Серед українців побутує анекдот про бій між радянськими партизанами і німцями, який тривав доти, поки в ліс не прийшов лісничий і не вигнав з лісу і тих, і тих.
На подібну ситуацію вдалося натрапити, гортаючи матеріали кримінальної справи Панівника Миколи Івановича, 1905 р.н., уродженця с. Білі Ослави Надвірнянського району.
У 1941 р. в час приходу німців лісник Микола Панівник отримав посаду лісничого Біло-Ославського лісництва та ще, як було сказано в архівних документах, «особисто знищує 3-4 портрети радянських керівників, які перед тим висіли над вхідною брамою лісництва». Логіка зрозуміла – інакше над брамою нацисти повісили б самого Панівника.
У 1943 р. лісничий у зв’язку з появою радянських партизанів змушений співпрацювати з гестапо. Адже в цей час у Карпатах відбувалися бої гітлерівців зі з’єднанням Сидора Ковпака, яке рейдом пройшло з Наддніпрянщини в Галичину з ціллю знищити нафтодобувну галузь регіону і провести пропагандистську роботу з населенням.
Підрозділи Сидора Ковпака розбивають німецький гарнізон в с. Білі Ослави, але потім зіштовхуються з численнішими німецькими військовими з’єднаннями і відходять у напрямку с. Чорний Потік. У матеріалах кримінальної справи фігурує цифра – 18 вбитих радянських партизанів (і навіть якийсь генерал-майор, заступник Ковпака?[*]) та 79 осіб – жертв цивільного населення. Сам Сидір Ковпак у своєму «Звіті про бойову діяльність з’єднання партизанських загонів Сумської області за період з 12 червня по 1 жовтня 1943 р. (рейд в Карпати)» зазначає, що «ранком 5 серпня противник перекинув по дорозі Чорні Ослави – Білі Ослави полк і авіацію, і це зломило втомлені частини, і нам прийшлося відступити на висоти південніше села Ланчин».
За партизанами, які відходили, йшли навздогін німецькі війська, а провідником у них був Микола Панівник, але під час допитів він зазначав: «Ковпаківців не знайшли, так як я спеціально повів фашистів по неправильній дорозі».
Загалом, у матеріалах кримінальної справи фігурують антагоністичні оцінки ставлення лісничого до партизанів. Він сам стверджує, що годував партизанів «хлібом і молоком», а свідки наголошують на його негативному ставленні до червоних включно з тим, що він сам стріляв по партизанах.
Так чи інакше, але уже влітку 1944 р. Микола Панівник знову опинився в ролі Івана Сусаніна. Цього разу він вивів угорські військові підрозділи з Білих Ослав до Микуличина, де угорці сіли на поїзд до Чопа і врятувалися від переслідування радянських військ. Разом з угорцями втік і п. Микола (під час допитів стверджував, що під примусом) і встиг ще попрацювати в лісництві «Люгав» у Австрії.
18 травня 1945 р. п. Панівник під час повернення додому був затриманий на залізничній станції «Ціліндорф» в Австрії, але після першого допиту зміг втекти. А замельдувала його правоохоронцям дівчина сина за те, що п. Микола був проти їх стосунків. Однак згодом лісничий все-таки був заарештований і засуджений за статтею 54-І «а» КК УРСР (зрада Батьківщині).
Отак доля лісничого Миколи Панівника переплелася з найпотужнішим під час Другої світової війни партизанським рейдом і засвідчила, що заручниками військових дій завжди стає цивільне населення.
[*] Відповідно до радянської офіційної версії, комісар партизанського з’єднання Ру́днєв Семе́н Васи́льович був важко поранений і за нез’ясованих обставин (за однією з версій, застрелений за вказівкою НКВС) загинув разом зі своїм старшим сином Радієм в бою з німецьким авангардом поблизу села Білі Ослави.
Сергій АДАМОВИЧ, Роман КОБИЛЬНИК
