У Верховній Раді зареєстрували проект Закону України «Про ратифікацію Протоколу про стале управління лісами до Рамкової конвенції про охорону та сталий розвиток Карпат», ініційований Кабінетом Міністрів України.
Сам Протокол від імені уряду підписали ще у травні 2011 року, тепер дійшла черга до ратифікації. Як сказано в Пояснювальній записці до проекту закону, «протокол є складовою частиною Карпатської конвенції, а його ратифікація є послідовним кроком щодо впровадження положень Карпатської конвенції та викликана необхідністю консолідації зусиль, спрямованих на стале управління лісами».
Газета «День» неодноразово приділяла увагу проблемі збереженню лісів Карпат, зокрема, їхнього природного потенціалу, запровадження «зелених коридорів» для червонокнижних тварин, недопустимості будівництва на карпатських річках малих ГЕС тощо. Формально в документі йде мова про те, що ратифікація захистить одну з найпривабливіших територій України від бізнесових інтересів, від свавілля місцевої влади, він знищення флори та фауни. Так, в законопроекті, який подав Микола Азаров, йдеться, що «імплементація положень Протоколу у законодавче поле України сприятиме посиленню соціальних, екологічних та економічних функцій лісів, успішному соціально-економічному розвитку Карпатського регіону. Також автори законопроекту вважають, що ратифікація Протоколу сприятиме інтеграції законодавства України у європейське правове поле, а також «засвідчить позицію держави щодо підтримки нею необхідності вживання на міжнародному рівні скоординованих заходів задля сталого управління лісами». Екологи ж ставлять під сумнів обіцянки влади, і кажуть, що «з ратифікаціями у нас — катастрофа», тому що крім них нам потрібне національне законодавство, яке в деталізувало статті міжнародного документу.
КОМЕНТАР
Олексій ВАСИЛЮК, заступник голови Національного екологічного центру України:
— Часто буває, що дата підписання документа і його ратифікація в часі — різні, як це є з Карпатською конвенцію, але є гірший момент: у нас майже всі природоохоронні конвенції не мають відповідних підзаконних актів. Наприклад, Бернська конвенція 1979 року — давня конвенція про охорону диких видів флори і фауни, навколо якої «крутяться» всі інші природоохоронні документи і яку підписала Україна, — досі не має нормальних підзаконних актів. Наприклад, написано, що не можна розлякувати тварин в сезон розмноження. Є конкретна ст.6, в якій про це говориться. А де в наших законах написано про відповідальність за порушення цієї статті? Виходять, що в сезон розмноження птахів і звірів в наших лісах всюди можна побачити автомобілі, людей, які відпочивають — лунає музика, влаштовують фестивалі, феєрверки, а це розлякує тварин. Кожен такий факт порушує Бернську конвенцію, але в нас нікого за це не можна притягнути до відповідальності — немає жодного національного закону, який би деталізував відповідальність. Інший варіант: остання природоохоронна конвенція, яку Україна підписувала за часів Ющенка — Європейська ландшафтна конвенція у 2005 році. У Верховну Раду було внесено «Закон про ландшафти»: я був в числі людей, яким дозволили зробити його нову редакцію. Ми його переписали, потім подали до Верховної Ради, де його максимально урізали, і, нарешті, — проголосували. Але Янукович його заветував — навіть в «беззубому» варіанті, який залишився після редакції Верховної Ради. Тобто нині Україна є стороною цієї Конвенції, але національного закону про ратифікацію немає, і жодної відповідальності за руйнування ландшафтів не передбачено.
Сьогодні ми маємо близько ста ратифікованих природоохоронних конвенцій та міжнародних угод в галузі охорони дикої природи, але майже всі вони залишаються «беззубими». Фізично від їхнього прийняття у нас нічого не зміниться. Якщо говорити про Карпатську конвенцію, то з того часу, коли ми її підписали, досі немає ніякого публічного звіту про виконання її Україною. Я не знаю жодного кроку України в цьому напрямку.
