Сиджу на фантастичному фестивалі. Перший Міжнародний Фестиваль метареалістичної літератури "Карпатська Мантикора-2011". Взагалі то, тут не кажуть «фестиваль», кажуть чомусь «конвент»...
Навколо гори, гори. Гуцульщина. Дзеленчать дзвіночки на коров’ячих шиях. Поважний письменник і культуролог з Москви малює на дошці мантикору. Фантастичну якусь істоту, яка буцім то жила у Карпатах в часи незапам’ятні.
Мантикора в нього виходить схожою на шматок ковбаси з хвостом, крильцями і цицьками. «Хижа тварюка, - коментує свій малюнок москвич. - Коли голодна, то сама себе жере». Інші поважні письменники йому підказують, що ще треба домалювати до «ковбаси». Всім весело. Фантасти – веселі люди.
Фантастика, як тепер розумію, буває різною. Колись, у дитинстві, читав «Вовкодава» Марії Семенової. Подобалось. Вовкодав мочив різних уродів. Був за справедливість.
Потім настав момент, коли придумані світи перестали хвилювати уяву. Реальний світ виявився яскравішим. Але останнім часом став її читати і перечитувати. Фантастику тобто. Стругацьких, Шеклі, Азімова, Бердника.
Якби свого часу люди більше прислухалися до фантастів, світ був би інакшим. Не таким заскоченим, як тепер. Але люди прислухаються до байкарів. Особливо політичних. А фантастика стала чимось на штиб релігії для тих освічених «ботаніків», кому незручно у церкві. Принаймні так стверджує видавець Глєб Гусаков, що також пише фантастику під псевдонімом «Вєров». Написав дев’ять романів. Я не дуже вірю в те, що між фантастикою і релігією можна поставити знак рівняння, але не буду сперечатися з Вєровим, автором фантастичним романів. Йому видніше.
Слухаю інших. Метрів, відомих письменників. Ладиженського, Громова, Галіну. Виявляється існує невідомий мені світ. Називається «фендом». Там тусують фантасти і фани (симпатики, фанатики) фантастів. Їх там сотні тисяч, мільйони. У них свої табелі рангів. Свої ідоли і своє, відмінне від традиційно-шкільного, мислення літератури. Вони знають, що і на якій сторінці написав Олді у «Шляху меча», а що Пєхов у «Шукачах вітру». Вони відрізняють ельфів Перумова від ельфів Толкіна (певно, за незнаними мені «ельфометричними ознаками»). І, взагалі, знають безліч такого, про що не знаємо ми, немешканці фендома.
«Жерці» їхнього світу цього разу зібралися в наших горах. На фестиваль (чи то конвент?) «Карпатська Мантикора». Приїхали в гості до наших фантастів – до Єшкілєва, Щерби, Деркачової.
Наші, у свою чергу, постаралися. Прийняли колег по першому розряду. Готель «Коруна». Напівлюксові і люксові номери. Екскурсії і сауна. Банош з бринзою, форель і білі гриби під добру горілку. Подейкують, що спонсором виступила фірма «Декра». Та сама, що вже багато років спонсорує фестивалі ковалів в Івано-Франківську. Принаймні, координатором проекту альманаху фантастики «Мантикора», презентованого на фестивалі, зазначено власника «Декри» Віктора Вінтоняка. Згадується і Культурологічна Фундація «Цинамоновий Хрущ».
Список гостей «Карпатської Мантикори» достаньо поважний. Особливо, якщо згадати, що фестиваль проводять уперше. У прес-релізі вказані Олексій Пєхов, Генрі Лайон Олді, Марія Галіна, Ярослав Вєров, Андрій Щербак-Жуков, Олена Бичкова, Михайло Бойко, Наталія Турчанінова, Ігор Сід (це той, що малював ковбасоподібну мантикору), Катерина Дайс, Аркадій Штепель, Скай, Іраклій Вахтангішвілі.
Відкрив фестиваль голова Івано-Франківської обласної організації Спілки письменників України Євген Баран. Відкриття фестивалю відбулося на «Лейбовій горі» під фантастичні пейзажі Карпат. Знаючи, що Баран фантастики не пише, поцікавився в Деркачової, чому він тут. Пані Ольга люб’язно пояснила, що він є офіційним представником місцевої письменницької громади. І що, насправді, фантастику Баран таки пише. Отакої.
Ще на фестивалі презентували новий часопис – називається (ну, зрозуміло) «альманах фантастики «Мантикора». Товстий такий, чотириста сторінок. Виданий розкішно, на глянцевому папері. Все – виключно українською мовою (до речі, вперше в Україні, де у фантастиці традиційно царює російська). Окрім художніх творів є критика і літературні огляди. В альманасі домінує (ну, зрозуміло) Єшкілєв. Майже половину обсягу часопису займає його новий роман «Тінь попередника». Зазначено, що це скорочений варіант. Можна собі уявити, яким за обсягом буде повний. Роман про космічне майбутнє людства. В ньому усі прибамбаси, знайомі по «Зоряним війнам» - галактичний імператор, ненажерливі чудиська і загадкові планети. Можна читати у поїзді.
Ще в часописі вміщено оповідання переможців конкурсу «Золота Мантикора». Перше місце зайняв худенький хлопець на прізвище Венгловський. Йому урочисто вручили відзнаку першої премії – «Велику Залізну мантикору». Направду велику. Величезну. Вагою десь кілограмів шість. З бронзи і мармуру штукенція. Переможець ледве її втримав.
Ще дві дівчини отримали маленьких «мантикор». Було видно, що дівчата дуже щасливі. Ще б пак! Отримати нагороди у присутності таких знаменитостей, як Олді, Галіна і Пєхов! А організатори заявили, що супер-пупер приз – «Золоту Мантикору» нікому не дали. За їх твердженням, не було такого твору, який би вразив журі, від якого журі дістало би «колективний оргазм». Не було і крапка. Будемо сподіватися, що колись напишуть щось таке. Єдине питання – скільки ж важитиме ота «золота» статуетка? Й чи зможе лауреат її відірвати від столу?
Я встигнув прочитати кілька оповідань з того конкурсу. Нічо’ так, цікаві. Відчувається вплив метрів, але все одно непогано. Добре, що україномовні фантасти тепер матимуть друкований майданчик для презентації своїх творів. Організатори обіцяють також, що робитимуть сайт «Мантикора». Також добре.
Один із днів фестивалю (п’ятницю, 22 липня) фантасти присвятили питанню чи заглядає до їхнього фендому сяка-така метафізика. З цього приводу зробили вісім доповідей. Я не все з того зрозумів, але, здається, дійшли висновку, що метафізика фантастиці не потрібна, бо сама теперішня фізика стала чимось на кшталт метафізики. Що в сучасній фізиці пощезало все зрозуміле і впевнене. Залишилась тільки якась темна енергія, про яку ніхто нічого не знає. Порішивши з тим, фантасти пішли на банкет. Де все було реальним. І світлим, як миска з баношем і бринзою.
Тому що в Карпатах усе добре закінчується баношем і бринзою. Тобто, чистісіньким позитивом.
