21 березня 2024 року на Запорізькому напрямку, поблизу Гуляйполя, загинув головний сержант Руслан Галько — доброволець з Івано-Франківщини на позивний «Малиш».
З перших днів повномасштабного вторгнення чоловік став на захист України, рятував побратимів та залишався опорою для своєї родини.
Дружина полеглого воїна Любов Галько розповіла журналістці Фіртки історію чоловіка — військового, який до останнього виконував обов’язок і дбав про інших.
«Я більше не набираю його номер. Але дуже довго вірила, що Руслан з’явиться в мережі, що це все — помилка», — каже дружина.
Руслан Галько служив на фронті із 2022 року. За словами дружини, часто ділився тим, що бачив на фронті — через повідомлення або під час коротких відпусток. Іноді плакав, розповідаючи про загиблих побратимів і неможливість забрати тіла під час обстрілів.
Особливо Любов Галько запам’ятала новорічні дні 2023 року, коли чоловік із побратимами опинився в пастці в окопах — російські дрони кілька днів поспіль атакували позиції.
«Два дні їх мучили, і хлопці думали, що не виберуться. Але Руслан не здавався — шукав вихід.
Завдяки його рішучості побратими змогли врятуватися. За цей вчинок його нагородили “Золотим Хрестом” від Валерія Залужного», — пригадує Любов Галько.
Ще одна історія залишила глибокий слід у пам’яті жінки.
«Під час однієї з поїздок на позиції Руслан залишився в окопі з тілом загиблого побратима, коли інші бійці евакуювали пораненого. Через ворожі дрони він не міг вийти понад три години, а потім самотужки понад два кілометри ніс тіло полеглого.
Він мені сказав: “Люба, це так, як моя дитина. Я хотів, щоб мама змогла поховати свого сина”. Це був дуже сильний вчинок», — розповідає дружина.
У день загибелі Руслан ще вийшов на відеозв’язок. Сказав, що йде на позицію і більше не зможе бути на зв’язку. За словами дружини, він мав стривожений погляд.
«Я намагалася розговорити його, говорила щось позитивне, але він не дуже реагував. Сказав тільки: “Все добре, мушу йти”. Я просила берегти себе», — згадує Любов Галько.
Зв’язок із чоловіком обірвався. Звичне ранкове повідомлення не прийшло, він не відповідав на дзвінки. Коли вона подзвонила командиру, той не одразу зміг сказати правду.
«Я не могла подумати, що він загинув. Але командир повідомив, що Руслана немає».
Новину підтвердили побратими. За їхніми словами, Руслан завжди дбав про те, щоб родина не хвилювалася. Його шанували та любили — як воїна, товариша, чоловіка.
«Він завжди просив: "Не плач, Люба, я обов’язково повернуся". Його дуже поважали і любили — як воїна, товариша, чоловіка», — каже Любов Галько.
Більше читайте в матеріалі: «Тягнув побратима понад два кілометри під обстрілами»: історія життя та подвигу загиблого воїна Руслана Галька.
Підписуйтесь на канал Фіртки в Telegram, читайте нас у Facebook, дивіться на YouTubе. Цікаві та актуальні новини з першоджерел!
Читайте також:
Рідні на війні: як підтримати себе, дитину та тих, хто боронить Україну
«Іноді процес триває місяцями»: як в Івано-Франківську ідентифікують загиблих воїнів
