Мине кілька днів, Сонце залишить сузір’я Скорпіона й перейде до Стрільця. В цей час розхитаність умів досягає максимуму. Навіть в мудрих людей починає шурхотіти шифер, а різноманітні пошуки лайна на сметані набувають чи не апокаліптичних масштабів. Астрологи давніх часів застерігали від прикладання розумових зусиль під Антаресом та іншими зірками хвоста Скорпіона. Бо з цих зусиль можуть народитись або пусті пророцтва або ж демонічні виверти поточної мозкової продукції.
Навіть побіжний огляд популярних сайтів підтверджує слушність цих застережень. Один знаний чоловік раптом заявляє, що відважно обкурені завсідники київських трактирів рік тому розпочали не що небудь (й навіть не революцію), а цілу третю світову війну, інший мислитель ставить перед вітчизняними інтелектуалами завдання не більше й не менше як негайно, без відриву від пляшки, «виробити нову українську культуру», третій у недоречно напруженому стилі тов.Проханова розмірковує про галактичне значення українських подій останніх місяців та планетарні наслідки проходження до парламенту кількох клоунів.
Отже бачимо неабияке затемнення зазвичай світлих та продуктивних інтелектів. Й це, на жаль, лише вершина безугавно вібруючого айсбергу. Люди сидять по кав’ярнях і кухнях, теревенять про глобальну політику й крізь сигаретний дим вдивляються у майбутнє, намагаючись побачити там щось більше за черговий розлад шлунку від надмірного вживання вимочених у консервантах курячих крилець.
Це, зрозуміло, ніяка не новина, що в нас кількість диванних стратегів, вождів, гетьманів та бонапартів на порядок перевищує кількість людей здатних донести обгортку від снікерсу до смітника, але такої розумової епідемії вже давно не спостерігалось. Просто якась «вумствєнна Ебола» шниряє серед мирних парафіян. І еболить їх нє па дєцкі.
Насправді ми перебуваємо у такому потоці подій, де передбачити майбутнє важко навіть людям, що полисіли над футурологічними схемами. Ми вступили на те знамените «поле розгорнутої стохастичності», де чахлі тенденції формуються і згасають одночасно з випадковими перверсіями. Всі проекти, розпочаті на такому полі, приречені на руйнування. Всі ідеї виявляться порожніми. Всі щойно надуті авторитети невдовзі здуються найнеприємнішим способом. В такий час не треба братись за інструменти. В такий час краще молитись, кохати дівчат та відвідувати екзотичні країни.
Це стосується й політики. Не конче бути ясновидцем, щоби зрозуміти, що всі нині змантачені політичні конструкції, включно зі свіжо обраною Верховною Радою, парламентською коаліцією та рештою модних серед глядачів зомбоящика фішок є чисто ситуативними й розвіються при першому подиху історії. Що всі теперішні виграші, програші та репутації є фейковими за самою своєю суттю. Й лише необхідність щомісячних виплат за кредити залишиться незмінною основою буття «маленьких українців».
Диванні бонапарти можуть розслабитись. Невдовзі світ зміниться. Тому що «поле стохастичності» довге, як пісня про Довбуша, а швидкість хаотизації глобальної дуги від Мінська до Пешавару зростає щотижня. Принагідно усі аналітичні агенції – всі ці «страффорди» та «мудізи» - раптом (десь так з першої декади листопада) перейшли на глибоко метафоричну мову їжачків у тумані. На прямі питання інвесторів високооплачувані експертні середовища задумливо відповідають, що «все може бути, тому що може бути все». Й це не від добрих передчуттів. Передчуття якраз найпаскудніші.
Від набору чисел «2015» прогнозистів починає ковбасити, а від «2016» їх трясе, як мезозойські драглі після падіння астероїду. Тут доречніше не нову культуру вичакловувати, а рити схрони у Чорному лісі.
Зрозуміло, що в суспільстві це розуміють далеко не всі. Багато хто сповнений оптимізму. Особливо серед того молодіжного (й не дуже) прошарку, котрий живе на гроші, прислані батьками з Іспанії та Італії. Адже поки що все у них в шоколаді. Й прислані мамою-татом-вуйком 500 євро це вже не шість, а цілих десять тисяч гривень. Які можна культурно проср…ти в нічному клубі й принагідно потеревенити про вільний в’їзд до Шенгенського раю. Але «нєдолга музика іграла, нєдолга фраєр танцевал». Розслаблятись не рекомендується навіть тим, хто однією ногою вже в ЄС.
Яку то кажуть фінансисти: волатильність на ринках зростає. На усіх ринках. Без винятку. «Дожити б до березня…», - сумно зітхає мій співрозмовник.
«А що буде в березні?» - цікавлюсь я.
«Шо буде, шо буде… Звіздець буде», - ще сумніше пророкує співрозмовник. Відтак додає:
«Але хоч щось проясниться».
В цьому уся сутність моменту – невідомість страшніша за гармати. Від невідомості опускаються руки і густішає депресія. Від невідомості хочеться втікати в ясність. Навіть, якщо та ясність не з приємних.
А минуле вчить нас: хто хоче ясності, той її отримає. Можливо у варіанті «кулі в лоб», а можливо у вигляді чисел з банківського рахунку. Однозначно, як каже девальвований Жирик.
І остаточно.
Володимир Єшкілєв
