У ніч на 15 квітня виповнюється 105 років з дня, коли затонув найбільший на той час пасажирський лайнер "Титанік".
На борту було 2223 особи. 1334 пасажира і 899 членів екіпажу. У цій катастрофі загинули 1517 осіб. На той час це було як населення невеликого міста.
У своє перше й останнє трансатлантичне плавання "Титанік" вирушив 12 квітня о 12:15 з Квінстауна (Ірландія) до Нью-Йорку.
Капітаном лайнера був Едвард Джон Сміт, англійський мореплавець з величезним досвідом. "Капітан мільйонерів" – так його називали, адже довірили керування кораблем, квитки на який коштували дорого. Пасажири "першого класу" сплатили майже 1700 євро. Квитки класу "люкс" коштували 49 тис. євро. "Третій клас" придбали ті, хто міг собі дозволити віддати 170-450 євро.
14 квітня в день аварії було декілька повідомлень про лід і айсберги біля узбережжя Північної Америки. За два дні до цього надходили телеграми з попередженнями від інших кораблів, які бачили айсберги на своєму шляху. Через це капітан Сміт змінив курс "Титаніка", відхиливши його на 16 км південніше від запланованого маршруту. Ще одна важлива телеграма надійшла від німецького судна "Америка" о 13:45. Йшлося про два великі айсберги. Та вона не потрапила на капітанський місток. Радисти, які отримали повідомлення, почали ремонтувати передавач. Тож "Титанік" продовжував просуватися вперед на великій швидкості - 22,5 вузла (41,6 км/год).
Інженер, який будував "Титанік", після закінчення робіт на запитання репортерів, наскільки безпечний буде цей чудо-корабель, з іронічною зухвалістю відповів: "Тепер навіть Бог не зможе його потопити!".
Пасажирами "Титаніка" став справжній бомонд того часу - мільйонери, фінансові магнати, європейська знать. Найвідомішими були мільйонер Джон Джейкоб Астор IV, індустріальний магнат Бенджамін Ґуґенгайм, власник магазинів Ісідор Страус, Сер Козмо Даф-Ґордон та багато інших. Серед присутніх також була мільйонерка Марґарет (Моллі) Браун, яка здобула слави саме завдяки цій подорожі - вона врятувалася. За хоробрість та відчайдушність американська преса назве її пізніше "непотоплюваною Моллі". Головний менеджер компанії Брюс Ісмей також брав участь у рейсі. Хотів порівняти рівень сервісу та характеристики "Титаніка" з "Олімпіком", який пройшов випробування рік тому. Для цього запросили головного інженера, який будував корабель, - Томаса Ендрюса та інших фахівців.
"Титанік" наближався до узбережжя Північної Америки на великій швидкості. Команда приділяла більше уваги різкому зниженню температури та іншим щоденним клопотам, ніж заходам безпеки. Зокрема, не відбулося тренування екіпажів рятувальних човнів, передбаченого циркуляром компанії White Star Line. Натомість другий помічник капітана Чарльз Лайтоллер розпорядився вжити заходів, щоб запаси прісної води не замерзли.
Океан тієї ночі був надзвичайно тихим. Це було небезпечним: без вітру не було хвиль навколо айсбергу, які можна було б побачити здалеку. Матроси у "воронячому гнізді" - оглядовому майданчику на високій щоглі - не мали біноклів. У біганині забули забезпечити їх оптикою. Та навіть якби біноклі були, побачити айсберг у темряві безмісячної тихої ночі на великій відстані було майже неможливо.
О 23:40 один з матросів у "воронячому гнізді" - Фредерік Фліт - розгледів великий айсберг по курсу корабля. Фліт швидко вдарив у дзвін та повідомив на капітанський місток. Отримавши новину, шостий помічник капітана Джеймс Муді та старший офіцер терміново вжили заходів - машинному відділенню дали команду зупинити двигун і перевести обертання гвинтів у зворотному напрямку, штурвал повернули ліворуч до кінця. Але кораблеві не вистачило відстані для повного повороту, щоб оминути айсберг. Він пробив обшивку вздовж борту. Ушкодив сталеві пластини нижче ватерлінії. Трюм затопило. Хоча помічник капітана Мердок і позакривав автоматичні люки між відсіками, через пошкодження борту були затоплені шість відсіків. Перегородки сягали тільки палуби Е.
