Професійний штурмовик, люблячий син, Герой України, — історія загиблого прикарпатського льотчика Олександра Кукурби

Текст та фото: АрміяInform


Про розмову з Олександром домовлялись ще, коли він був живий.

«Може вже після перемоги, а то скажу щось не те й отримаю наганяй від керівництва», — все жартував хлопець.

Один із найефективніших українських льотчиків, молодий Герой України, кавалер двох орденів Богдана Хмельницького, він був простим і справжнім. Звичайний хлопець із села на Коломийщині прийшов у штурмову авіацію не тому, що хтось проштовхнув чи порадив, а, тому що мріяв понад усе. А «дірвавшись» до справи свого життя, став у ній одним із найкращих.

Сотня бойових вильотів із перших днів війни. Знищував ворога на північному, південному, східному напрямках… Прокидався із запитанням «Сьогодні буде робота?» й засмучувався, якщо виліт не планувався.

Очевидно, що інтерв’ю з Олександром, попри його позитивний характер, було б зовсім не про любов до неба. А скоріше про нагальні потреби штурмовиків, необхідність переозброєння, про те, що воювати із некерованими засобами ураження та старими літаками, м’яко кажучи, непросто.

Окрім постійних польотів, під час яких Олександр демонстрував неймовірні результати, він встигав ще й генерувати боротьбу за вдосконалення нашої техніки, аби ще ефективніше знищувати ворога.

— Такого ентузіазму у винищенні загарбників треба ще пошукати, — діляться побратими пілота. — Дивлячись на кількість і результативність польотів, ми жартували, що він тягне на другу Зірку Героя. Хоча які жарти? Це було б абсолютно заслужено! Цілком можливо, що він став би першим в історії двічі Героєм України.

У колективі авіаційний воїн мав бойовий позивний «Кочегар». Адже Сашко мріяв не просто літати, а воювати літаючи.

— Як кочегар завантажує паливо в топку локомотива, так і Олександр закидав москалів ракетами та бомбами. Був на усі сто відсотків на своєму місці! Де він тільки не спалював окупантів! Із самого початку навчання він був направлений саме на бойову авіацію, на її бойове застосування, — пояснює одногрупник Олександра. — Детально вивчав літаки, їхнє озброєння, особливості застосування, пам’ятав характеристики усіх боєприпасів, — справжня ходяча енциклопедія з бойового застосування. До речі, він вчився і товаришував з українським льотчиком Євгеном Лисенком, який загинув на Житомирщині.

Льотчики-штурмовики розповідають, що Олександру не потрібні були звання чи високі посади, йому потрібен був тільки літак і побільше ракет.

— Він ніколи не відмовлявся від бойових польотів, в деякі моменти його приходилось навіть зупиняти, — пригадують колеги. — Але водночас свідомо оцінював обстановку. Він був одним із кращих воїнів, йому можна було довірити найскладніше завдання і бути впевненим, що він впорається. Із Сашком було круто працювати у парі, бо він точно не залишить в біді та завжди прикриє.

Олександр не просто обговорював із побратимами переозброєння Повітряних Сил, а й «капав на мізки» колегам, які поїхали до Вашингтона.

— Давайте вже вирішуйте, просіть, пояснюйте, що нам потрібна сучасніша техніка. Запитайте в американців, чи можуть вони допомогти із тим, а чи можуть те… Кукурба був на усю голову штурмовиком, навіть полковників навчав бойових прийомів. Практично не можна було вигнати з кабіни. З такими людьми штурмова авіація просто не може не розвиватись…

Зовсім іншим — дбайливим та люблячим — Героя України знає його мати… Ми поспілкувались за кілька днів після поховання льотчика. Це була кардинально протилежна розмова… Не про унікальні бойові операції, маневри та високі ідеї… А про важку вагітність, про те, як сама «підіймала» хлопця, як позичила три тисячі гривень, аби їхати з малим вступати до ліцею Богуна, про те, як мчала на усіх парах із Польщі додому, коли в нього видавалась відпустка, про те, як дбайливо консервувала його улюблені смаколики та про те, як в одну мить її всесвіт зруйнувався…

— Сашко важко мені дався… Його батько, дізнавшись про вагітність, відразу відмовився від мене та сина. Сказав: «Роби, що хочеш!» Я народила Сашка на свій День народження. Лікарі жартували: «Оце так подарунок!» А він і справді виявився найкращим подарунком у житті! І нехай виховувати дитину самій було важко! То все не мало ніякого значення! Нині мій найбільший страх, що його забудуть…

У родині Кукурби не було льотчиків чи військовослужбовців. Проте він ще з шести років амбітно заявив про плани на майбутнє і жодних «ні» для нього не існувало.

