Виборчим кодексом пропонується застосовувати на парламентських виборах в Україні повністю пропорційну виборчу систему з відкритими регіональними партійними списками.
Виборці матимуть можливість голосувати за партію і додатково за конкретного кандидата чи кандидатку в регіональному партійному списку від цієї партії, пише Фіртка з посиланням на ОПОРУ.
Право на участь у розподілі депутатських мандатів матимуть лише ті партії, які подолають 5-відсотковий загальнодержавний виборчий бар’єр.
Вибори народних депутатів проводяться в єдиному загальнодержавному багатомандатному окрузі, який охоплює всю територію України та закордонний виборчий округ. Голосування відбувається у 27-ми виборчих регіонах, які створені з врахуванням адміністративно-територіального устрою України і межі яких переважно збігаються з межами областей. Лише в Дніпропетровській області та місті Києві (куди також відноситься закордонний виборчий округ) буде створено по два виборчі регіони. Натомість Херсонська область утворює один виборчий регіон (Південний) з Автономною Республікою Крим і м. Севастополь.
Можлива ситуація, коли в частині виборчого регіону голосування фактично не проводитиметься, зокрема з огляду на тимчасово окупований статус окремих територій. У таких умовах виборці зможуть реалізувати своє виборче право, змінивши місце голосування без зміни виборчої адреси. У свою чергу ЦВК зобов’язана встановити результати виборів депутатів, незалежно від кількості виборчих дільниць, територіальних округів, на яких (у межах яких) голосування не було організовано і проведено. Таким чином усі території України матимуть формальне представництво в парламенті.
Висунення кандидатів
Право висування кандидатів на парламентських виборах закріплено виключно за політичними партіями, можливість самовисування не передбачена. Висування кандидатів у депутати, формування та затвердження виборчих списків здійснюються партією на її з’їзді (зборах, конференції). Партія може висунути кандидатом у депутати особу, яка є членом цієї партії, або безпартійного громадянина.
Кожна партія формує два типи списків: загальнодержавний виборчий список (який може складатися не більше ніж із 450 кандидатів) і з числа цих же самих кандидатів – регіональні списки у кожному з 27-ми виборчих регіонів (повинен включати не менше 5 і не більше 17 кандидатів). Таким чином, кожен кандидат, включений до загальнодержавного списку партії (за винятком перших дев’яти номерів), обов’язково має бути віднесений до одного з регіональних виборчих списків. При цьому кандидат/-ка не може бути включений/-на до загальнодержавного виборчого списку партії більше ніж один раз, а також – одночасно до двох чи більше різних регіональних виборчих списків.
Кандидати в депутати, включені під першими дев’ятьма номерами до загальнодержавного виборчого списку партії, не включаються до жодного з регіональних списків. Черговість усіх кандидатів у загальнодержавному і в регіональних списках визначається партією на своєму з’їзді. При формуванні списків партії зобов’язані дотримуватися гендерного балансу – у кожній п’ятірці кандидатів не менше двох осіб кожної статі. Грошова застава для партій, які висунули виборчий список кандидатів у депутати, складає одну тисячу мінімальних заробітних плат.
Форма виборчого бюлетеня
Текст виборчого бюлетеня містить перелік і номери усіх партій, які беруть участь у виборах (розміщуються у порядку, визначеному жеребкуванням) і порожній квадрат праворуч навпроти назви кожної партії. Під назвою кожної партії розміщується перелік кандидатів, включених до виборчого списку під першими дев’ятьма номерами, а також перелік прізвищ та номерів кандидатів з відповідного регіонального виборчого списку цієї партії (він може нараховувати від п’яти до сімнадцяти осіб). В нижній частині бюлетеня великими літерами зазначається текст "Від організації партії, за яку я проголосував (проголосувала), підтримую кандидата у депутати" праворуч від якого розміщується прямокутник, у якому зазначається знак "№" з вільним полем для написання номера кандидата в депутати з регіонального списку.
Таким чином виборець насамперед голосує за партію і додатково за кандидата у депутати від цієї партії, якого він/вона підтримує. Голосування за партію є обов’язковим, в іншому випадку бюлетень вважатиметься недійсним. У той же час голос виборця буде враховано, якщо він/вона проголосував/-ла за регіональний список партії, але не підтримав/-ла конкретного кандидата з цього списку. Тобто голосування за конкретного кандидата є не обов’язковим і здійснюється за бажанням виборця.