"1898-го, за 14 років до подій "Титаніка", вийшов роман Моргана Робертсона "Марнота" (Futility). У творі задовго навіть до ідеї спорудження "Титаніка" описана подорож іншого великого трансатлантичного судна "Титан", який називали "непотоплюваним". Він, як "Титанік", зіштовхнувся з айсбергом і потонув майже за таких самих обставин і з такою самою кількістю жертв, що й "Титанік".
Від незначного поштовху не прокинувся майже ніхто, окрім кількох пасажирів та капітана Сміта, котрий одразу наказав перевірити трюми. Новини були невтішними: трюм швидко наповнювався водою - перші шість відсіків виявилися пробитими. Чим більше води потрапляло в носову частину, тим глибше ніс корабля занурювався в океан. Перегородки водонепроникних відсіків не були суцільними - вода заповнювала перші перегородки і, досягнувши палуби Е, переливалася в інші. Інженер Томас Ендрюс після огляду судна доповів, що "Титанік" потоне через годину. Ухвалили рішення подати сигнал допомоги CQD іншим кораблям. Разом зі звичайним для британських судів кодом CQD радист Джек Філіпс почав передавати й інший сигнал допомоги SOS. Найближче судно "Карпатія" могло дістатися місця аварії тільки через 4 години. З огляду на це, капітан Сміт наказав почати евакуацію пасажирів і спустити рятувальні шлюпки на воду.
"Для розваги пасажирів на "Титаніку" було запрошено оркестр із 8 осіб під керівництвом Уолеса Хартлі: 7 англійців і 1 француза. Під час аварії, намагаючись вгамувати пристрасті і запобігти паніці, оркестр грав майже до кінця. Хартлі та музиканти загинули разом із пасажирами".
Після півночі пасажири переважно першого класу почали збиратися на палубі і розташовуватися в шлюпках. Команда корабля не була достатньо навчена цій процедурі. Багато шлюпок наповнювалися лише трохи більше, ніж на половину. Першу шлюпку, розраховану на 65 осіб, спущено із 27 пасажирами, переважно першого класу. Цей недогляд команди коштував життя близько 500 людям. Деякі офіцери пізніше пояснюватимуть це побоюваннями, що шлюпки могли не витримати навантаження під час спуску на воду. Одне з неписаних правил вимагало, щоб жінки і діти мали шанс на порятунок першими. Команда загалом дотримувалася цього, однак деякі чоловіки - особливо з "першого класу" - також потрапили до шлюпок. Серед них був і Брюс Ісмей, якому вдалося врятуватися разом із жінками та дітьми. Пасажири третього класу мали найменше шансів на порятунок, а пасажири чоловічої статі загалом ще менше. Серед загиблих був сам капітан Сміт, головний інженер Ендрюс; із 56 мільйонерів першого класу тільки декільком вдалося врятуватися — інші або не змогли, або вирішили скінчити своє життя "з честю".
О 2:10 ночі вода в носовій частині заважила стільки, що почала занурювати ніс і піднімати корму з води. О 2:17 корма вже була піднята під кутом в 45° і це призвело до обвалення димових труб і затоплення центральної частини лайнера через пробитий скляний купол. У цей час серед пасажирів почалася паніка — меблі, незакріплене устаткування почали перевертатися, згасло світло. Навіть масивні котли внизу не витримали навантаження і, відірвавшись, проломили декілька перегородок трюму. О 2:18 корпус корабля, не витримавши навантаження, розламався навпіл. Носова частина одразу пішла на дно. Кормовачастина залишалася вертикально на плаву ще хвилину, і о 2:19 теж пішла під воду.
