У часи війни важливо вшанувати померлих, оплакати їх та зберегти у пам'яті.
Журналістка Фіртки поспілкувалась з психологинею Оленою Коструб про те, як упоратися з втратою близької людини, як підтримати того, хто переживає втрату та чого робити не потрібно.
"Проживання горя залежить від того, як саме загинула людина: у ході бойових дій, на окупованій території, від бомбардування чи через тортури… А, може, зникла безвісти.
Також важливим фактором є те, чи бачили родичі тіло загиблого, чи провели ритуал прощання.
Найскладніший випадок — це зниклі безвісти. Адже, якщо є зафіксований факт смерті, то процес сумування проходить через визначені стадії: заперечення, гнів, торг, депресія та прийняття", — пояснює фахівчиня.
Довідково: існує теорія п’яти стадій проживання горя, класифікацію яких розробила психологиня Елізабет Кюблер-Росс.
Згідно з дослідженням психологині, перша стадія проживання горя — заперечення. Тобто, людина дізнається про смерть близького — й відчуває шок та не вірить в те, що трапилось.
Наступний спосіб психіки захиститись — гнів. Людина злиться й обурюється, бо не може щось змінити. Вона може гніватись на будь-кого: на інших людей, на Бога, на померлого. Третя стадія — компроміс. Людина намагається домовитись зі світом, аби змінити невідворотність смерті.
Четверта — депресія. Розуміння того, що людини вже немає, а разом з нею зник і сенс життя. П’ята стадія — прийняття. Вона передбачає відновлення й пошук способів, як жити далі.
Зазначимо, що психологи виділяють індивідуальний підхід до переживання втрати — і ці стадії можуть бути в різній послідовності.
Крім того, потрібно враховувати, що хтось одну зі стадій проживає довше, а дехто — швидше. Буває й так, що людина повертається до тієї стадії, яку вже начебто пройшла.
Психологиня Олена Коструб додає, під час мирних часів проходження цих стадій може тривати від одного до трьох років.
Для їх регулювання та певного полегшення існують культурні ритуали: ритуал поховання, молебні, поминки, співчуття близьких, сусідів та знайомих, носіння чорних елементів одягу тощо.
"Під час війни, на жаль, неможливо повною мірою пройти ці процеси й вони відкладаються на потім. Це сприяє «застряганню» на якійсь із фаз горювання.
Доволі часто на фазі заперечення — людина або поводиться так, ніби нічого не сталося, або вважає, що загиблий все ще тут, з нею. Під час цієї фази зазвичай немає сліз.
У такому випадку — покращення можливе, якщо ви сприяєте усвідомленню факту втрати. У разі успіху, людина зможе плакати, адже сльози полегшують біль втрати. Вони запускають процес прощання та відпускання померлого.
Щоб трансформувати вже порушений зв’язок у спогади, важливі ритуали пам'яті про минуле. І важливо розділяти ці процеси з іншими людьми — родичами та знайомими з померлим. Тоді наступні фази пройдуть без застрягання", — каже спеціалістка.
За словами психологині, найскладнішою фазою є депресія, коли людина намагається знайти новий спосіб і сенс життя без близької людини.
"Тут може допомогти «взаємодія з духовним». Для кожної людини це свій дотик до вічності: комусь допомагає молитва та проповідь, комусь — жива музика чи філософія, комусь читання гарних книг чи перегляд хороших фільмів, а комусь — спілкування з природою.
І те, що завжди допомагає пережити горе — це присутність поряд люблячої або просто чуйної людини, занурення у роботу та створення планів на майбутнє. Навіть, якщо сьогодні майбутнє — це наступний день".
Психологиня каже, що не треба описувати обставини, краще обійтися без подробиць.
"Не варто агресивно поводитись та шукати винуватців смерті, навіть якщо вони очевидні. Дитина відзеркалює поведінку дорослого і схильна до того, щоб мимоволі фантазувати, почувши подробиці.
Тож, не треба будувати фундамент для надмірних емоцій та тривожності".
Підписуйтесь на канал Фіртки в Telegram, читайте нас у Facebook, дивіться на YouTubе. Цікаві та актуальні новини з першоджерел!
Читайте також:
Рідні на війні: як підтримати себе, дитину та тих, хто боронить Україну
«Вижив — винний»: що таке синдром вцілілого та як не картати себе за те, що ти у безпеці
