Кожна будова починається з котловану. Буває, разом із землею екскаватор піднімає людські кістки. Тоді у кращому разі кличуть археологів, а в гіршому — тихо закопують і працюють далі. Чи багато у Франківську будинків на кістках? Трохи є.
Католицький цвинтар Станиславова
У 1999 році робили реконструкцію майдану Шептицького із відбудовою барокової дзвіниці. Під час риття котловану, на глибині 2 м, виявили залишки людських поховань. Археолог Марія Вуянко почала вивчати знахідки. На 10 м траншейної стінки було виявлено 11 поховань. Усе вказувало на те, що знайшли старий цвинтар, який тягнувся від дзвіниці уздовж західної стіни Художнього музею.
При будівництві дому на вул. Мельничука також знайшли людські поховання
Історичні дослідження це підтвердили. У XVII столітті у Станиславові жили чотири етнічні спільноти — поляки, українці, вірмени, євреї. Кожна громада мала свій цвинтар, який (крім єврейського) розміщувався біля конфесійного храму. Першим спорудили дерев’яний римо-католицький костел і саме перед ним ховали поляків. Коли ж у 1703 році звели мурований храм (тепер — Музей мистецтв Прикарпаття), то старий розібрали. Земля у середмісті була надзвичайно дорогою, тому не виключено, що цвинтар розширили за рахунок знесеної будівлі. У 1744 році побудували дзвіницю. Через брак вільної площі вона захопила найдавнішу ділянку цвинтаря.
Коли Галичину зайняли австрійці, то вони з санітарних міркувань позакривали всі некрополі у центрі міста та заснували новий християнський цвинтар на околиці. Це сталося в 1782 році.
Біля синагоги
У моєму архіві є газетна вирізка 17 липня 1992 року. Там йдеться про те, що будівельники рили котлован на вулиці Мельничука та знайшли череп, кістки, рештки домовини. Сьогодні там стоїть триповерхівка.
Через вісім років, коли будували торговий центр на вулиці Страчених, також відкопали труну з кістками. Археологи з’ясували, що все це — залишки одного цвинтаря, який тягнувся на 50 м між цими вулицями.
У 1669 році Андрій Потоцький виділив руській (українській) громаді Станиславова ділянку під парафіяльну церкву. Наступного року українці побудували дерев’яний храм Воскресіння, що був на місці сучасної синагоги. Поруч — невеличкий цвинтар. Його закрили австрійці, церква завалилася у 1815 році, ділянка довго стояла незабудованою, аж поки євреї не звели там поступову синагогу. Цікаво, що тодішні газети писали про знайдення закладного каменя української церкви та великої кількості людських кісток під час риття котловану.
Неподалік стояв вірменський костел, який також мав свій цвинтар. Не виключено, що він межував з українським.
За межами мурів
У середмісті жили найбагатші городяни. Простіші мешкали в передмістях, яких було два — Галицьке й Тисменицьке. Останнє тягнулося вздовж сучасної вулиці Незалежності та мало кілька дерев’яних храмів.
Колись тут була церква святої Варвари. І цвинтар
Католики молились у костелі святого Йосипа, що стояв на місці нинішнього Укрексімбанку. Там же був цвинтар. На початку ХІХ століття у костел влучила блискавка, й він згорів. Пізніше ділянку забудували, але власникам споруд з того часу, м’яко кажучи, не дуже щастить.
Зовсім недалеко стояла українська церква. Одні джерела називають її храмом Успіння Пресвятої Богородиці, інші — церквою святої Варвари. Краєзнавець Михайло Головатий вважає правильними обидві назви. Просто в церкві Успіння була каплиця з популярною іконою святої Варвари, тому храм отримав відповідну народну назву. Містилась та церква в районі будинку на Січових стрільців, 44б (тепер — господарська споруда біля музичної школи). У міжвоєнний період там був філіал Сестер Служебниць. Марія Вуянко у книжці «Археологія середньовічного Івано-Франківська (Станиславова)» наводить спогади колишніх монахинь: «При побудові цього дому тяжко ми працювали, носячи цеглу, воду, копаючи землю та осушуючи, бо це був цвинтар з багнами».
