Станом на початок 2023 року понад 11 тисяч мешканців Івано-Франківської громади боронять Україну від російських загарбників у складі ЗСУ.
З журналісткою Фіртки своєю історією поділився 42-річний Роман Примич, військовослужбовець з Івано-Франківська, який отримав поранення на фронті.
До 24 лютого 2022 року чоловік ніяким чином не був пов'язаний з військовою справою. Ба більше, навіть не служив в армії.
На захист країни чоловік добровільно став 27 лютого 2022 року.
"Сумно, звісно, що я так швидко вибув зі строю. Я вважаю, що тільки почав вчитися правильно воювати. Тоді ми тільки почали розуміти, як і що правильно робити, а що взагалі не варто.
Ми з побратимами потужно давали відсіч, але я, на жаль, через поранення вибув з такого своєрідного марафону. З цього приводу мені дуже образливо.
Я отримав поранення 22 серпня 2022 року. Дуже добре пам’ятаю той день — понеділок, приблизно 13:00 година. Мені потрібно було запам’ятати час, адже це потрібно знати, коли накладаєш турнікет.
Потім мене евакуювали у Краматорськ. Там мені надали першу допомогу і навіть складали ногу, бо вона була зовсім розтрощена: стопа була відділена від гомілки. Але її склали.
Я потрапив у Дніпро, а звідти вже — в Івано-Франківськ", — зазначає Роман Примич.
З листопада 2022 року чоловік перебуває на лікуванні в Івано-Франківській обласній клінічній лікарні.
"Моя першочергова задача — навчитися ходити й головне — правильно ходити.
Хочу завершити цей довгий курс лікування, подякувати цій лікарні та людям, які тут працюють. Їм зараз тут дуже складно: постійні операції, надмірне навантаження і часто навіть робота без вихідних.
Медичні каталки щодня тільки в операційну — з операційної, і так по колу. Більшість пацієнтів — це, звісно ж, військові. Лікарі-реабілітологи також постійно з нами й скеровують у потрібні напрямки. Мені в Івано-Франківську дуже пощастило з лікарями. Вони фахівці від Бога.
За свій час перебування тут я навіть познайомився з Остапом Грищуком, головним лікарем обласної лікарні. Ми, військові, тоді сиділи в парку, дихали свіжим повітрям, він проходив повз, підійшов і розпитував у нас, як здоров’я, чи нам комфортно, чи є якісь потреби.
Так було неодноразово. Нам є з чим порівняти, бо лікувалися не лише тут, але жодного разу нам стільки уваги не приділяли. Це дуже тішить, ми вдячні за це", — каже боєць.
І продовжує, протягом лікування жодних нарікань не має.
"Ми не маємо на що нарікати. Я попередньо був у інших госпіталях — і це не до порівняння. Бували такі палати, які, напевно, застрягли ще в 70-х роках. Сам інтер’єр заводив у депресію, про яке лікування могла іти мова? Враження були негативні.
І це не тільки моя така думка, хлопці теж розповідали про свій досвід попереднього лікування, у багатьох схожі історії.
Якийсь час вже тут у мене навіть були ситуації, що я виходив на вулицю і потім підсвідомо казав, що іду додому. Під домом мав на увазі палату, в якій лежав. Але від цього треба відвикати і їхати до справжнього дому", — додає чоловік.
Більше читайте у матеріалі.
Підписуйтесь на канал Фіртки в Telegram, читайте нас у Facebook, дивіться на YouTubе. Цікаві та актуальні новини з першоджерел!
Читайте також:
«Вижив — винний»: що таке синдром вцілілого та як не картати себе за те, що ти у безпеці
