти висновку, що центральні органи виконавчої влади не виконують своїх конституційних обов’язків, що своєю чергою викликає певний дисонанс, коли чуєш з високих трибун «наші герої» і в реальному житті бачиш ставлення держави до наших героїв", — резюмує Наталя Лісова.