(фото – як пишуть в таких випадках – ілюстративне)
Цьогоріч зима в Карпатах на позір нагадувала ті давні – зі снігами і морозами.
І от коли преш під гору, чи впоперек схилу по заметах, а вітер жбурляє снігом, як на зло, просто в лице, то мимоволі думаєш, а як же дітям йти в школу, а дорослим на роботу?
Не кажучи вже про те – як за таких умов хоронити померлих. При цій нагоді мені пригадується голівська історія про старого красноїльського пароха – отця Якимишина.
За радянських часів церква у Красноїллі була парафіяльною ще для кількох навколишніх сіл – Голов, Перехресного, Чорної Річки. І у тих часто віддалених закутках отцеві доводилося здійснювати своє служіння.
Одного разу серед лютої зими, коли парох був вже досить старенький, небіжчика треба було везти саньми десь аж з-під Скупової.
В сани були запряжені гарні цуґові коні, на сани поклали й прив’язали труну, а на неї посадили немолодого отця, бо так далеко йти ще й в таких погодних умовах він просто вже був не годен.
І от і процесія рушила. Фірман йшов збоку коло коней, тримаючи в руках ліци, за санами йшли мужчини з церковними хоругвами, а вже за ними родичі покійного та інші люди.
На досить стрімкому пагорбі з Дівка вниз на Річки сани почали тиснути на коней, відповідно навчені коні додали ходу. За ними й фірман пришвидшив крок, та й всі інші люди почали підтюпцем поспівати за саньми.
В якусь мить коні набрали такого розгону, що фірман кинув отцеві ліци зі словами: «Тепер, отче, най Вам Бог помагає, бо я вже нічим не поможу» - і сани погнали вниз.
Перелякані учасники процесії – одні з огляду на безпеку отця, інші переймаючись гідністю небіжчика – збігли в долину до дороги і побачили таку картину: коні опинившись на рівнім і, не відчуваючи руки господаря, зупинилися край шляху; труна з саней не впала, а лиш трохи похилилася; натомість священника не було видно.
Люди - одні бешкетно перезираючись, інші наполохано хрестячись – заціпеніли в очікуванні.
Аж тут старенький отець Якимишин вилазить з кущів, в снігу, з перекошеними окулярами і трохи схвильовано, але спокійно каже: «По-всєкому вже’м ховав, але такого щье’м не гостив».
