Майже все своє доросле життя Назар Семанів пов’язав із війною. Спершу служба в АТО, згодом — оборона Київщини та бої за Бахмут під час повномасштабного вторгнення. Після поранення та повернення з фронту ветеран відкрив артмайстерню «4.5.0», яка стала для нього способом адаптації до цивільного життя.
Про бойовий шлях, побратимів, втрати, власну справу та труднощі повернення до мирного життя Назар Семанів розповів у інтерв’ю журналістці Фіртки.
Ще до повномасштабного вторгнення Назар Семанів мав невелику майстерню та планував розвивати власну справу. Щоб придбати необхідне обладнання, поїхав на заробітки до Німеччини. Однак після початку великої війни повернувся в Україну.
Перший бойовий досвід чоловік отримав ще під час АТО у 2015–2016 роках. Тоді він служив в окремій роті снайперів на Луганщині.
«Я пішов захищати країну за покликом серця та душі. По совісті, насамперед. Навчався у військовому ліцеї, багато хлопців уже були в АТО, були й загиблі випускники.
Я був зразковим ліцеїстом, але через травму не зміг продовжити військову освіту, тому вступив на дизайнера», — поділився ветеран.
Під час повномасштабного вторгнення Назар Семанів служив у складі 72-ї окремої механізованої бригади імені Чорних Запорожців. Захищав Київщину, воював на Бахмутському та Вугледарському напрямках.
Одним із найсильніших спогадів для ветерана залишаються бої за село Мощун під Києвом, де українські військові стримували наступ російських окупантів на столицю.
«Ворог наступав на Київ. Була дуже мала дистанція — 15–20 метрів, ми бачили противника. На той момент у нас уже майже не залишилося боєкомплекту, але ми втримали позицію і дали відсіч», — згадав Назар Семанів.
Особливо тепло він говорить про свого побратима Вадима з позивним «Рішало», який служив пілотом FPV-дронів і загинув на війні.
«Коли його запитували, коли буде перемога, він відповідав: "Або в середу, або в жовтні". Такий у нього був гумор», — вказав ветеран.
Під час боїв за Бахмут Назар отримав поранення. Після лікування та реабілітації він повернувся до свого підрозділу.
За словами ветерана, закон дозволяв йому продовжити службу в тилу, однак він свідомо вирішив повернутися до побратимів.
«Я міг не повертатися. За статусом міг шукати тилову частину. Але в нас був хороший командир. У той момент, коли мене поранили, він прибіг нам на допомогу під час штурму.
Тому я відчував справедливість повернутися і продовжити службу разом із хлопцями», — сказав ветеран.
Назар Семанів переконаний, що війна назавжди змінює людину, а повернення до цивільного життя часто стає не менш складним випробуванням, ніж служба на фронті.
«Ніхто не повертається таким, яким був. Коли зіштовхуєшся з несправедливістю у буденному житті, виникає загострене відчуття справедливості. Це один із перших кроків до неадаптації.
Інколи хочеться навіть повернутися назад, бо там простіше розуміння того, де ворог. А в цивільному середовищі люди часто не розуміють, що ми пережили та бачили», — зазначив ветеран.
Більше читайте в матеріалі: «Війна не закінчується одразу після фронту»: ветеран Назар Семанів про службу, поранення, адаптацію та артмайстерню.
