Захисну функцію держави іноді розуміють лише як функцію правоохоронних органів. Хоча, як на мене, соціальний захист людей, котрі з тих чи інших причин не можуть конкурувати зі середньостатистичним робітником, є на порядок важливішою функцією державної системи.
Люди старшого віку, діти-сироти і напівсироти, інваліди, малозабезпечені та люди з обмеженими функціями є громадянами України з тими самими конституційними правами, як і решта. Захист всіх категорій соціально потребуючих, на мою думку, є найпершою турботою державної влади. Тим більше тепер, коли Україна входить у період політичної та економічної «турбулентності», коли ресурси держави обмежені, а громадянське суспільство лише починає усвідомлювати своє призначення.
Тут виникає історично обумовлена дилема співвідношення традиції соціальної справедливості та рамок соціального законодавства.
В українському суспільстві соціальна справедливість історично була піднесена ледь не до сакрального рівню. Громада (а тепер держава) брала і повинна надалі брати на себе забов’язання слідкувати за соціальною справедливістю. Ця традиція, так би мовити вмонтована в пам'ять нації, в її ментальні основи.
Проте, в останні десятиліття зміцнився прикрий суспільний дисонанс: обумовлене традицією священне забов’язання перед малоімущими, людьми з інвалідністю представники влади занедбали і відставили на далеке узбіччя. Зробили вони це на догоду невеликій групі корумпованих політиків, зрощених з кримінальним бізнесом. Адже нормальний бізнес не потребує грабування малозабезпечених і розповсюдження бідності. Нормальний бізнес прагне того, щоби люди багатіли і ставали повноцінними споживачами. Бізнес кримінальний, який квітнув в Україні останні чверть століття, навпаки, зацікавлений не стільки у споживачах, скільки в рабах, яких можна змусити працювати за копійки.
Тепер нашим завданням є перехід з примітивної та дискредитованої пострадянської системи соціального захисту до захисту малозабезпечених нового типу. Саме її я планую розробити на законодавчому рівні.
Принципи нової системи:
1) Вона має бути АДРЕСНОЮ. Соціальну допомогу повинні отримувати справжні потребуючі, а не «блатні» та аферисти. Адресна система передбачає посилення громадського контролю над соціальними виплатами;
2) Вона має бути СПРАВЕДЛИВОЮ. Розмір пенсій не може вар’юватись від тисячі до двадцяти тисяч гривень. Різниця не повинна перевищувати 3-4 рази (але ніяк не 20!). Головним критерієм розміру пенсії має стати трудовий стаж, додатковим – специфіка роботи (служби). Надмірні пенсійні привілеї високих кабінетних чиновників повинні залишитись у минулому;
3) Вона має бути ДЕВЕРСИФІКОВАНОЮ. В Україні мають одночасно діяти декілька систем соціальної допомоги. Це мають бути і централізовані виплати з державного Пенсійного фонду і місцеві фонди допомоги потребуючим і консолідовані корпоративні системі соціального забезпечення і страхування. Соціальний пакет має включати в себе кілька ліній виплат та нарахувань.
4) Особливий акцент має бути зроблений на ОХОРОНІ ДІТЕЙ ТА МАТЕРИНСТВА. Відступати від тих стандартів допомоги матерям, яких Україна досягла у 2005-2007 роках, ми не можемо. Це було б злочином проти майбутнього української нації.
5) На особливому обліку та під особливою опікою повинні бути люди з інвалідністю. Щодо них система соціального захисту повинна працювати щиро та безвідмовно.
Система соціального захисту – це проблема не лише правова чи законодавча, але й моральна, духовна.
Хочу зазначити, що ТК «Буковель» вже не один рік впроваджує різного роду соціальні проекти. Ми працюємо і з пенсіонерами, і з дітьми з малозабезпечених сімей. За останні роки тисячі дітей з різних регіонів України отримали можливість відвідати Буковель та навчитися кататися на лижах.
Ми надали вагому допомогу освітнім, дошкільним та медичним закладам. В даний час ТК «Буковель» допомагає нашим героям Майдану, які проходять в нас курс оздоровлення та реабілітації після поранень. Також ми надаємо допомогу біженцям зі сходу та Криму.
Намагаємося надавати і адресну допомогу тим, хто її найбільше потребує. Проте масштаб проблеми соціального захисту потребує спеціальної державної політики та пріоритетів.
Ми повинні зрозуміти, що ніхто не прийде рятувати наше майбутнє, якщо ми самі не докладемо зусиль для його порятунку. Історія знову робить крутий поворот, випробовуючи нас на міцність. І в цьому випробуванні ми не повинні розглядати соціальну сферу як щось другорядне. Ми не повинні заради сьогодення забувати про фундаментальні основи українського громадянського суспільства.
Зі свого боку я обіцяю докласти максимальних зусиль для того, щоби малозабезпечені на Прикарпатті не відчули на собі кризу, до якої потрапила державна система України. Я не допущу, щоби нове в нашій країні будувалось знову на людських бідах і злиднях. Маю тверде переконання: політика, яка нехтує людьми, не має права на існування.
Олександр Шевченко,
депутат Івано-Франківської обласної ради,
директор ТК «Буковель»
