На світанку 8 квітня 1951 року тисячі мирних мешканців Західної України розбудив раптовий прихід до їхніх домів солдатів з рішенням радянської влади про негайне виселення навічно членів організації Свідків Єгови. У сотні товарних потягів повантажили та відправили в сибірському напрямку 6140 чоловіків, жінок та дітей, які не вчинили жодного злочину, а постраждали лише за свою віру.
Сучасним громадянам України, які користуються свободою віросповідання і можуть вільно висловлювати свої переконання, важко навіть уявити, що релігійна приналежність могла стати причиною такого жорстокого ставлення. Що ж спонукало радянську владу прийняти рішення про репресії?
«Свідки Єгови не отримали визнання від радянської влади та від 1939 року проводили свою діяльність підпільно, — пояснює Костянтин Бережко, кандидат історичних наук, який 16 років досліджує радянські репресії. — Проведення богослужінь і читання Біблії та релігійної літератури кваліфікувалося владою як антирадянська діяльність. У цілком таємній записці Сталіну міністр державної безпеки СРСР Віктор Абакумов зазначив, що Свідки Єгови активно діють і до них долучаються нові віряни. Тому “з метою припинення подальшої антирадянської діяльності” він запропонував виселити Свідків Єгови з України, Білорусі, Молдови, Латвії, Литви та Естонії до Томської та Іркутської областей».
З тодішньої Станіславської області депортовано 1834 особи. Серед них — Йосипів Володимир, якого в 11-річному віці разом з батьками та старшим братом виселили з міста Галич в Іркутську область. Він пригадує:
«На вулиці було ще темно, коли в наші двері сильно загримали солдати. Дали нам дві години на збори, ми взяли швейну машинку, трошки одежі... з продуктів щось заборонили брати, нічого не можна було... Коли нас везли по дорозі селом, то люди дуже шкодували, махали нам рукою і прощалися...»
За одну ніч життя тисяч людей кардинально змінилося і вони втратили все, що мали. Та це зовсім не зламало Свідків Єгови, і вони не падали духом.
«Там було багато наших одновірців. Сумно не було, бо кожен день всі приходили з роботи, сідали там в один кут, пісні співали, скільки хотіли, і навчалися Божого Слова. Там не було чого сумувати», — ділиться Ганна Волосянко, яку виселили із села Старий Лисець разом з матір’ю, дядьком та дідусем з бабусею.
Жодні труднощі, які так несподівано спіткали Свідків Єгови, не зламали їх. Аж у 1965 році, через 14 років, відповідно до Указу Виконавчого Комітету СРСР, «вічне» заслання для Свідків Єгови закінчилося, і їм дозволили покинути місце виселення.
Операція «Північ» була спрямована на те, щоб примусово виселити вірян з їхньої Батьківщини та зламати їхню позицію тяжкою працею та суворими умовами життя. Та чи можна назвати її успішною? Аж ніяк!
«План радянської влади повністю зупинити діяльність Свідків Єгови, виселивши їх до Сибіру, не тільки провалився, але й мав абсолютно протилежний наслідок, — говорить Дмитро Давиденко, речник Свідків Єгови в Івано-Франківській області. — Кількість вірян після виселення продовжувала невпинно зростати, адже, попри нелегкі умови життя та протидію тодішнього уряду, Свідки Єгови продовжували жити у згоді з Біблією та допомагали іншим людям розвивати любов до Бога. Зараз в Україні є майже 130 тисяч Свідків Єгови, понад 8 тисяч з яких проживають в Івано-Франківській області».
Вікторія Науменко