— Коли Сашко заговорив про військовий ліцей, я обережно натякала, що «не потягнемо»… Але що зробиш? Син так загорівся цим бажанням! Позичила 3 тисячі гривень та й поїхали до столиці. Знайомі все повторювали «То ж Київ! Та туди ще спробуй вступи!» Усе дійсно виявилось не так просто… Психолог написала якусь нісенітницю про «мислить повільно» чи щось типу того, довелось подавати апеляцію.

Звістку про те, що Сашу зарахували ми отримали вже 1 вересня, коли син був уже на лінійці в Коломийському коледжі. Ми відразу додому, кинули якісь речі, зошити, сіли на потяг і вже 2 вересня залишила сина у військовому ліцеї! Дорогою я буркала: «Синку, там же і туалети мити треба, і „дідівщина“ може бути…», а він серйозно відповідав: «Мам, я все робитиму! Я стану професійним військовим! От побачиш!».

У нього й справді все виходило! Навіть англійську з нуля вивчив, бо у школі в нашому селі була лише німецька. Чудово склав ЗНО. Подав документи у ХНУПС та Богомольця. Його одразу без іспитів зарахували на факультет військової польової медицини… Та, схоже, це вже не мало особливого значення.

Небо давно перемогло в його мріях! Чи хотілося б мені, як матері, його відмовити? Звісно! Але він по-дорослому серйозно говорив про «свідомий вибір», «захист українського неба»…

Мати ділиться, що син був не надто багатослівним у розмовах про службу, особливо після 24 лютого.

— Завжди казав: «Мамо, тобі треба? Навіщо голову тим забивати?» Пам’ятаю, як у перший день війни зателефонував, а я якраз була у кріслі стоматолога. Здавалося б, сказав «Усе добре! Не хвилюйся! Живий!», а я плакала та кричала на всю клініку.

Лікар потім навіть гроші віддав, почувши, що мій син — військовий льотчик. Сказав, що морального права не має. Та, чим далі, тим часу на телефонні розмови в сина було все менше.

Мені було достатньо хоча б смайлика отримати в соціальних мережах, аби видихнути на кілька годин.

Про те, що її Сашко став Героєм України, мати дізналась від односельчан.

— Сусідка написала, що пишається моїм сином, скинула посилання. А інтернет у селі жахливий, нічого не вантажиться. Дзвоню, а вона плаче, не розумію, що сталось. Прийшла жінка, яка молоко приносить і каже: «Вимикай той телефон, одні нерви від нього, я зараз усе тобі розкажу.

Скажу чесно, Сашко навіть нічого не розповідав. Мені ж цікаво, як матері, за які операції. А він відмахувався: «За виконану роботу, навіщо тобі деталі?». Лиш у невеликій відпустці, в яку приїхав за два тижні до загибелі, поділився, що до ювілейного сотого — кілька польотів…

Війна була в нас темою табу, та й я не лізла сину в душу, головне було відгодувати улюбленими смаколиками, аби відпочив нормально…

Тетяна пам’ятає останню розмову із сином, буденну та домашню. Про скошену пшеницю та консервування яблук.

— Хто ж знав… Коли син чотири години не виходив на зв’язок, я одразу зрозуміла, що щось недобре. Бо так надовго він не пропадав. Чомусь одразу пригадалось, як під час відпустки син випадково залишив вдома маленькі іконки, які раніше були в його документах. Мучить це мене дотепер, що треба було їх поштою відправити.

26 липня Олександр Кукурба загинув, захищаючи українське небо. Такий різний… Професійний штурмовик, хороший друг, люблячий син, Герой України.


Підписуйтесь на канал Фіртки в Telegram, читайте нас у Facebook, дивіться на YouTubе. Цікаві та актуальні новини з першоджерел!


