Пристрасть – останній етап у розвитку гріха. При повторенні вона (пристрасть) набирає сили і заволодіває людиною. В аскетичному богослів’ї пристрасть визначається як протиприродне спрямування сил душі.
Про це на своїй сторінці у соцмережі написав настоятель Церкви Божого Милосердя УГКЦ Калуша о. Володимир Пітулей, інформує Фіртка з посиланням на "Вікна".
За його словами, святі отці називають вісім головних пристрастей, що, у свою чергу, мають різновидності: черевоугодництво, блуд, сріблолюбство, гнів, відчай, зневіра, марнослів’я і гордість:
«Такі є назви хвороб, що гублять душу людини – вісім пристрастей. Яка з них домінує – це вже залежить від обставин. Цікаво зауважити, що коли одна з пристрастей бере верх, інші відступають, відходять на другий план, хоча і не щезають зовсім. Так, грошолюб не піде в будинок розпусти, де зможе віддатися блуду, тому що за це задоволення треба платити. І не буде об’їдатися, тому що їжа теж коштує грошей».
Блудник же, навпаки, готовий жертвувати грошима і часом заради блуду. А писана красуня, одержима бажанням подобатися, готова всіляко ущемляти себе в їжі, щоб не зіпсувати фігури. А от взяти хоча б гнівливу людину, що, піддаючись пориву гніву, нерідко чинить собі ж на шкоду. Вона позбавляється роботи, дружини (чоловіка), кар’єри, приносить все це в жертву своїй пристрасті. Але поки жодна з пристрастей не здобула перемоги, то всі разом тісняться в душі людини, віддаляючи її від Бога, зауважує настоятель Церкви Божого Милосердя УГКЦ.
Для кожної пристрасті існує гарне прикриття, своєрідна яскрава, колоритна обгортка, що викликає замилування, а то і заздрість у навколишніх. Так, ласун з гордістю називає себе гурманом; блудник говорить про велику і світлу любов, або навпаки, про свою чоловічу гідність (жіночу привабливість); грошолюба шанують як людину, що нажила статок власною працею; у гнівливому бачать людину незалежну або правдолюбця; одержимого сумом вважають відповідальним і серйозним; зневіреного, що тікає з дому – відважним і вірним товаришем; людину марнолюбну вихваляють за завзятість, за те, що він багато чого домігся; а гордість у повсякденних своїх проявах вважається чи не головною чеснотою людини, пише калуський священик.
