Фільм “Шлях до гір” у рамках Мандрівного фестивалю документального кіно про права людини Docudays UA громадська організація “Молода Просвіта” показала у чотирьох малих громадах – Вигоді, Нижньому Струтині, Яремчі, Богородчанах – та в Івано-Франківську.
Італійська режисерка Міколь Рубіні особисто приїхала на Прикарпаття, щоб відвідати кожен показ. Вона розповідає, ідея фільму виникла у 2014 році, після відвідування України, в пошуках будинку, де жив її дідусь.
«У мене була лише стара фотознимка і назва місцевості. І коли я побачила, що схожий будинок знаходиться за огорожою і територію охороняють, я вирішила зняти фільм, виходячи із ситуації, власне тому, що сама ситуація створює умови для більш цікавої драматургії. Ми почали зйомки після трьох років від тоді, як виникла ідея зняти фільм. І в середньому зйомки тривали півтора місяця – перший етап, і так само тривав другий етап», - розказує режисерка.
Піклуватися про своє коріння – це важливо для індивідуальної історії так само, як і для колективної.
«Відчувається велике бажання, яке зростало з Міколь ще з дитинства, знайти щось значиме, дуже цінне і дороге. Напевне, ще з тих років італійська дівчинка чітко усвідомила, хто вона є. Цей поклик серця привів її в наші краї, в нашу реальність. «Ми всі винні» - у фільмі зустріла таку фразу. Винні, кожен по-своєму. Хтось у причетності до винищення народу, хтось до переслідувань, а хтось до створення «гір» на шляху не тільки для Міколь, а й для себе, своєї громади. Кадри повної темряви та тиші – виявилися найжахливішими для мене», - ділиться враженнями організаторка показу від «Молодої Просвіти» у Богородчанах Тетяна Полюхович.
Італійка також розказала, як знайшла головних героїв.
«Петро розповів нам багато з того, що він пам'ятав, тож ми одразу знали, що він є важливою ланкою наративу. І ще ми хотіли знайти героя, якого б можна було протиставити Петрові, більш динамічного і, водночас, цікавого як персонажа для створення драматичного балансу», - каже Рубіні.
Втім, під час зйомок виникали і певні складнощі.
«Передусім, це культ авторитарності, досить примарний, і все ж. Хоча це не можна сказати про простих людей, які не мають прямого доступу до влади. Частіше з ними в нас утворювались дружні стосунки, з деким навіть, так би мовити, родинні», - сказала режисерка.
Документальне кіно покликане показати життя без прикрас, викликати роздуми. Так вважає і глядачка Зоряна Захарчишин.
«На мою думку, документальне кіно є найбільш щирим жанром кіно. Тут немає гриму, спецефектів, а показується правда і життя, якими вони є. Завдяки таким фільмам можна побачити красу життя, реальну життєву ситуацію і збагнути, чи ти йдеш у правильному напрямку, чи повернув не туди», - каже дівчина.
Авторка фільму та її асистент під час зйомок Андрій Воронов подякували глядачам та організаторам за теплу атмосферу і покази у громадах. Люди були зворушені та задавали дуже багато питань. Для них це нагода, надихнувшись фільмом, почати цікавитись корінням власної родини.
«Надзвичайно важливо для мене бути тут і презентувати фільм. Особливо в такий спосіб мандрівних показів по невеликих громадах, поблизу місцевості, де знімалося кіно. То ж я вдячна за таку можливість», - каже Міколь Рубіні.
