Військовий лікар, доцент кафедри дитячої хірургії Івано-Франківського національного медичного університету Михайло Глагович розповів про своє перебування в АТО.
З перших днів війни Михайло Глагович був волонтером в обласній спілці ветеранів Афганістану. Тоді, за словами лікаря, була жахлива ситуація з медичною допомогою, тож кожен медик на передовій був на вагу золота. Так, у Щасті він познайомився з двома хлопцями-медиками, які працювали на Луганському напрямку доки не було госпіталів.
«Ми тоді вирішили, що потрібно допомагати, — пригадує Михайло Глагович. — Я спочатку потрапив на Яворівський полігон, бо я не вчився на військовій кафедрі. Там був інструктором-сапером, підготував два взводи по 30 людей».
Пізніше Михайло Глагович попри різні труднощі таки потрапив до складу 66 мобільного госпіталю. А коли вже був в зоні АТО в травні 2015 року, зустрів друзів медиків з нашої області. З ними проводив багато оперативних втручань. Часто треба було відновлювати кровопостачання хлопцям, і це дозволяло зберегти їм кінцівки.
«Команда була хороша, — каже лікар. — До цих подій, якщо б не побачив на свої очі, то думав б, що з такими пораненнями не живуть».
«Найбільша кількість поранень, з якими доводилось працювати — це вибухово-осколкові поранення всіх частин тіла, — продовжує Михайло Глагович. — Дуже часто ворог використовував важку артилерію, і українські військові отримували важкі та численні поранення. Часом було по 30-50 поранених за день, для яких не було навіть місця, де надавати допомогу, але ми використовували навіть найменші можливості».
Найважчими для медиків було працювати з пораненнями органів грудної клітки, особливо осколковими. Важкі поранення були від куль снайперів, пошкодження хребта, органів і м’язів. Тяжкими також були випадки черепно-мозкових пошкоджень.
«Працюючи ми намагались якнайшвидше надавати допомогу всім, щоб врятувати якомога більше людей, — говорить Михайло Глагович. — Вдалося врятувати багато людей, у яких, здавалося б, було мало шансів на виживання».