Спосіб переведення голосів виборців у мандати
У розподілі депутатських мандатів беруть участь лише ті партії, які в межах єдиного багатомандатного округу отримали 5 і більше відсотків дійсних голосів виборців. Всі ці партії, гарантовано отримують дев’ять депутатських мандатів, які розподіляються в порядку черговості відповідно до затвердженого партією загальнодержавного списку.
Встановлення результатів та розподіл місць між партіями і кандидатами відбувається в кілька етапів, головними з яких є визначення виборчої квоти (кількості голосів виборців, необхідних для отримання одного депутатського мандата), визначення кількості отриманих партією мандатів та визначення конкретних переможців спочатку на рівні регіональних виборчих списків, а потім на рівні єдиного виборчого округу.
Крок 1. Встановлення загальної кількості дійсних голосів за всі партії, які подолали виборчий бар’єр. Для цього підраховується сумарна кількість голосів, отриманих цими партіями у всіх виборчих регіонах.
Крок 2. Визначення виборчої квоти. Квота обчислюється шляхом ділення загальної кількості голосів, поданих за списки партій, які подолали виборчий бар’єр, на загальну кількість депутатських мандатів, що дорівнює кількісному складу Верховної Ради України, але без врахування гарантованих мандатів (по 9 для кожної партії, що подолала бар’єр).
Якщо взяти за аналогію останні парламентські вибори, то розрахунок виборчої квоти відбувався б наступним чином: п’ять партій подолали прохідний бар’єр (5%) і отримали 11 448 549 голосів; кількісний склад парламенту 450 депутатів, але звідси треба відрахувати по 9 гарантованих мандатів, які отримали ці п’ять партій (загалом 45 мандатів) і отримаємо 405 мандатів; таким чином виборча квота в межах України складе трохи більше ніж 28 тис. голосів (11 448 549 / 405 = 28 268). Саме такою була б вага одного депутатського мандата в межах загальнодержавного округу.
Крок 3. Встановлення кількості депутатських мандатів, отриманих кожною партією в регіональних виборчих округах. Для цього кількість голосів виборців, поданих за партію у виборчому регіоні, ділиться на виборчу квоту. Ціла частина отриманого числа становить ту кількість депутатських мандатів, яку отримали кандидати в депутати, включені до відповідного регіонального виборчого списку від цієї партії.
Побічним наслідком застосування такої процедури стане те, що рівень представництва кожного регіону в парламенті залежатиме від активності виборців у цьому регіоні: чим більша явка, тим більше представництво регіону в парламенті. Якщо б останні парламентські вибори відбувалися за цією системою, то від Львівської області (явка – 53,4%) було б обрано 25 депутатів, а від Закарпатської області (явка – 41,1%), де в двічі менша кількість виборців – лише 8 депутатів. Альтернативний варіант розподілу місць у виборчих регіонах – на основі кількості зареєстрованих виборців, а не фактичної явки – міг би забезпечити більш пропорційне представництво регіонів.
Крок 4. Визначення переліку конкретних кандидатів, які отримали мандати у регіональних виборчих округах. На цьому етапі формується рейтинговий регіональний виборчий список кандидатів кожної партії у відповідному виборчому регіоні. Фактично список складається з двох частин: у верхній частині розташовуються лише ті кандидати, які отримали не менше чверті голосів виборців (25%) від розміру виборчої квоти і вони усі розміщується у порядку зменшення відсотка голосів виборців, які їх підтримали; у нижній частині списку розміщуються інші кандидати у черговості, визначеній партією при висуванні кандидатів. Обраними від партії в кожному виборчому окрузі стають кандидати, які розміщені вище у сформованому регіональному списку і кількість яких відповідає кількості мандатів, отриманих партією.
Застосування такого підходу до результатів парламентських виборів 2019 року означало б, що для просування в регіональному виборчому списку кандидату потрібно було б набрати не менше 7 тис. (чверть виборчої квоти) голосів виборців у межах цілої області (або частини області – у випадку Київської і Дніпропетровської областей). Така норма не буде надмірним обмеженням за умови, що виборці активно використовуватимуть опцію голосування за конкретного кандидата. В іншому випадку, обраними ставатимуть кандидати в порядку черговості, запропонованому партією.
