Поставка електроенергії в окупований Крим для потреб військових частин окупанта державною зрадою не є. А інтерв'ю громадянина Коцаби російському телеканалу — це «перехід на бік ворога…»
8 лютого 2015 року в Україні почались нові правові реалії: суддя Івано-Франківського міського суду Дмитро Руденко ухвалив арештувати на два місяці журналіста Руслана Коцабу, батька двох неповнолітніх дітей, якому Служба безпеки України висунула обвинувачення в державній зраді (ч.1 ст.111 КК України) та перешкоджанні законній діяльності Збройних сил України та інших військових формувань в особливий період (ч.1 ст.114-1 КК України).
Судячи з тексту ухвали, злочинні дії Р.Коцаби полягали в тому, що він в умовах мирного часу говорив, що мобілізація є брутальним порушенням законності — саме тому, що в Україні діє правовий режим мирного часу. І що якби були підстави для мобілізації, то перше, що мав би зробити президент України та Верховна Рада — запровадити правовий режим воєнного стану.
З точки зору СБУ, і суддя Д. Руденко та прокурор П. Гаврилюк з цим згодні, подібні висловлювання слід кваліфікувати як «перехід на бік ворога в умовах воєнного стану або в період збройного конфлікту, шпигунство, надання іноземній державі, іноземній організації або їх представникам допомоги в проведенні підривної діяльності проти України». На доказ державної зради та перешкоджанні законній діяльності Збройних сил України та інших військових формувань в особливий період (що таке «особливий період» не знає ніхто — принаймні, в Конституції України про це ані слова) суддя послався на те, що підозрюваний Р. Коцаба свої думки висловлював в інтерв’ю російським ЗМІ та навіть літав у Москву для участі в програмі на російському телебаченні.
Без сумніву, висловлювання Р. Коцаби, який закликав саботувати беззаконня (тобто мобілізацію, оголошену без запровадження воєнного стану), не мають жодного відношення до журналістики, — це пропаганда в доконаному вигляді. Напевно, він літав у Москву не власним коштом. Також цілком можливо, що в багатьох громадян висловлювання Р. Коцаби та його співпраця з російськими телеканалами викликають огиду. Але, по-перше, мобілізація в мирний час, без оголошення правового режиму воєнного стану справді є антиконституційним заходом, що грубо порушує права людини, і з цим не посперечаєшся. Більш того, абсолютно очевидним є те, що під ознаки державної зради підпадають якраз не висловлювання Р.Коцаби, а відмова президента Порошенка запровадити воєнний стан за умов явної агресії проти України з боку сусідньої держави.
По-друге, право Р.Коцаби на публічне висловлювання своїх думок (за винятком тих, що розпалюють міжнаціональну ворожнечу та пропагують воєнні дії чи злочини проти людства) гарантовано Конституцією України та зобов’язаннями України перед Радою Європи. Обмежити таке право Україна може лише шляхом запровадження спеціального правового режиму — воєнного стану або надзвичайного стану — з одночасним повідомленням європейських інституцій, передусім Європейського суду з прав людини, про тимчасовий відступ від положень Конвенції про захист прав і основоположних свобод людини.
Звісно, у разі небезпеки для державного суверенітету чи загрози збройної агресії держава може обмежити певні права людини, зокрема право на вільне висловлення думок. Це робиться за спеціальною процедурою шляхом запровадження спеціального правового режиму — воєнного стану. При цьому, щоби заборонити Р. Коцабі висловлюватись з приводу мобілізації, такий правовий режим слід було ввести навіть не в Донецькій чи Луганській області, а в Івано-Франківській.
Але найбільше в ухвалі про обрання запобіжного заходу привертають увагу закиди на адресу підозрюваного за його виступи на російському телебаченні, які, з точки зору судді, слугують доказом державної зради. Між іншим, Україна та Російська Федерація — це стратегічні партнери, принаймні Україна не збирається денонсувати «Договір про дружбу, співробітництво й партнерство між Україною та Російською Федерацією».
Наразі дипломатичні відносини між Україною та РФ підтримуються на максимально високому рівні — рівні повноважних і надзвичайних послів. Україна сумлінно платить Росії за газ, нещодавно уклала договір про постачання електроенергії в Кримський федеральний округ, активно нарощує виробництво Липецька кондитерська фабрика тощо. В Україні безперешкодно працюють десятки представників різноманітних російських телеканалів, а питання запровадження візового режиму чи хоча б зменшення рівня дипломатичного представництва навіть не розглядається.
Тобто поставка електроенергії в окупований Крим для потреб військових частин окупанта державною зрадою не є. А інтерв’ю громадянина Коцаби російському телеканалу — це «перехід на бік ворога в умовах воєнного стану або в період збройного конфлікту, шпигунство, надання іноземній державі, іноземній організації або їх представникам допомоги в проведенні підривної діяльності проти України».
Те, що Руслан Коцаба є політв’язнем, очевидно: достатньо лише прочитати високохудожній витвір судді Руденка, в якому зі сміхом можна коментувати кожний рядок. Але спробуємо замислитись: чи були б можливі подібні арешти, якби в Україні працювали чесні судді та некорумповані прокурори, а влада була розподілена на незалежні гілки? У який би тоді спосіб президентське оточення примушувало б судів арештовувати активістів Майдану в січні 2014 року чи критиків антиконституційної мобілізації — через рік?
З суддею Руденком зрозуміло — він вдягнув суддівську мантію в 2010 році, його перша «п’ятирічка» сплине 29 вересня 2015 року й тому зараз «його честь» просто заробляє собі майбутню рекомендацію для призначення суддею безстроково. Але що саме примусило прокурора Гаврилюка погоджувати явно беззаконне подання на арешт? Напевно, переконаність у власній безкарності.
Чим може закінчитись «справа Коцаби» для її організаторів, передбачати зараз важко. Усе залежить, передусім, від позиції самого ув’язненого та українських правозахисних організацій (про позицію уповноваженого Верховної Ради України з питань прав людини промовчу — серйозно цю мадам давно вже ніхто не сприймає). Але можна стверджувати напевно, що з 8 лютого 2015 року в Україні розпочалась фінальна стадія процесу руйнації державних інституцій. Принаймні, якщо Генеральна прокуратура України негайно не відкриє кримінальне провадження щодо судді Руденка та прокурора Гаврилюка, наслідки «справи Коцаби» для нинішньої влади будуть безрадісними.
Володимир Бойко
