Вже п’ять років офіційно День захисника українці святкують 14 жовтня.
Аби розповісти більше про тих, хто захищає кордони України Бліц-Інфо продовжує спецтему "Прикарпатці на війні". Ми поспілкуємось з учасниками АТО, які розповідають, що мотивувало їх захищати Україну, передає Фіртка.
49-річний Олександр Гордієнко проживає у селі Милування, Тисменицького району.
До війни Олександр працював ортопед-травматологом, спочатку в Івано-Франківській міській поліклініці №2, а потім в одній з приватних клінік.
Оскільки Гордієнко був активним учасником Революції Гідності, під час війни просто сидіти вдома не зміг. У вересні 2017 року чоловік підписав контракт. Спочатку був направлений у навчальний 199 центр ВДВ, а після закінчення навчання – у військову частину 80 десантно-штурмову бригаду. Служив у третьому окремому десантно-штурмовому батальйоні, який дислокувався у Чернівцях.
«Важко було дивитись, як багато хлопців гинули. Тож я, як колишній морський піхотинець не хотів залишатись осторонь. Не хотів бути «диванним вазоном», - так ми називали ще на Майдані чоловіків, які споглядали за всім збоку», - пояснює Олександр.
На війні чоловік був кулеметником. Втім повоювати довго Олександру не судилось – 27 січня позицію, на якій був Гордієнко почали обстрілювати, а потім – пролунав сильний вибув.
«За час проведений в зоні АТО я отримав дві контузії, частково втратив слух. Але в кожному випадку не залишав взводний опорний пункт і своїх бойових побратимів, продовжуючи виконувати свої обов'язки», - пригадує Олександр Гордієнко.
Далі три місяці прикарпатець провів у госпіталях, однак лікування не було ефективним. Через це був звільненим з рядів ЗСУ за станом здоров'я. Отримав третю групу інвалідності.
Після повернення до цивільного життя Олександр не залишається осторонь ветеранів, став заступником керівника Тисменицької спілки учасників АТО.