Крок 5. Визначення кількості мандатів, які підлягають розподілу в загальнодержавному виборчому окрузі. Шляхом віднімання загальної кількості мандатів, які партії отримали гарантовано (9 перших місць в списку) від загальної кількості депутатських мандатів, що дорівнює кількісному складу Верховної Ради України – встановлюється кількість мандатів, які підлягають розподілу в загальнодержавному виборчому окрузі. Розрахунок для парламентських виборів 2019 року становив би 405 мандатів (450 – 45 мандатів).
Крок 6. Встановлення сумарної кількості мандатів, розподілених у кожному виборчому регіоні. ЦВК підсумовує кількість мандатів, уже отриманих кандидатами в депутати, включеними до регіональних виборчих списків усіх партій у кожному виборчому регіоні. Розрахунок для парламентських виборів 2019 року – 344 мандати (детальніше дані дивіться в таблиці).
Крок 7. Визначення кількості залишкових мандатів на рівні загальнодержавного округу. Шляхом віднімання кількості мандатів, уже розподілених у виборчих регіонах (крок 6), від загальної кількості депутатських мандатів, які підлягають розподілу на загальнодержавному рівні (крок 5) встановлюється кількість залишкових мандатів, які підлягають розподілу в загальнодержавному виборчому окрузі. Розрахунок для парламентських виборів 2019 року – 61 мандат (405 – 344 = 61).
Крок 8. Встановлення кількості невикористаних голосів виборців. Спочатку ЦВК встановлює кількість невикористаних голосів виборців, поданих за регіональні виборчі списки партій (окремо по кожній партії, яка бере участь у розподілі мандатів). Для цього виборча квота множиться на кількість уже отриманих партією мандатів у виборчому регіоні. Різниця між загальною кількістю голосів виборців, поданих на підтримку відповідного регіонального виборчого списку партії і щойно отриманим числом – і є тим залишком невикористаних при розподілі мандатів голосів виборців. Далі ЦВК встановлює сумарну кількість невикористаних голосів виборців, поданих на підтримку регіональних виборчих списків партій.
Крок 9. Визначення кількості депутатських мандатів, отриманих кожною партією на загальнодержавному рівні. Для цього необхідно поділити загальну кількість невикористаних голосів (крок 8) на виборчу квоту. Ціла частина числа становить кількість депутатських мандатів, отриманих кандидатами, включеними до відповідного загальнодержавного виборчого списку від цієї партії. Дробові залишки (до трьох знаків після коми) враховуються при розподілі решти депутатських мандатів. Партії, які мають найбільші дробові залишки, отримують додатковий мандат (процедура відбувається до моменту вичерпання мандатів). Якщо дробові залишки у двох чи більше виборчих списках кандидатів від партій однакові, першим додатковий депутатський мандат отримує виборчий список тієї партії, за кандидатів у депутати від якої віддано більшу кількість голосів виборців у загальнодержавному окрузі. Розрахунок для парламентських виборів 2019 року: кожна партія, яка подолала виборчий бар’єр, отримала б 11-13 мандатів (всього розподілено 61 мандат).
Крок 10. Визначення переліку конкретних кандидатів, обраних на рівні загальнодержавного округу. Обраними депутатами стають визначені партією кандидати в порядку їх черговості в загальнодержавному виборчому списку цієї партії. При цьому кандидати, вже визнані обраними у відповідних виборчих регіонах, не враховуються при розподілі мандатів у загальнодержавному виборчому окрузі.
Таким чином, виборча система частково дозволяє виборцям впливати на черговість розподілу мандатів між кандидатами від партії і на проходження конкретних кандидатів до парламенту, що є ключовою характеристикою відкритих списків. Разом з тим розробники законопроєкту передбачили декілька варіантів проходження до парламенту кандидатів із загальнодержавного списку в порядку черговості, визначеному партією: 1) шляхом гарантованого отримання мандата першими дев’ятьма кандидатами партійного списку, 2) при розподілі залишкових мандатів на загальнодержавному рівні і 3) за умови ігнорування виборцями опції голосування за конкретного кандидата у виборчому регіоні. Проведене ОПОРОЮ моделювання результатів парламентських виборів на основі запропонованої виборчої системи вказує на те, що на практиці виборці б не мали прямого впливу на розподіл між конкретними кандидатами близько третини депутатських мандатів (106 з 450). У свою чергу, кожна партія, яка подолала 5% виборчий поріг, могла б розраховувати на гарантоване проходження до парламенту 20-22 осіб у визначеному нею порядку.
Моделювання результатів парламентських виборів 2019 року за запропонованою в проєкті Виборчого кодексу системою: розподіл мандатів на регіональному і на загальнодержавному рівні