Про що розповів архітектор Мюльн?
Історик Алоїз Шарловський у праці «Станиславів та Станиславівський повіт…», що побачила світ у далекому 1887 році, пише: «Невідомо місце, де стояла та церква. Найправдоподібніше — там, де знаходиться новозбудований дім п. Вежейського та маєток п. Сєраковського при вулиці Заболотівській. Доказом того могла слугувати наступна річ: піднесення місця, кістки людські, виявлені під час будівництва фундаментів, і традиція усна про знаходження церкви в тій стороні. Чув від Мюльна, архітектора міського, що в тім місці, де кістки знайдено, цілий шар землі дуже відрізнявся, що може походити від численних перегнилих трунв».
Це про українську церкву села Заболоття, на землях якого закладено Станиславів. Називалась вона Введення й була збудована ще на початку XVII століття. Пізніше село з’єдналося з містом і стало Заболотівським передмістям. Краєзнавець Михайло Головатий визначив, де стояв дім того п. Вежейського. Сьогодні тут будинок на Грушевського, 40, де на першому поверсі розташований магазин мінеральних добрив. А колись був сільський цвинтар.
Єврейський слід
То була найбільша громада старого Станиславова. Андрій Потоцький виділив їм під кладовище територію при Тисменицькій дорозі. Кілька поколінь корінних мешканців міста знайшли притулок на старому окопиську. Після німецької окупації ховати вже не було кого, і цвинтар стояв закинутий. У 1963 році там побудували кінотеатр «Космос». Відтоді плити з єврейського цвинтаря можна побачити у різних місцях Івано-Франківська. З них робили фундамент пам’ятника чекістам на Валах, бордюри на вулиці Короля Данила, у скверику за «Космосом» досі інколи трапляються їхні залишки.
У 1942 році на цьому місці німці розстріляли 1000 єврейських заручників
Ще одне масове єврейське поховання знаходиться під дорогою, яка з’єднує вулиці Бельведерську і вже згадану Короля Данила. Поруч стоїть цілий квартал новобудов. Під час німецької окупації ця місцевість називалася площа Вандлера. Влітку 1942 року за напад на українського поліцая фашисти стратили тут 1000 єврейських заручників. Очевидець тих подій Юліаш Фоєрман у своєму щоденнику описує стандартно страшну процедуру: євреїв роздягали наголо, вони лягали в яму, їх розстрілювали. Екзекуція тривала чотири години. Потім зверху висипали дві підводи негашеного вапна й закидали землею.
Холера під мостом
На початку 1970-х років на вулиці Радянській (Незалежності) почали будувати новий залізничний міст. Під час земляних робіт відкопали величезну кількість людських скелетів. Будівельники викликали міліцію, лікарів, археологів. Коли науковці прибули на місце, з ними ледь не стався нервовий напад. Виявляється, екскаватор розкопав рештки холерного цвинтаря 1831 року. Тоді ця місцевість вважалася околицею Станиславова, і померлих від страшної хвороби ховали якнайдалі від міста.
Ця історія могла закінчитись епідемією. Але за довгі роки в землі холерні бацили загинули. Все обійшлося.
Урізаний некрополь
Цвинтар за сучасним готелем «Надія» заснували ще австрійці. Тут ховали представників усіх християнських конфесій, як то українців, поляків, вірмен, німців. На початку 1980-х некрополь знищили, зробили сквер. Його межі позначили чорним залізним парканом. Але старожили стверджують, що колись цвинтар був значно більшим. Наприклад у 1970‑х роках від нього «відтяпали» значний шмат задля розширення нинішньої вулиці Бандери. Фактично вся ліва смуга дороги проходить по старих могилах.
Із протилежного боку цвинтар майже впритул доходив до корпусів заводу «Промприлад». Тепер тут проклали вулицю Мельника. Уздовж неї тягнуться павільйони квіткового ринку. Під ними — поховання угорських солдат часів Другої світової. Але військові цвинтарі — окрема тема.
Під квітковим ринком покояться угорські солдати.
Іван БОНДАРЕВ,