"З усього того, що я пам'ятаю щодо катастрофи "Титаніка", одне враження ніколи не покине мене. Це іронія надії, яку я відчувала на судні. "Він непотоплюваний" - говорили мені. "Він - найбезпечніший корабель у світі". Я ніколи не подорожувала океаном, і тому боялася його. Але слухала людей, які казали: "Сідай на "Титанік". На ньому ти не відчуєш ніякої загрози. Нові технічні досягнення роблять його безпечним. Та й офіцери в першому плаванні будуть дуже обережні". Це все звучало красиво і правдиво. Тому я, мій чоловік Харві і наша 8-річна дочка Мерджорі вирішили поїхати в Америку. Мерджорі і я зараз тут, в безпеці, але тільки ми удвох. Мій чоловік потонув, і разом з "Титаніком" на дно Атлантики пішло все, що ми мали цінне в житті", - пригадувала пасажирка другого класу Шарлота Колієр.
Після того, як корабель затонув, сотні людей лишилися в холодній воді. Деякі загинули зразу від травм, або потонули — однак більшість померли від холоду. Вода знижувала температуру тіла настільки, що це зупиняло кровообіг і перешкоджало діяльності органів — в першу чергу легенів. Тим часом деякі пасажири у 18 шлюпках вагалися, чи не варто було повернутися й підбирати вцілілих з моря. Було побоювання, що в паніці шлюпки будуть переповнені і теж підуть на дно. Тільки пізніше п'ятий помічник капітана Гарольд Лоу пересадив пасажирів в інші шлюпки, вивільнив два човни, повернувся і врятував життя ще декільком людям. Однак не всі врятовані змогли вижити — для кількох із них переохолодження організму вже було занадто важким.
Отримавши сигнали CQD та SOS з "Титаніка", значно менший корабель "Карпатія" під керівництвом капітана Генрі Ростона прямував до місця аварії і прибув до району катастрофи близько 3:35 ночі, проте, тільки о 4 годині вдалося розгледіти в темряві зелений факел, яким офіцери "Титаніка", що вижили, сповіщали про своє місце перебування. Через 5 год. усіх вцілілих пасажирів було підібрано на борт "Карпатії" і о 9:10 ранку судно попрямувало до Нью-Йорка. Зважаючи на велику кількість айсбергів, капітан Ростон просувався обережно та повільно і лише вранці 17 квітня 1912 року "Карпатія" прибула до місця призначення.
Кораблю "Карпатія", який першим прибув на місце катастрофи, вдалося врятувати 711 людей. До берега було доправлено 328 тіл загиблих. 76% членів екіпажу загинуло. Поміж понад 700 пасажирів "третього класу" живими залишились 174.
Декілька пасажирів та членів команди стверджували, що бачили в темряві вогні іншого корабля, але він не відповідав на заклики про допомогу по радіо і не реагував на ракети з "Титаніка". Пізніше з'ясувалося, що це було інше американське судно "Каліфорніан", яке зупинилося на ніч через велику кількість айсбергів і побоювання зіткнення. Оператор радіо теж пішов спати і не чув заклики про допомогу з корабля, що тонув. Тільки "Карпатія" йшла на допомогу і на час її прибуття багатьом вже не вдалося вижити. Після трагедії з "Титаніком" було прийняте положення про безперервний радіоефір.
Трагедія "Титаніка" і розслідування обставин загибелі людей змусило замислитись над правилами безпеки під час морських подорожей. Згодом їх було посилено, зокрема, ухвалено рішення, згідно з яким кількість місць у рятувальних шлюпках мала відповідати кількості пасажирів на борту.
Британські вчені вважають, що аварії "Титаніка" можна було уникнути. На їхню думку, корабель вдалося б урятувати, якби після того, як екіпаж помітив айсберг, перший помічник капітана на 30 секунд раніше віддав наказ змінити курс корабля. Такі дані спростовують висновки офіційного розслідування 1912 року. Тоді було встановлено, що перший помічник капітана Мердок відхилився від курсу негайно, але не зміг уникнути зіткнення, тому що айсберг був помічений занадто пізно.
