Ростислав Держипільський — український режисер, актор і театральний діяч, директор Івано-Франківського національного академічного драматичного театру.
В інтерв'ю журналістці Фіртки Ростислав Держипільський поділився спогадами з дитинства та розповів про місця, які стали визначальними у його житті.
Ростислав Держипільський народився в Косові, однак, за його словами, життя часто змінювалося — до шести років він жив у рідному місті, а згодом разом із батьками переїжджав: мешкав у Чернівцях, на Закарпатті, а потім знову повернувся до Косова.
«Я навчався у п’яти чи шести школах. Це не найкраща історія для дитини — постійно бути новеньким, доводити в новому колективі, що ти найкращий», — розповідає режисер.
Директор драмтеатру додає, що завжди добре вчився, був відмінником і має золоту медаль:
«Мабуть, саме це мене загартувало — завжди знати, що треба боротися і доводити свої здібності, що успіх — це праця».
Косів Держипільський називає своїм місцем сили: туди приїжджав на канікули чи у вільний час — до річки, лісу, гір.
«Саме це дало мені напрямок на все життя. Моя баба і дід — справжні гуцули з села Снідавка, з її унікальною гуцульською філософією», — ділиться театральний діяч.
Держипільський переконаний, що саме в перші п’ять-шість років формується основа особистості, і цю основу йому дали бабуся з дідусем:
«Тато в мене зі Львівщини, але філософія, яку не прочитаєш у книжках, а яка передається через розповіді і життя, — це саме гуцульська. Косів — це те, що я ввібрав у себе найглибше».
Керівник театру ділиться, що часто співчуває людям, які ніколи не мали сільського досвіду:
«Ніколи не бачили город, котенят, курчат із квочкою, не знали, що таке гратися з козенятами, не відчували своїх домашніх черешень, малини, смородини, своєї землі. Це — те, що формує людину».
Держипільський згадує дідуся, який виготовляв боднарку, та бабусю, яка ткала ліжники. Атмосферу Косова та його базару називає джерелом сили на все життя:
«Зранку встати, піти на річку, в ліс по гриби — це дає сили на все життя».
Зараз він часто повертається думками до села Снідавка, звідки бабуся й дідусь переїхали до Косова. Там залишилася родинна земля.
«Коли я потрапив туди в більш свідомому віці, не міг повірити, що це моя земля, що тут жили мої прадіди й прабаба, що це був мій ліс і потоки. Це зовсім інші почуття, ніж у Косові», — зізнається Ростислав Держипільський.
І додає:
«Тепер я іноді не знаю, чи я з Косова, чи зі Снідавки — коли треба, кажу, що з Косова, а коли треба — що зі Львівщини».
Більше читайте у матеріалі: «Театр — це катарсис для тих, хто не готовий йти до психолога», — Ростислав Держипільський про мистецтво, що лікує під час війни.
Підписуйтесь на канал Фіртки в Telegram, читайте нас у Facebook, дивіться на YouTubе. Цікаві та актуальні новини з першоджерел!
Читайте також:
