Андрій Касімов (ім’я змінене), професійний водій та автоінструктор, за останні 10 років устиг побути особистим шофером трьох народних депутатів від різних політичних сил. Наразі облишив цю нервову й часом дуже невдячну роботу. Однак вражень зосталося на все життя.
Які вони були, ваші колишні працедавці? Дуже відрізнялись один від одного?
– Усі, в кого я трудився, були з тих, про кого кажуть: «Якби свині роги, то всіх би людей поколола». Вони вилізли з нічого, і майже всі походили з Донбасу. Тому їхня єдина мета – купа грошей. І при цьому в голові цілковитий несмак. Один із них був справді розумний, здобув освіту. А от дружина в нього – з-під Лисичанська. І от приїздить вона до Києва, маючи велетенську суму, хоче показати, що на рівні. Якось везу її до крутого магазину. Йде вона туди й купує якийсь неоковирний сарафанчик за 5 тис. грн. Питає мене: «Як тобі, подобається?» Відповідаю: «Сказати чесно? В мене труси красивіші». Вона: «Що, невже таке лайно?». Кажу: «Так». Наступного дня цікавлюся, що з тим вбранням. Каже, розірвала його, кинула цуцикам-«йорікам» (йоркширський тер’єр. – Ред.) як пелюшки. А взагалі ті люди, в яких працював, – це крупні бариги, такі собі акули, які що більше їдять, то більше їм хочеться. Немає різниці, скільки можна заробити чи вкрасти: сотню доларів чи мільйон. Але їх неодмінно треба якомога швидше забрати.
Як ваші боси ставилися до вас та персоналу загалом?
– Знаєте, хоч як це дивно, приблизно 50 на 50. Не в плані того, що вони комусь хочуть зробити добре, а комусь – ні. Адже на більшість персоналу вони дивляться як на бидло: на покоївок, садівників, охоронців. Навіть дітей так виховують. Якось мені п’ятирічна донька господаря заявила: «Я тобі повеліваю. А як не зробиш, то пожаліюся тату, а він тебе покарає». Просто вони дуже бояться за себе, а той-таки водій, яким я працював, відповідає цілком за їхнє життя. А якщо відповідаю за це, то маю бути спокійний, відпочилий, не на нервах. Мені якось таланило в цьому сенсі з господарями: бодай те вони добре розуміли. Наприклад, в останнього отримував $1200 за місяць плюс щодня мені платили ще 150 грн, щоб я їхав додому й відпочивав, а не «грачував». Давав гроші окремо на сигарети, водичку – все це в мене було, так. Однак той самий господар мав фішку – постійно штрафувати за найменші провини. Наприклад, якось мені зрізали 200 баксів із зарплати за те, що посперечався на тему трактора.
Так-так, зайшла розмова у дорозі про те, які в нього затрати пального на 100 км. Пояснював, що насправді у трактора ресурс вимірюється так званими мотогодинами, тобто він може годинами стояти на місці й копати яму, при цьому випрацьовуючи ресурс та солярку. Кажу господарю: «Не вірите мені, професійному водію, то подивіться в інтернеті». У відповідь чую: «Ти мене вчитимеш, де що дивитися?». Ну й потім, як уже сказав, під час видачі зарплати виявилося, що за цю балачку мене штрафонули. Однак якщо я десь перепрацьовував, то мені зазвичай платили непогані преміальні. Щоб ви краще розуміли специфіку роботи на таких людей, був якось у мене випадок. Господар із дружиною їде відпочивати. Телефонують мені. Мовляв, купи собі квиток на літак із Києва до Донецька, привезеш нам документи і п’ять квитків на зворотний рейс, а потім машину, якою ми приїдемо в донецький аеропорт, завези в «Бориспіль» і залиши там для нас, поки повернемося. Запізнитися не можна. Що ж, і справді мчав майже 250 км/год – устиг. Узагалі, ці люди ніколи нічого не роблять просто так. Вони тебе нагодують, навіть допоможуть грошима або знайдуть лікаря, якщо треба. Однак потім за кожну послугу виймуть із тебе душу. Тільки-но перестаєш у них служити, хай учора ти був їм найближчий, – усе, перетворюєшся на відпрацьований матеріал.
Хоча треба сказати, що чимало цих «елітних» любить економити навіть на водіях, бо ж добрі київські коштують чимало. Тому нерідко беруть дешевих пацанів із регіонів, які живуть у будинку господарів, харчуються з панського столу, але потім б’ють машини. Подивіться, скільки останнім часом сталось аварій з елітним автотранспортом: упевнено стверджую, що 90% із них були з вини ось таких жадібних депутатів. Зрештою, жлоб платить двічі, а ідіот – тричі. Уявіть, недосвідчена людина, що ніколи не сиділа за кермом елітних автомобілів, за $300–400 працює цілодобово, невиспана, втомлена, її постійно смикають, бо вона ж поруч, у цейтноті. От вони і змушені «літати». А «літаючи», постійно потрапляють в аварії. Щоправда, відразу знаходять підставних людей, які беруть на себе ДТП й сідають у в’язницю за чималенькі гроші. Трошки згодом їх випускають, відбувається умовно-дострокове звільнення. Це вже бізнес. Я сам знаю три такі випадки.
А як дбають про власну безпеку? Чи перевіряють персонал?
– О, це майже на рівні параної. Перша мулька: мій телефон прослуховують, за нами можуть стежити, тому постійно вимагали не їздити однією і тією самою дорогою. Побачить якусь машину, що надто довго, як йому здається, за нами рухається, – відразу починає вимагати попетляти, звернути на іншу вулицю тощо. Якщо ж раптом у авто гроші, наприклад їдемо з банку, то все, господарів мало не «кондратій» хапав. При цьому ті, в кого я працював, не наймали особистих охоронців. Може, тому що всі вміли добре стріляти й мали зброю.
Персоналу постійно влаштовували якісь перевірки, насамперед грошима. Як-от спеціально в машині біля килимка кидали $200: ніби ненароком випали з гаманця. Так само дуже часто за покоївками стежать: залишають щось спеціально біля відеокамери й дивляться на реакцію. Чи дають мені, скажімо, на тиждень 25 тис. грн: «Це на бензин, на побутові покупки тощо». І потім вимагають за кожну копійку чек. Якось не додав 30 к., реально, не жартую, залишив їх у бардачку. То господар починає допитуватися, мовляв, це підзвітні гроші й вони мають лежати в касі. А потім у ресторані через дві години каже: «Замовляй що хочеш». Ну я спеціально замовив якихось омарів – чекаю на реакцію. Ні, все добре, спокійно платить шалені сотні доларів, я не витримую й нагадую: «Ви ж мене щойно за 30 к. мало не вбили!». А той і відповідає: «То гроші з каси, а це я вас пригощаю».
Що любить робити у свій вільний час наша так звана еліта?
– Мабуть, найбільше хобі всіх без винятку – полювання, яке триває цілий рік. Їхня каста поголовно вважає, що має займатися цим постійно. Думають, воно наближає їх до «царской охоти». Майже в усіх є гігантські ділянки із власними мисливськими господарствами, де не тільки відстрілюють, а й розводять тварин, витрачаючи на це просто шалені гроші. Адже взимку оленя, лося, кабана потрібно годувати сіном, зерном, кукурудзою. Повторюся, на утримання потрібні неймовірні кошти. Але господарі беруть не менші з тих «розпальцьованих» друзів, які до них приїздять. Ну, в них так прийнято – витрачатися на полювання. Наприклад, на оленя воно обходиться приблизно $5 тис., на кабана – $3 тис. Хоча заради справедливості зазначу, що й працюють ці люди дуже багато. От один із господарів, у якого було своє мисливське угіддя, сідав за кермо МАЗа і їхав особисто вантажити зерно для тварин за залізничну станцію, сам і висипав його в зерносховище. Це все для того, щоб зекономити на водії та доставці: мовляв, на одній машині він заощаджує 100 грн, але ж таких автівок 50. Вони рахують кожну копійку, хоча витрачають мільйонами.
А чи користувалися ваші господарі послугами державного автопарку й відповідних водіїв?
– Ні, ніколи. Там, де я працював (та й інші шофери про те саме розповідали), всі завжди їздять тільки на своїх машинах із власними водіями. Та й навіщо їм державні? Ось приблизно перелічу автопарк одного із працедавців на той момент, коли в нього трудився: Audi A8, Mercedes S550, два джипи Toyota Land Cruiser, Mercedes Multivan – це мікроавтобус для обслуги, і ще Škoda Octavia для господарських потреб. Якщо казати про державний гаражний транспорт, то на ньому їздила, хоч як це дивно, Юлія Тимошенко. Мабуть, піар чи що. Пам’ятаю, постійно зустрічав її, коли їхав по свого господаря. Вона навіть іноді зі мною віталася, кивала у відповідь. Але потім дружина працедавця, яку я тоді постійно возив, купила собі новий Mercedes, крутіший, ніж був у екс-прем’єрки, і Тимошенко різко перестала виявляти знаки уваги. А ось мої господарі, наприклад, ніколи не сідали в один із джипів, бо купили його спеціально, щоб возити собак на злучку. Тому вважали для себе негідним користуватися «псячою» машиною.