Читайте також:

Війна: як пережити смерть рідних


Коментарі ()

03.07.2026
Олександр Мізін

Корупційна схема чи «ринкова реальність»? Поки МВФ наполягає на підвищенні тарифів для населення, монополісти отримують надприбутки.  

1670
30.06.2026
Вікторія Матіїв

«Іван пішов воювати, бо для нього це було питання честі й відповідальності. Він не зміг залишитися вдома, коли країна потребувала захисту», — згадує Тетяна Майка свого чоловіка, полеглого захисника Івана Майку.

2709
24.06.2026
Тетяна Ткаченко

Коли у 2014 році загинув її двоюрідний брат Петро Остапчук, Надія Довганюк зрозуміла, що хоче бути поруч із тими, хто переживає біль війни. Попри стереотипи та недовіру, вона стала першою жінкою-капеланкою в Українській греко-католицькій церкві.

2235 2
15.06.2026
Вікторія Матіїв

В інтерв'ю журналістці Фіртки Мирослава Полатайко розповіла про свій шлях у професії, роботу за лаштунками театру, народження ролей і те, як війна змінила відчуття сцени.

4990
07.06.2026
Тетяна Ткаченко

До повномасштабного вторгнення Назар Семанів мав невелику майстерню та планував розвивати її. Для цього поїхав до Німеччини заробити кошти на обладнання. Після початку великої війни повернувся в Україну.  

2834
04.06.2026

Відповідний законопроєкт №15284 уже зареєстрований у Верховній Раді та визначає чіткі правила руху, вікові обмеження і відповідальність за порушення. На цьому тлі в Івано-Франківську вже діють власні підходи до регулювання руху самокатів.

3020

Коли людина вперше заходить до православного або греко-католицького храму, тобто храму східного візантійського обряду, то її погляд майже завжди зупиняється на священникові.

238

З приходом у вересні 1939-го на Гуцульщину нової, ще не знаної робітничо-селянської влади почались нові проблеми. Точніше ті ж клопоти, що були й за Польщі, але які тепер вирішувані по-новому.

811

Зараз, під час випробовувань війни, в нас є одна головна правда, а скільки їх з’явиться, тих «правд», по її завершенні?

1641
03.07.2026

У наші дні вуглеводи є "ворогом", а деякі "експерти" пропагують продукти з високим вмістом жирів. Якщо у вас високий кров'яний тиск, то не обов'язково жертвувати вуглеводами.  

10645
30.06.2026

Замість обмежень, радять зважати на контекст, баланс у раціоні та якість продуктів.  

5022
26.06.2026

Попри чудові якості, важливо розуміти, що грейпфрут відіграє особливу роль у взаємодії з певними ліками.

16178
04.07.2026

Священник наголошує: християнство завжди існувало як спільнота, а не індивідуальна релігія.

22336
29.06.2026

Родини військових, які втратили близьких або чекають звістки про зниклих безвісти, найчастіше шукають не простих відповідей, а підтримки.  

663
27.06.2026

Архиєрей вручив Папі прапор України та дерев'яний хрестик від воїна 67 окремої механізованої бригади «Правий Сектор» Михайла Стрипи з Гошева.

842
26.06.2026

У суботу, 27 червня, у Погінському монастирі відбудеться проща «За мир в Україні і повернення додому внутрішньо переміщених осіб».

829
02.07.2026

Акторка Мирослава Полатайко зізналася, що найбільше її надихають глядачі, українська культура та родина. Водночас популярність, за її словами, означає не лише впізнаваність, а й відповідальність перед людьми.

644
03.07.2026

Президент Польщі Кароль Навроцький (колишній боксер і сутенер, яким його називають політичні опоненти) нещодавно очолив рейтинг довіри серед польських політиків із рекордними 54,8%. 

634
26.06.2026

Законодавча пропозиція щодо об'єднання Румунії з Молдовою, була схвалена румунською Палатою депутатів без голосування завдяки завершенню терміну розгляду ініціативи.  

802
18.06.2026

Ухвалені Верховною Радою зміни до Бюджету-2026 дозволять суттєво розширити програми соціального захисту для військовослужбовців.

1083
16.06.2026

Баланс на фронті змінився на користь України, а час більше не працює на Володимира Путіна, — переконаний американський політолог та колишній посол США у РФ Майкл Макфол. Також він наводить вісім ознак того, що Росія програє свою війну.  

1344